Реалізація регіональних факторів екологічної політики на рівні економічних регіонів
Реалізація екологічної політики держави на регіональному рівні є ви-конанням нею своєї внутрішньої функції в екологічній сфері й повинна пе-редбачати врахування особливостей регіонів України. Регіональна еко-логічна політика є невід’ємною складовою політики, здійснюваної державою на регіональному рівні, яка включає економічну, соціальну, науково-технічну та інші складові. Як правило, на рівні регіону ці сфери регулювання тісно стикаються, що реалізується на практиці за допомогою складання комплексних програм розвитку регіонів.
Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період 2020 року» передбачається, що його положення й розроблені на його основі національні плани дій будуть інтегровані в регіональні програми соціально-економічного розвитку та деталізовані на рівні планів дій щодо охорони навколишнього природного середовища в регіонах України. Іншим напрямом реалізації національної екологічної політики на рівні регіонів є її інтеграція в галузеві політики, що передбачає обов’язкове врахування екологічної складової при складанні стратегій, планів і програм розвитку галузей промисловості, впровадження екологічного управління на підприємствах і екологізацію господарської діяльності. Удосконалення системи інтегрованого екологічного управління дасть змогу зменшити шкідливий вплив на навколишнє природне середовище господарюючих суб’єктів, підсумком якого буде підвищення якості навколишнього середовища в місці розташування підприємств.
Дотепер розробка в країні системи загальнодержавних, регіональних і місцевих екологічних програм здійснювалася як у рамках реалізації Постанови Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки», так і на основі нормативних актів, що регулюють питання державної регіональної політики. Тут передусім слід назвати Указ Президента України «Про Концепцію державної регіональної політики» (2001 р.) [334] і Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» (2005 р.) [355].
В Указі Президента вперше була сформульована головна мета державної регіональної політики: створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання. Концепція, акцентуючи основну увагу на соціально-економічних аспектах розвитку регіонів, відзначає, що ця мета не може бути реалізована без вирішення завдання подальшого вдосконалення державної системи охорони навколишнього середовища й використання природних ресурсів, механізмів і інструментів розробки й реалізації екологічної політики. Як першочергові заходи щодо реалізації положень Концепції в екологічній сфері передбачається вдосконалення економічного механізму охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів, поліпшення взаємодії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в цій сфері, механізмів урахування екологічних вимог у процесі розробки й реалізації державної регіональної політики, насамперед вирішення питань, пов’язаних з розміщенням і експлуатацією небезпечних виробництв.
Однак відсутність відповідної нормативної бази не дала змоги реалізувати основні положення Концепції, що видно із цілей Закону «Про стимулювання розвитку регіонів», прийнятого через п’ять років після Концепції. Заявлені у ст. 2 Закону мета і завдання стимулювання розвитку регіонів фактично тотожні тим, що проголошені у Концепції на п’ять років раніше. Додано пункт, що враховує природоохоронну складову, у якому як мета стимулювання розвитку регіонів називається також подолання депресивного стану окремих територій, своєчасне та комплексне розв’язання проблем охорони навколишнього середовища.
Центральне місце в Законі відведено розв’язанню проблеми депресивних територій. Останнє, без сумніву, є важливим при побудові соціально орієнтованої економіки. Проте, як було показано вище на прикладі досвіду держав – членів Євросоюзу, пріоритет у державному стимулюванні розвитку повинен віддаватися тем регіонам, які є «економічним локомотивом» держави, з якими зв’язані найбільші економічні успіхи держави й найбільш привабливі перспективи розвитку. У цьому випадку закономірним буде процес міграції робочої сили, що в цілому сприятиме зниженню безробіття й збільшенню соціальних виплат. Для опису подібної ситуації в регіоналістиці використовується спеціальний термін – «голосування ногами» [26].
Вище зауважувалося, що зазначені ідеї лежать в основі концепції конкуруючого федералізму, що набула значного поширення на сучасному етапі розвитку суспільства в епоху домінування глобальної економіки та нового витка науково-технічної революції, пов’язаного з інтенсивним розвитком інформаційних технологій.
В обох документах як однин з основних принципів розглядається ідея соціальної рівності жителів різних регіонів України – «забезпечення встановлених державою соціальних гарантій для кожного громадянина не-залежно від місця його проживання». Ця ідея видається не зовсім безперечною. У гносеологічному аспекті вона має принаймні два джерела: спадщина ідей соціалістичної держави (СРСР), складовою якої була Україна, і практика фінансового вирівнювання регіонів у державах – членах Євросоюзу. Якщо перше не можна застосувати тому, що нині Україна має зовсім інший соціально-політичний устрій порівняно з раніше існуючим, то друге джерело не застосуємо тому, що Україна належить до держав з перехідною економікою [488], а за версією МВФ – до країн, що розвиваються і які мають низький або середній рівень життя [512].
Економічні труднощі держави не дають можливості повною мірою реалізувати не тільки високі соціальні стандарти, а й навіть мінімальні споживчі умови для значної частини населення України. Практика свідчить, що держава на даному етапі свого розвитку змушена вилучати «надлишки коштів» у багатих регіонах, що не є стимулюючим чинником їх розвитку. Для ілюстрації цього твердження наведемо висловлювання голови Донецької обласної ради О. Близнюка: «…виробляючи (Донецька область) близько п’ятої частини промислової продукції країни, що є одним з лідерів за валютними надходженнями до бюджету, за споживанням на душу населення за 10 місяців 2006 року перебуває на 24-му місці» [51].
У цьому випадку можна говорити «про проблему розвитку» економічно сильних регіонів. Цей фактор необхідно враховувати, з одного боку, при побудові взаємин «центр – регіон», а з другого – він потребує спеціального комплексного дослідження юристів, економістів, соціологів та інших зацікавлених фахівців.
Проблеми розвитку регіонів займають важливе місце у Стратегії еко-номічного і соціального розвитку України (2004–2015 роки) «Шляхом європейської інтеграції» [100], розробленої фахівцями ряду наукових інститутів і затвердженої Указом Президента України № 493/2004 від 28 квітня 2004 року. У Стратегії як оптимальний шлях розвитку держави проголошено широке використання інновацій, що базуються на сучасних науково-технічних розробках. На регіональному рівні це передбачає розвиток, суттю якого є активізація всього ресурсного потенціалу регіонів із широким використанням інноваційних механізмів розвитку як основи підвищення їх конкурентоспроможності. Орієнтування документа на європейські стандарти вимагає, як підкреслюється в ньому, негайного вирішення «принципової позиції – фундаментом регіонального розвитку повинна стати самостійність регіонів щодо визначення цілей свого розвитку й можливості фінансування заходів щодо їхньої реалізації, насамперед за рахунок власних джерел і отриманих інвестицій».
Автори Стратегії цілком справедливо зазначають, що основою регіональної політики сталого розвитку на регіональному рівні повинно стати раціональне використання трудового потенціалу, виробничих ресурсів і раціональне використання природних ресурсів. Вище зазначалося, що наслідком інноваційного розвитку регіонів повинно стати й розв’язання екологічних проблем. Регіональні і місцеві органи влади повинні стати ключовими в організації розвитку відповідних територій, оскільки саме на таких принципах здійснюється регіональна політика країн ЄС.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16750.html " target="_blank">Ссылке
