Концептуальні засади формування системи фінансового забезпечення розвитку вторинного регіонального іпотечного ринку нерухомості виробничого призначення

     

      Становлення ефективної системи іпотечних фінансових відносин на рівні регіону не можливе без створення умов для емісії та обігу іпотечних цінних паперів, оскільки цей сегмент ринку забезпечує рефінансування іпотечних позик і виступає дієвим механізмом розв’язання проблеми дефіцитності довгострокових кредитних ресурсів. Зазначимо, що в країнах із розвиненою економікою цінні папери, забезпечені іпотечними активами є одними з найпопулярніших об’єктів інвестування.

      У цьому контексті важливим є підвищення ролі іпотечних відносин у процесі розвитку суб’єктів господарювання на рівні регіону та зростання частки банківських кредитів юридичним особам для будівництва нової нерухомості під її заставу чи заставу вже існуючого об’єкта. Без цього в майбутньому неможливо досягти привабливості іпотечних цінних паперів та бажання банків з ними працювати. Оскільки основою для функціонування вторинного іпотечного ринку є відносини на первинному, то, на нашу думку, при запровадженні концептуальних основ рефінансування іпотечних позик на регіональному іпотечному ринку нерухомості виробничого призначення слід забезпечити привабливість іпотечних продуктів для всіх учасників іпотечної системи. Це може бути досягнуто за рахунок:

      - переведення на обслуговування до банку-кредитора поточних рахунків суб’єкта господарювання-позичальника;

      - страхування ризику неплатежу (ризик неповернення кредиту) чи ризику настання відповідальності позичальника за непогашення кредиту;

      - організації Фонду фінансування будівництва (ФФБ) та Фонду операцій з нерухомістю (ФОН);

      - емісії сертифікатів ФОН.

      Розглянемо детальніше кожен з цих аспектів.

      При переведенні на обслуговування до банку-кредитора поточних рахунків позичальника, банк має можливість частково контролювати зміну фінансового становища суб’єкта господарювання, а у разі настання ознак його погіршення, прийняти достатньо заходів для виправлення ситуації та недопущення невиконання взятих позичальником на себе зобов’язань за договором іпотечного кредитування.

      Також слід зазначити, що при наданні банківською установою іпотечного кредиту юридичній особі, у кожної зі сторін виникають певні ризики, загальна характеристика яких була розглянута в попередніх розділах роботи. Однак, для банку найбільш суттєвим є кредитний ризик, точніше ризик невиконання позичальником взятих на себе зобов’язань. Для позичальника останній трансформується в ризик настання відповідальності за неповернення кредиту. Мінімізація цих ризиків можлива за допомогою страхування. У першому випадку банк може застрахувати свій ризик, сплатити страховий платіж і, у разі настання страхового випадку, отримати відшкодування еквівалентне кредитній заборгованості. Але реалізація такої схеми страхування кредитних ризиків призведе до збільшення вартості виданих кредитів і зменшення привабливості іпотечних програм для позичальників. Окрім цього, досвід розвинених країн світу показує, що таке страхування є вигідним лише для дуже великих банків, коли на страхування передається частина кредитного портфеля. Альтернативним варіантом є страхування ризику настання відповідальності за непогашення кредиту самим позичальником, де банк виступає застрахованим, а страхова компанія – гарантом. Хоча обов’язок сплати страхових платежів виникає у позичальника, але це дозволить позичальнику – отримати кредит на більш вигідних умовах, а банківській установі бути впевненою в поверненні виданої позики. У разі непередбачених обставин, які призвели до неплатоспроможності позичальника, страховик виплатить банку розмір кредитної заборгованості в межах страхової суми. Така форма страхування кредитних ризиків, коли страхова компанія виступає гарантом виконання позичальником своїх зобов’язань, повинна стати обов’язковою при видачі іпотечного кредиту з подальшим його рефінансуванням, оскільки забезпечує додаткову впевненість інвесторам у надійності випущених банком іпотечних цінних паперів. Таке страхування повинне проводитись акредитованими банком страховиками, бо останні не лише захищатимуть майнові інтереси кредитора й позичальника, але опосередковано зменшуватимуть рівень ризиків інвесторів іпотечних цінних паперів. Відтак, необхідно посилити вимоги до страховиків при акредитації через прийняття на законодавчому рівні відповідного Положення про порядок акредитації страхових компаній у банках, чим забезпечити рівні умови для всіх страховиків та недопущення необґрунтованих відмов з боку банків. Також останні повинні контролювати зміст укладених договорів страхування, аби забезпечити 100% страхове покриття кредитної заборгованості позичальника.

      У підтвердження вище зазначеного, розглянемо можливості впливу страхування ризику настання відповідальності позичальника за непогашення кредиту на умови іпотечного кредитування використовуючи відношення особи до ризику та функції корисності. Корисність є числовою характеристикою вподобань людей на безлічі альтернатив, які залежать від випадкових величин. Позначимо x – альтернативу (наприклад, розмір грошового виграшу в лотереї), u(x)–функцію корисності, визначену на множині альтернатив. Розглянемо функціональні залежності, які відповідають різному відношенню до ризику.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/en/catalog/view/16910.html " target="_blank">Ссылке