Розподіл повноважень щодо забезпечення екологічної безпеки між центральними та місцевими рівнями управління

     

      Розвиток світової регіоналістики свідчить, що найважливішим і не-від’ємним елементом сталого розвитку регіону є врахування природоохоронної складової. Здійснений аналіз доводить, що завдання забезпечення здорового, безпечного для життєдіяльності людини стану навколишнього середовища лежить в основі сучасних концептуальних моделей соціально-економічного розвитку регіонів.

      Підхід до регіонального рівня управління не тільки як до посередницької ланки між центральною владою та органами управління регіоном, а й як до своєрідної частини території (держави або держав), яка вирізняється однорідними більш «тісними» внутрішніми соціальними, економічними й іншими зв’язками, як до суб’єкта світової економіки, з необхідністю вимагає проведення відповідної до нових реалій екологічної політики держави – регіональної екологічної політики. Останнім часом з’явився ряд робіт, присвячених розробці засад регіональної екологічної політики в Україні [38, 158, 159, 194, 273, 378], яка базується на підвищенні рейтингу регіону в системі державного управління шляхом передачі регіональному рівню управління додаткових повноважень для розв’язання проблем екологічного характеру в масштабі регіону.

      Як указує Е. С. Навасардова [273], «екологічне управління є одним з інструментів реалізації екологічної політики держави, і саме від його нормального функціонування значною мірою залежить якість навколишнього середовища, організація раціонального природокористування. У той же час саме система екологічного управління сьогодні вирізняється крайньою нестабільністю, частими реорганізаціями управлінських структур, відсутністю чіткого розмежування компетенції між органами, що здійснюють це управління». На її думку, розширення на федеральному законодавчому рівні в Російській Федерації екологічної компетенції суб’єктів федерації, передача частини функцій екологічного управління органам місцевого самоврядування вимагає ревізії й істотного коригування нормативно-правової й організаційної бази управління впливами на навколишнє середовище, включаючи й регіональний рівень цього управління.

      У рамках аналізованої проблеми й з урахуванням визначення регіону, даного нами в розділі 1, Україні як унітарній державі масштабові регіону найбільш адекватно відповідає адміністративна одиниця масштабу області. Особливо наочно ця відповідність проявляється при використанні як моделі регіону квазікорпорації.

      Як зазначав у своїй роботі Президент України В. Ф. Янукович, «необхідно забезпечити підхід до областей не просто як до рівнів управління, а як до живих соціально-економічних систем, які мають власні центри управління. З урахуванням цього потрібно визначати їхній загальний господарсько-правовий статус і розподіл компетенції між виконавчими та представницькими органами. Статус облдержадміністрацій і обласних рад повинен виступати як частина статусу області – територіального формування, органами якого є обласна рада і облдержадміністрація» [469].

      Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» [345] виділено три рівні регулювання екологічних відносин: національний, Автономної Республіки Крим і місцевий. В останньому випадку передбачається регулювання однаковими нормами природоохоронної діяльності різних суб’єктів, починаючи від масштабу області й закінчуючи масштабом окремо взятого села. Така «уніфікація» природоохоронних норм видається зовсім невиправданою й не може ефективно слугувати цілям охорони навколишнього природного середовища й забезпеченню екологічної безпеки.

      Дослідження останніх років довели [38, 101, 194, 253, 273, 378, 469]: вибір оптимального рівня регулювання природоохоронних відносин визначається «найбільшою ефективністю рішення». Н. Р. Малишева конкретизує цю формулу: «... Найефективнішим рішення буде за умови його прийняття на рівні, найбільш погодженому із природою проблеми, що зазнає регулювання, і сферою її поширення» [253, c. 82–83].

      Проблема розподілу повноважень між різними рівнями влади вирішується в Україні вже на конституційному рівні, що, без сумніву, свідчить про її надзвичайну важливість для організації ефективної системи управління в країні.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16750.html " target="_blank">Ссылке