Соціальні засоби адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів

     

      Визначення комплексного поняття «соціальні засоби адміністративно-правового регулювання» особистої безпеки працівників правоохоронних органів, відштовхується від того, що вони являють собою систему організаційно-правових дій, спрямованих на професійну захищеність працівника зазначеної сфери. Кінцевою метою застосування даних засобів є надання працівнику правоохоронних органів, незалежно від займаної посади та спеціального звання, можливості в повному обсязі виконувати свої професійні обов’язки, закріплені державними соціальними гарантіями.

      До соціальних засобів по забезпеченню особистої безпеки працівників правоохоронних органів включаються: різні види допомоги, страхування, лікування і профілактика хвороб, сприяння здобуттю освіти й підвищенню кваліфікації тощо.

      В сучасних наукових дослідженнях відсутній єдиний підхід до чіткого формулювання змісту категорії «захист». Отже, доцільно визначити зміст морфологічного розуміння даного словосполучення. В Словнику української мови термін «засіб» розкрито як прийом, якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити що-небудь, досягти чогось; спосіб; те, що служить знаряддям у якій-небудь дії, справі. В тлумачному словнику української мови засіб розглядається як – якась спеціальна дія, що дає можливість здійснити що-небудь, досягти чогось; спосіб. Попри це, в юридичній літературі визначають значення «правові засоби». Слід відзначити, що на думку С. Алексєєва, «правові засоби» – це не просто інструменти вирішення тих чи інших соціальних завдань. Соціально-політичний зміст постановки проблеми щодо сутності правових засобів полягає в тому, що вони є не лише соціальною необхідністю, своєрідною об'єктивною закономірністю, а й оптимальним, адекватним умовам цивілізації способом вирішення завдань, котрі постали перед суспільством, способом, що виражає соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин [10]. Водночас, досліджуючи вихідні ідеї теорії правових засобів в межах монографічної праці «Цивільно-правові засоби в господарських відносинах» Д.В. Андреєв визначає правові засоби, як сполучення юридично значимих дій, що здійснюються суб'єктами з дозволеним ступенем (свободи дій) та призначені для досягнення їхніх цілей (інтересів), що не суперечать законодавству й інтересам суспільства [12].

      Перейдемо до поняття «адміністративно-правові засоби» яке визначено як встановлені законами або іншими нормативними актами способи впливу на відносини у сфері громадського порядку, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами) з метою надійного забезпечення громадського порядку, запобіганню і припиненню правопорушень та притягнення порушників до відповідальності [4].

      На рівні декларацій ні в кого не виникає сумніву, що неможливо побудувати правову соціально-орієнтовану державу, доводячи до економічного занепаду та порушуючи права працівників правоохоронних органів, які мають захищати права, свободи, законні інтереси та особисту безпеку громадян. Саме тому одним із стратегічних пріоритетів, який щороку проголошується державою, є вдосконалення соціального захисту працівників правоохоронних органів.

      Відомо, що недостатність правової та соціальної захищеності в соціальній системі – в будь-якій організації чи суспільстві в цілому – викликає зростання тривожності, соціальної напруженості, порушення в ній рівноваги. Якщо соціальна і правова незахищеність набуває сталого характеру, то вона спричиняє в суспільстві зневіру і навіть цинізм, зростання соціальних патології і, як наслідок, – негативно впливає на безпеку існування будь-якої соціальної групи. Це, безперечно, стосується й працівників правоохоронних органів. Саме тому проблема соціального захисту працівників правоохоронних органів не є новою. Досліджувалися, зокрема, такі проблеми, як сутність соціального захисту правоохоронців і членів їх сімей, структура системи соціального захисту [366, c. 100]. Увага зверталася також на специфічні організаційно-правові аспекти соціального захисту.

      Анонімне опитування 3000 працівників міліції України, що було проведено науково-дослідною лабораторією соціальної та психологічної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ у березні – квітні 2007 року, показало, що в цілому 3,4% респондентів вважали, що права та основні свободи людей у нашій країні сьогодні повністю захищені, 22,9% – переважно захищені, 53,2% – захищені незначною мірою та 20,5% – повністю незахищені. На тлі загальної незахищеності прав і основних свобод людини в Україні правова та соціальна захищеність самих працівників міліції, на думку переважної їх більшості, ще гірша. Респондентів попросили порівняти захищеність прав і основних свобод міліціонера та пересічного громадянина України. На думку 77,8 % опитаних, права міліціонера в Україні менш захищені. Тільки 2,4 % дотримуються протилежної думки. Як показало опитування, переважна більшість працівників міліції відчуває себе соціально незахищеною. На запитання: «Чи відчуваєте ви себе соціально захищеним(ною)?» тільки 2,3% опитаних відповіли «так», 9,1% – «скоріше так, ніж ні», 38,8% – «скоріше ні, ніж так», 49,8% – «ні». Дивує те, що підвищення у спеціальному званні не додає працівникові міліції відчуття соціальної захищеності. Як показало опитування, найбільший відсоток тих, хто відчуває себе соціально незахищеним, серед працівників із спеціальним званням майор, підполковник і полковник (у цілому 90,6 % від загальної кількості працівників з таким спеціальним званням). Заради справедливості зазначимо, що найбільший відсоток тих, хто відчуває себе повністю соціально незахищеним, спостерігається серед працівників із спеціальним званням молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант, капітан (52,3 %). Думки правоохоронців про те, що їх заробітна плата несправедлива і недостатня для підтримання нормального рівня життя їх сімей, дуже впливали на відчуття ними своєї незахищеності. Додатково значно впливав брак грошової компенсації за понаднормову працю та за роботу в нічний час. Найбільше підриває відчуття соціальної захищеності понаднормова тривалість робочого дня і робочого тижня, особливо у випадку її невиправданості службовою необхідністю. Також впливає неможливість відпочивати в дні державних свят, які є вихідними, а ще більше – ненадання додаткових вихідних за роботу у святкові дні [183,c.269].

      На відчуття власної соціальної незахищеності потужно впливає визнання правоохоронцями того, що: 1) працівники не мають реальних можливостей для захисту своїх економічних і соціальних інтересів; 2) працівник у випадку хвороби не буде безплатно забезпечений доглядом, необхідним у його стані; 3) працівник міліції, який вийшов на пенсію, не відчуває себе соціально захищеним. Незадоволення якістю роботи відомчих закладів охорони здоров’я теж викликає у правоохоронців почуття соціальної незахищеності.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16751.html " target="_blank">Ссылке