Рівень використання соціогуманітарного потенціалу, екологічна безпека та стан раціональності природокористування регіонального простору

     

      Якість життя населення виступає головним критерієм рівня розвитку та використання соціогуманітарного потенціалу держави в цілому та регіонів зокрема.

      Нерівномірний розвиток регіональних економічних систем в Україні супроводжується міжрегіональною диференціацією соціальних характеристик, наявністю соціальних проблем, які спричиняють серйозні зміни якості життя населення і проявляються у відмінностях матеріального добробуту, фізичного здоров’я, демографічних процесів, можливості самореалізації тощо.

      Пошук показників та методів, які дозволили б об’єктивно оцінити та порівняти рівень соціального розвитку окремих країн чи регіонів, є предметом активних наукових досліджень та прикладних розробок.

      В якості інтегрального показника якості життя населення в різний час пропонувалося використовувати: національний доход на душу населення; частку витрат на харчування у загальних витратах домогосподарств; відносний коефіцієнт смертності, що визначався як відношення кількості смертей осіб у віці 50 років і більше до загальної кількості смертей; середню тривалість життя населення; показник вільного часу (використовувався, виходячи з відомого висловлювання К. Маркса про те, вільний час у майбутньому стане мірою суспільного багатства). [117, с.72]

      При цьому вважається, що чим вищий рівень економічного розвитку, тим вищий рівень соціального розвитку.

      Значні напрацювання з оцінки якості життя населення існують в Україні, де значна кількість науковців запропонували свої [72; 74; 77; 95; 96; 137] регіональні індекси рівня і якості життя населення або окремих його складових компонентів.

      Важлива і найбільш значуща спроба комплексної оцінки якості життя населення була реалізована у щорічних звітах ПРООН про світовий людський розвиток Human Development Report, які розпочалися у 1990 р. і постійно удосконалюються. [147]

      Методика підрахунку Індексу людського розвитку (ІЛР) враховує три групи показників, що оцінюють довголіття (середня тривалість життя при народженні), рівень освіти (рівень грамотності дорослого населення країни − 2/3 індексу, сукупна частка учнів та студентів − 1/3 індексу), а також рівень життя (ВВП на душу населення із врахуванням паритету купівельної спроможності). [147]

      Розрахунки ІЛР для України були вперше включені у Звіт ПРООН у 1993 році, за яким Україна посідала 45 місце й була віднесена до країн з високим рівнем людського розвитку. За період з 1990 до 2011 року значення ІЛР для України збільшилось з 0,707 до 0,729, тобто на 3,1% відсотка або в середньому на 0,15 відсотка за рік. При цьому середньорічне зростання за 2000-2011 роки складало 0,78%. Тобто, криза 90-х в Україні суттєво погіршила стан людського розвитку. Показник України є нижчим за середній показник країн із високим рівнем людського розвитку (0,755) і нижче середнього рівня (0,769) для країн Європи та Центральної Азії, водночас вищим середнього світового рівня (0,692). У 2011 році Україна зайняла 76 позицію з 187 країн світу і відноситься до групи країн з високим рівнем людського розвитку, у 2012 році − піднялася на 2 сходинки і посідала 78 позицію 187 країн. [147]

      Сусідами України в рейтингу є Грузія (75 місце) та Маврикій (77 місце). Із країн СНД Білорусь посіла 65 місце, Російська Федерація – 66, Казахстан – 68-е, Молдова – 111 місце. Держкомстатом разом із Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України розроблено методику для розрахунку регіональних індексів людського розвитку, яка ґрунтується на використанні 9 індексів окремих аспектів людського розвитку: 1) демографічний розвиток; 2) розвиток ринку праці; 3) матеріальний добробут; 4) умови проживання населення; 5) рівень освіти; 6) стан та охорона здоров’я; 7) соціальне середовище; 8) екологічна ситуація; 9) фінансування людського розвитку. [109]

      Кожному з аспектів людського розвитку відповідає окремий блок показників, що формують систему індикаторів людського розвитку регіонів.

      Принциповою відмінністю даної методики від міжнародного аналога (ІЛР) є відмова від гіпотези рівнозначності окремих складових у розрахунку індексу людського розвитку регіону, використання методу факторного аналізу та наявність у методиці проміжного етапу, що передбачає побудову узагальнюючих індикаторів по кожному із аспектів людського розвитку. Разом з тим, на нашу думку, поряд з позитивними моментами методики існують і певні недоліки, які не дозволяють нам використати ІЛР, розрахований Держстатом для власного дослідження. Одним із дев’яти компонентів ІЛР є екологічна ситуація. Зважаючи на концепцію сталого розвитку екологічна складова повинна бути самостійною компонентою інтегрального рівня розвитку регіону.

      Крім того, до складу інтегрального ІЛР регіонів країни входять окремі показники, що відображають не лише власне рівень життя населення, а і засоби його досягнення. У першу чергу це стосується показників, які характеризують фінансування галузей соціальної сфери. До того ж, як підтверджує практика, використання показників саме фінансування людського розвитку у нинішніх умовах є не зовсім коректним. Існуюча формула розрахунку міжбюджетних трансфертів передбачає їх розрахунок на одиницю населення, учня тощо без достатнього врахування наявної мережі бюджетних установ, тому обсяги фінансування окремих галузей гуманітарної сфери не відображають реальний стан справ. Наприклад, у регіонах із різною густотою населення фактичні витрати на 1 учня, хворого, особу населення значно відрізняються між собою.

      У 2012 році рішенням Президії НАН України та колегії Державної служби статистики України від 13.06.2012 № 123-м затверджено нову Методику вимірювання регіонального людського розвитку, яка включає 33 показники, згруповані у 6 блоків, яка, на думку авторів, є більш об’єктивною та досконалою за попередню. [80] Однак, вона передбачає розрахунки лише по областях та АР Крим і не охоплює міста Київ і Севастополь, які в Україні є регіонами, тому результати розрахунків відповідно до неї не можуть бути використані у нашому дослідженні. Таким чином, аналіз існуючих методичних підходів до оцінки стану соціального розвитку дозволяє дійти висновку про те, що вони далекі від досконалості і вимагають подальших наукових досліджень у частині розробки моделі для оцінки використання соціогуманітарного потенціалу та соціального самопочуття населення регіонів з метою досягнення сталого розвитку, забезпечення прийняття ефективних управлінських рішень, максимального врахування регіональної складової при реалізації соціальної політики.

      Відповідно до методики, викладеної у розділі 1, так як і при оцінці рівнів економічного розвитку, здійснено розрахунки ІСБ регіонів за трирічний період − 2009, 2010 та 2011 роки окремо для регіонів без врахування міст Києва і Севастополя, та із їх врахуванням, що дає змогу врахувати не лише поточний стан соціальних систем, а і визначити динаміку їх розвитку.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16930.html " target="_blank">Ссылке