Адміністративно-правовий статус суб’єктів адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів

     

      Сучасні демократичні процеси, що відбуваються в нашій державі, відзначаються певними змінами, перетвореннями і завданнями, і мають як матеріальне, так і моральне підґрунтя. На сьогоднішній день нормативно-правова база, а також напрацювання у науково-дослідній сфері потребують точного визначення поняття адміністративно-правового статусу суб’єктів забезпечення правоохоронної діяльності в Україні. Тому доречно почати саме з визначення кола даних суб’єктів.

      На думку М.В. Возника, [50, с. 7] такими суб’єктами є: співробітники правоохоронних органів, визначених у ст. 16 Закону України «Про міліцію», ст. 1 Закону України «Про Службу безпеки України», а також співробітники правоохоронних органів зі спеціальним статусом, адміністративно-правовий статус яких визначено у наступних нормативних документах: ст. 348 Податкового кодексу України, ст. 27 Кримінально-виконавчого кодексу, ст. 568 Митного кодексу України.

      В Конституції України чітко визначено, що громадяни, в тому числі співробітники правоохоронних органів, мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками» (ст. 24). Тобто, керуючись даною нормою, можна визначити, що адміністративно-правовий статус працівників правоохоронних органів має ґрунтуватися саме на конституційних засадах рівності громадян, забезпечуючи дотримання їхніх прав та обов’язків, як рівноправних громадян України.

      Доцільно звернутися до Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ст. 14, 15, в якому чітко визначаються органи, які забезпечують безпеку правоохоронних органів:

      1) Органи, які приймають рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки. Рішення про вжиття спеціальних заходів забезпечення безпеки приймають:

      а) керівники органів внутрішніх справ – щодо захисту працівників відповідного органу внутрішніх справ, державної лісової охорони, рибоохорони, митних органів, персоналу органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та їх близьких родичів;

      б) керівники органів служби безпеки – щодо захисту працівників служби безпеки та органів системи Управління державної охорони, їх близьких родичів;

      в) керівники прокуратури – щодо захисту працівників прокуратури та їх близьких родичів; г) голова суду – щодо захисту працівників відповідного суду та інших органів та їх близьких родичів;

      д) керівники органів охорони державного кордону України – щодо захисту працівників цих органів та їх близьких родичів;

      е) керівники розвідувальних органів України – щодо захисту співробітників цих органів та їх близьких родичів;

      є) керівники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України – щодо захисту військовослужбовців і працівників цієї служби та їх близьких родичів. 2) Органи, які здійснюють спеціальні заходи забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх близьких родичів:

      а) щодо працівників служби безпеки і органів системи Управління державної охорони – на органи служби безпеки;

      б) щодо працівників органів охорони державного кордону – на органи охорони державного кордону України;

      в) щодо співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів – на відповідні розвідувальні органи України;

      г) щодо інших працівників, зазначених у статті 2 цього Закону, – на органи внутрішніх справ; ґ) щодо військовослужбовців і працівників Військової служби правопорядку у Збройних силах України – на органи управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України. З цією метою у структурі зазначених органів створюються спеціальні підрозділи.

      Безпека військовослужбовців забезпечується заходами, зазначеними у статті 6 цього Закону, які застосовуються з урахуванням перебування цих осіб на військовій службі.

      Для захисту військовослужбовців командири військових частин (підрозділів) вживають таких заходів:

      а) відрядження до іншої військової частини або військової установи;

      б) переведення на нове місце служби. [236].

      На думку О.О. Небрата, визначення адміністративно-правового статусу правоохоронця треба розглядати з двох основних ракурсів:

      – по-перше, до системи правоохоронних органів України входить чимало структур (МВС, СБУ, податкова міліція і т.ін.), тому необхідно спочатку розглянути саме основні завдання та мету професійної діяльності кожної з правоохоронних структур, бо адміністративно-правовий статус правоохоронців різних структур – це, насамперед, правове визначення їх місця в системі державних органів, що характеризує мету їх діяльності, яка ґрунтується на покладених на них завданнях;

      – по-друге, адміністративно-правовий статус розглядається обов’язково в сукупності основних професійних вимог, які є невід’ємною складовою правоохоронця. До таких вимог відносять: правовий статус правоохоронця, обов’язок дотримання законності, дотримання норм етики та моралі в своїх діях, психологічний аспект діяльності правоохоронця та інші [327].

      Керуючись основними критеріями, які обов’язково присутні при визначенні адміністративно-правового статусу правоохоронця, О.О. Небрат наводить таке визначення: адміністративно-правовий статус правоохоронця – це визначення його місця в системі правоохоронних органів, його основних завдань, структури його діяльності, які закріплюються нормами законодавства. Адміністративно-правовий статус працівників правоохоронних органів окремих структур гарантується нормативними актами тієї структури, або служби, до якої відноситься даний правоохоронний механізм. Адміністративно-правовий статус правоохоронців в Україні визначений в законах України, відомчих актах та інших нормативно-правових документах, які в сукупності складають нормативно-правову базу по забезпеченню та дотриманню адміністративного статусу працівника правоохоронних органів.

      Адміністративно-правовий статус правоохоронця відповідає статусу особи в суспільстві, але поряд зі статусом особи дана правова інституція має свої відмінності, що визначаються характером зв’язків між елементами, цілями існування (функціонування), правовою роллю тощо.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16751.html " target="_blank">Ссылке