Еколого-правові проблеми фінансової самостійності регіонів України

     

      Екологічна безпека є основною передумовою сталого розвитку будь-якого регіону. Вона безпосередньо пов’язана з необхідністю підтримки на оптимальному рівні природно-ресурсного потенціалу й необхідної якості навколишнього середовища. Дана концепція не може бути реалізована без формування в регіоні ефективного економічного механізму, що відповідає вимогам оптимального (раціонального) використання природних ресурсів, з одного боку, і вимогам охорони навколишнього середовища – з другого.

      Досвід держав Європейського Союзу та інших промислово розвинених країн світового співтовариства доводить, що регіональний рівень управління природоохоронною діяльністю є найбільш ефективним. Як було показано вище, останнім часом процес децентралізації норм екологічного права в більшості країн має пріоритетний характер і не залежить від типу їх державного устрою – є вони федераціями чи унітарними державами. Беручи до уваги досвід європейських держав у природоохоронній сфері слід з великим мірою імовірності очікувати, що децентралізація норм екологічного права в Україні повинна суттєво підвищити ефективність природоохоронної діяльності у всіх регіонах незалежно від їхнього промислового потенціалу й стану навколишнього середовища.

      Децентралізація повноважень в управлінні природоохоронною діяльністю дає змогу кожному регіону розробляти найбільш раціональні, з урахуванням специфіки регіону, природоохоронні заходи, керуючись у цілому рамковими нормативами, які встановлюються центральними органами державної влади. Варто особливо підкреслити, що процес децентралізації повинен адекватно супроводжуватися фінансовим забезпеченням переданих регіонам повноважень. Саме до такого підходу закликає Європейська хартія місцевого самоврядування у ст. 9 [141]. Хартія заклала фундамент розвитку регіонів, їх самоідентифікації й фінансової самостійності. На останньому аспекті спинимося більш детально, скориставшись Рекомендацією Ради міністрів державам – членам Європейського Союзу, під назвою «Місцеві податки, фінансове вирівнювання і фінансові субсидії органам місцевого самоврядування» [544], що прийнята через 15 років після підписання Хартії державами – членами ЄС.

      У преамбулі Рекомендації вказується, що місцеві податки, механізми фінансового вирівнювання й фінансові субсидії держави повинні бути спрямовані на задоволення потреб місцевих утворень для того, щоб забезпечити оптимальну ефективність діяльності їх влади за повного дотримання відповідних правил і кодексів поведінки на національному рівні. При цьому має бути забезпечений справедливий розподіл державних фінансових ресурсів між різними територіальними рівнями з урахуванням повноважень кожного рівня і їх зміни. Рада міністрів рекомендує державам-членам такі принципи формування системи фінансування місцевих, у тому числі й регіональних, утворень:

       ресурси місцевих утворень і їх розподіл повинні бути пропорційні необхідності ефективного виконання ними своїх повноважень;

       значна частина трансфертів, так само як і їхні власні ресурси, у ці-лому не повинні мати цільового призначення;

       місцеві утворення мають право в рамках національної економічної політики мобілізувати в достатньому обсязі власні фінансові ресурси;

       слід зберігати можливість існування здорової податкової конкуренції в сфері оподаткування, не допускаючи при цьому виникнення нездорової податкової конкуренції;

       обсяги фінансових субсидій держави повинні бути справедливими й передбачуваними;

       система фінансування в цілому повинна відповідати вимогам національної економічної політики.

      Такої ж політики дотримується Рада міністрів Європейського Союзу, який виступає за фінансову автономію місцевих утворень, що припускає наявність у них рівня власних ресурсів, розмірних наданим їм у кожній державі конституцією або законом повноваженням. У цілому, найбільш важливою частиною власних ресурсів повинні бути податкові надходження.

      Згідно з принципом субсидіарності, що набув значного поширення в Європейському Союзі, для ефективного надання послуг необхідно делегувати прийняття рішень на максимально низький рівень владних структур, який найбільш наближений до громадян. У бюджетній сфері реалізація цього принципу означає, що видаткові зобов’язання повинні делегуватися на більш високий рівень влади тільки в тому випадку, якщо можна продемонструвати, що він спроможний виконувати відповідні функції з більшою ефективністю, ніж нижчий рівень.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16750.html " target="_blank">Ссылке