Сутність і фактори сучасного розвитку системи продуктивних сил регіону

     

      Стійкий соціально-економічний розвиток регіонів країни багато в чому залежить від трансформаційних перетворень регіональної та національної економіки в цілому. Аналіз чинників та рушійних сил розвитку є основною метою регіональної політики кожного окремого регіону. Структурна перебудова є основною складовою трансформаційних перетворень в економіці регіону, оскільки ефективність використання складових економічного потенціалу регіону (природно-ресурсних, соціально-економічних та екологічних) є основним показником соціально-економічного розвитку регіону. Збалансований економічний розвиток регіонів є гарантією забезпечення економічного розвитку країни в цілому. Історичний розвиток продуктивних сил на територіях, що мають індивідуальні природнівластивості, під впливом громадського розподілу праці привело до закріплення за ними специфічних виробничих і невиробничих завдань, успішне виконання яких може впливати не лише на розвиток самого регіону, але і на стан національної економіки в цілому. Тому підвищення ролі регіонів в соціально - економічному житті держави - один із засадничих принципів його функціонування.

      Науковці з питань розміщення продуктивних сил іі регіональної економіки дають визначення регіону як географічно цілісної територіальної частини країни з більш-менш однорідними природними, специфічними економічними, демографічними, історичними умовами, на якій функціонує певний комплекс галузей виробництва і соціальної інфраструктури [2.с.5-12;11.с.22] Класичним визначенням поняття регіону є: регіон - це певна цілісна територія, що відрізняється від інших територій рядом ознак і що характеризується наступними основними особливостями: наявністю на цій території певних природних ресурсів і що багато в чому визначають її виробниче наповнення; наявністю населення, що формує трудовий потенціал;спеціалізація на якомусь виді діяльності(чи декількох основних);характерними зовнішніми або внутрішніми зв'язками, що забезпечують функціонування регіону як суб'єкта господарювання і регіону як соціуму.

      В.М. Василенко підкреслює, що в якості однієї з головних ознак регіону як окремій території може використовуватися його залучення до суспільного виробництва: наявність тих або інших галузей виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури, створення нових об'єктів, формування зв'язків і стосунків. Основною рисою, що характеризує регіон як територію, може бути вибране розміщення, що дозволяє судити про те, де і як, якими способами відбувається з'єднання елементів продуктивних сил і здійснюється їх територіальне розташування [13, 14.с. 5]. Як особливий суб'єкт господарювання, регіон повинен сприйматися як самостійний суб'єкт економіки.

      Економіка регіонального господарства виступає проміжною ланкою між макро- і мікрорівнями - мезорівень. Регіон - це суб'єкт господарювання з усіма витікаючими звідси наслідками, а саме: висока міра самостійності, відповідальність за стан економіки і соціальної сфери, самофінансування, створення умов для ефективного господарювання [3, 12].

      Певна економічна самостійність регіону не означає його ізоляцію від інших територій, а швидше навпаки, процес господарювання в нім багато в чому залежить від зв'язків різного характеру з іншими областями і районами. В.С. Стельмах, А.О. Єпіфанов, И.В. Сало, И. И. Дъяконова, М.А. Єпіфанова акцентують увагу на п'яти найважливих напрямах взаємодії областей з іншими територіями з приводу рішення актуальних соціально-економічних і інших проблем. Перший напрям пов'язаний з організацією тісного виробничо-економічного партнерства, наприклад організація зональних ринків товарів самого різного призначення. Друге - комплексне використання рекреаційних ресурсів силами декількох областей з метою організації як вітчизняного, так і іноземного туризму. Третє - розвиток автодорожнього господарства, що ефективніше здійснювати силами декількох територіально-адміністративних утворень. Четвертий напрям - це екологія. П'яте - взаємодія в області фінансово-кредитної системи [ 136. с. 436 - 437].

      Провідні економісти вважають регіон складною соціально-економічною системою та пропонують чотири парадигми регіону: регіон - квазідержава (відносна самостійність і відособленість в соціально-економічній сфері); регіон - квазікорпорація (регіон - суб'єкт господарювання і учасник ринкових стосунків); регіон - як ринок (особливості умов діяльності); регіон - як соціум (з причини наявності населення регіону привласнюється соціальна функція) [134, с. 41; 136, с. 25]. Одна з головних функцій регіональної влади - регулювання економіки регіону. Взаємодія загальнодержавних (федеральних) і регіональних влад, а також різні форми міжрегіональних еконо-вів відносин (наприклад, в рамках міжрегіональних асоціацій економічної взаємодії) забезпечують функціонування регіональ-них економік у системі національної економіки. Регіон як квазікорпорації являє собою великий суб'єкт власності (регіональної і муніципальної) і економічної діяльності. У цій якості регіони стають учасниками конкурентної боротьби на ринках товарів, послуг, капіталу (прикладами можуть служити захист "торгової марки" місцевих продуктів, змагання за більш високий регіональний інвестиційний рейтинг і т.п.). Регіон як економічний суб'єкт взаємодіє з національними та транснаціональними корпораціями. Розміщення штаб-квартир і філій корпорацій, їх механізми ціноутворювання, розподілу робочих місць і замовлень, трансфертів доходів, сплати податків тощо. роблять сильний вплив на економічне становище регіонів. У меншою мірою, ніж сучасні корпорації, регіони володіють значним ресурсним потенціалом для саморозвитку. Розширення економічної самостійності регіонів (шляхом передачі економічних прав від "центру") є одним з головних напрямків ринкових реформ.

      Підхід до регіону як соціуму (спільності людей, що живуть на певній території) висуває на перший план відтворення соціального життя (населення і трудових ресурсів, освіти, охорони здоров'я, культури, навколишнього середовища тощо) та розвиток системи розселення. Вивчення ведеться в розрізі соціальних груп з їх особливими функціями й інтересами.

      Даний підхід ширше економічного. Він включає культурні, освітні, медичні, соціально-психологічні, політичні та інші аспекти життя регіонального соціуму, синтезу яких регіональна наука з самого початку приділяла велику увагу. У теорії регіональної економіки розвиваються й інші спеціалізовані ванні підходи. Наприклад, регіон як підсистема інформаційного суспільства або регіон як безпосередній учасник інтернаціоналізації та глобалізації економіки. Теорії розвитку регіону спираються на досягнення макроекономіки, мікроекономіки, інституціональної економіки та інших напрямів сучасної економічної науки.

      Зазначені три парадигми в теорії регіону включають проблему співвідношення ринкового саморегулювання, державного регулювання та соціального контролю. Серед вчених-регіоналісти рідко зустрічаються прихильники крайніх позицій: або повністю ринкова економіка (радикальний лібералізм) або централізовано-керована економіка. Безліч теоретичних відтінків уміщається на платформі "соціальне ринкове господарство", тому в теоріях економічного регіону значна увага приділяється подоланню фіаско ринку, принципам розвитку неринкової сфери, виробництву та використанню суспільних благ, регулювання природних монополій, захисту від негативних наслідків підприємницької.

      На нашу думку, більш привабливим і змістовним є визначення регіону по А.Г.Гранбергу, а саме, як, регіон - ринок, тобто, визначена територія, яка відрізняється від інших територій переліком ознак і яка характеризується цілісністю та взаємопов’язаністю її складових елементів [27]. Дослідницький підхід до регіону як до ринку, обмеженого певним ареалом, полягає у вивченні умов функціонування регіональних економічних систем, формуванні підприємницького клімату, тенденціях і особливостях розвитку регіональних ринків товарів і послуг, капіталу, праці, інформації, знань і технологій. Їх аналіз проводиться не лише з точки зору концентрації виробництва, але й з позиції збуту продукції: кон’юнктурних умов, рівня та типу сформованого ринкового середовища, кваліфікації робочої сили, що є не новим для розвитку наукової думки. В теоріях регіональної економіки регіон вже розглядався як ринок (за предметом купівлі-продажу – товару, послуги, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів та ін.) з чітко окресленими межами функціонування. В роботах науковців-сучасників у цій предметній галузі багато уваги приділяється аналізу регіональних ринків як нових форм територіальної організації продуктивних сил з характерними для кожного особливостями взаємин між суб’єктами ринку, формування інфраструктури та загальних умов економічної діяльності. При цьому належне місце відводиться створенню вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку, що посилюють інтеграційні взаємозв’язки та процеси міжрегіональної та міжнародної співпраці.

      Таким чином, єдність природного та соціального середовища, які є найважливішими та невід'ємнішіми умовами розвитку економіки, дають підстави розглядати регіон одночасно як елемент територіальної організації господарства так і як елемент соціальної організації суспільства.

      Економічний розвиток є рушійною силою прогресу, його матеріальною основою, що включає кількісне збільшення населення і багатства, появу якісно нових капітальних благ і цінностей, явищ і процесів, перебудову всієї економічної і соціальної системи [83, с.109,70]. У широкому, філософському сенсі, розвиток означає процес удосконалення тих або інших елементів громадських стосунків або матеріально-речових елементів суспільства, перехід до принципово нових якісних характеристик.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16905.html " target="_blank">Ссылке