Методологічні засади сучасної модернізаційної стратегії вирівнювання регіональних ландшафтів

     

      Важливу функцію в управлінні формуванням регіональних соціально-економічних систем та просторової організації господарства відіграє державна політика регіонального розвитку, яка регулює взаємовідносини між державою і регіонами і охоплює комплекс різних законодавчих, адміністративних, організаційних та економічних заходів, що здійснюються як центральними, так і місцевими органами влади і спрямовуються на регулювання розміщення виробничих сил.

      Основоположниками теорії державного регулювання економічного розвитку регіонів вважаються А. Льош та С. Денисон, які заклали два принципово різних підходи – відповідно, політику м’якого втручання та політику активного регулювання. [33]

      Водночас аналіз наукової літератури свідчить про те, що не існує єдиного підходу до тлумачення змісту регіональної політики, формулювання її мети, завдань, методів та принципів. Радянський економіко–географ Е. Алаєв під регіональною політикою розуміє сферу діяльності з управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому,

     регіональному аспекті, тобто пов’язану з взаємовідносинами між державою і районами, а також районів між собою. [1; с.189]

      В. Симоненко регіональну політику визначає, з одного боку, як чітко опрацьовану в законодавчому аспекті практичну діяльність держави в усіх регіонах країни, а з іншого, як соціально-економічну політику, здійснювану на базі загальнодержавного законодавства самими регіонами для досягнення тих чи інших регіональних і місцевих цілей і завдань. [116] М. Кноглер та О. Сєкарєв регіональну політику визначають як засіб для досягнення цілей. За їх визначенням вона є сукупністю заходів, спрямованих на усунення відмінностей в економічній дієздатності та життєвому рівні, наявних між територіально відокремленими частинами країни. [64]

      З поширенням концепції сталого розвитку територій посилюється увага до екологічної складової регіонального розвитку. У цьому контексті Ю. Гладкий та А. Чистобаєв поняття регіональна (соціально–економічна) політика трактують як сферу діяльності з управління політичним, економічним, соціальним і екологічним розвитком країни в просторовому, регіональному аспекті, яка відображає як взаємовідносини між державою і регіонами, так і регіонів між собою. [29]

      Отже, сформулюємо авторське визначення поняття «регіональна політика», яку пропонуємо розглядати як сукупність цілей, завдань та заходів з управління соціально-економічним розвитком країни в її регіональному аспекті, що спрямовується на дотримання збалансованості розвитку регіональних ландшафтів та включає взаємозв’язки між державою та регіонами, а також регіонів між собою.

      При цьому регіональна політика є органічною складовою загальнодержавної політики та спрямована на збереження територіальної цілісності держави і забезпечення всебічного розвитку регіонів. [107; с.10]

      М. І. Долішній пропонує розглядати регіональну політику як в широкому, так й у вузькому розумінні. В першому випадку це означає політику, яку здійснює держава по відношенню до регіонів, і самі регіони в межах наданих їм прав і повноважень. У другому — регіональна політика зводиться виключно до дій держави, а тому в цьому контексті можна казати про державну регіональну політику. [43] При цьому як об’єкт регіональної політики він пропонує розглядати весь спектр соціально-економічних процесів, що відбуваються на конкретній території.

      Цю думку підтримує і Варналій З.С., який у залежності від суб’єкта управління регіональну політику пропонує класифікувати на регіональну політику на рівні держави та регіональну політику безпосередньо на рівні регіону. [36; с. 260-261]

      У залежності від напряму формування регіональної політики розрізняють такі її види: [36; с. 260-261]

      «згори - донизу» - стратегія регіонального розвитку, а відповідно і регіональна політика, формується на рівні держави централізовано і «опускається» на регіональний рівень «згори-донизу» для реалізації. Самостійність регіонів різко обмежена. Така модель регіональної політики характерна для командно-адміністративної системи управління економікою; «знизу - догори» - становлення регіональної політики на місцях та донесення її на державний рівень. Держава у цьому випадку виконує функції контролю за реалізацією регіональної політики, яку узгоджує з пріоритетами загальнодержавної політики;

      комбінована – поєднує в собі обидва напрями.

  &nb

     sp;   Об'єктами політики регіонального розвитку є територіальні утворення, які слід розглядати як системи певного підпорядкування, в межах яких здійснюються державне управління та місцеве самоврядування. Суб'єктами її виступають центральні, регіональні та місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які виходячи зі своєї компетенції вирішують питання, пов'язані з соціально-економічним розвитком регіонів. [120] Розрізняють прямі й непрямі методи проведення регіональної політики. У першому випадку держава активно бере участь у капіталовкладеннях, спрямованих на удосконалення територіальної структури господарства. У другому - держава через фінансову (податкову, митну) систему намагається створити відповідний економічний «клімат» у тих або інших районах для стимулювання їх прискореного розвитку і для керування міграційними потоками. [36; с.260-261]

      На нашу думку, класифікацію методів проведення державної регіональної політики варто доповнити інституційними, які включають, перш за все, заходи з поліпшення системи управління розвитком регіону, яке спрямовується на підвищення інвестиційної привабливості, активізацію підприємницької діяльності, створення комфортного життєвого простору.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16930.html " target="_blank">Ссылке