Правові засоби адміністративно-правового забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів

     

      Виступаючи специфічним суб’єктом суспільних відносин, працівники правоохоронних органів при реалізації свого права на працю потребують відповідного правового захисту з боку держави.

      У загальному розумінні правовий захист визначається як діяльність держави в особі її органів законодавчої, виконавчої і судової влади, організацій, установ та посадових осіб щодо забезпечення процесу реалізації особою своїх прав на користування матеріальними, політичними, соціальними та духовними благами [171, с. 121–125]. З іншого боку, до зазначеного поняття, крім діяльності державних органів щодо забезпечення реалізації прав громадян, необхідно включати також і активну діяльність останніх, спрямовану на досягнення зазначеного результату. Таке визначення правового захисту, на нашу думку, цілком відповідає Конституції України, яка, встановлюючи гарантії прав і свобод людини і громадянина, надає кожному право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань.

      Таким чином, працівникам правоохоронних органів, як і іншим громадянам нашої країни, з одного боку, надано право самостійно захищати своє життя та здоров’я, власність, законні інтереси, а з іншого – вимагати від відповідних державних органів такого захисту. Зазначені правові можливості створюють для працівників правоохоронних органів стан правової захищеності, від наявності якого залежить і ефективність виконання покладених на них завдань.

      Стан правової захищеності, на думку Є.О. Гладкова, залежить саме від забезпечення дотримання соціальних гарантій правоохоронців [64]

      Правовий захист працівників правоохоронних органів охоплює велике коло питань, які умовно можна об’єднати у дві самостійні групи [171, с. 15]: правовий захист працівників правоохоронних органів як представників влади та держави і захист прав та законних інтересів особистості працівника при проходженні служби в правоохоронних органах. Правовий захист правоохоронця як представника влади передбачає надання йому можливості відновлення стану, в якому він перебував до порушення його прав; припинення дій, які порушують його права чи створюють загрозу їх порушення; визнання недійсними актів державного органу, органу місцевого самоврядування, інших організацій, установ відносно працівника, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства; самозахисту своїх прав у передбачених законом випадках; відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди, завданої йому та близьким його родичам протиправними діями. Саме слабкі соціальні гарантії працівників правоохоронних органів часто позбавляють можливості ініціативно та рішуче здійснювати покладені на них функції та завдання [64,с.113]. Тому, можливо зауважити, що сучасна діяльність правоохоронців в повній мірі залежить саме від дотримання гарантованих правових та соціальних норм, а також нормативного регулювання.

      Правовий статус та правовий захист працівників правоохоронних органів більшою мірою базується на положенні ст.ст. 20, 21 Закону України «Про міліцію» [260], яку використовують у своїй діяльності працівники міліції, податкової міліції, працівники інших правоохоронних органів. Відповідно до цієї норми працівник правоохоронних органів перебуває під захистом закону. Законом гарантується захист життя, здоров’я, честі, гідності, майна працівника та членів його сім’ї від злочинних посягань та інших протиправних дій. Образа працівника правоохоронних органів, опір, погроза, насильство та інші дії, які перешкоджають виконанню покладених на працівника правоохоронного органу завдань, тягнуть за собою встановлену законом відповідальність.

      Науковці зазначають, що важливим заходом удосконалення нормативно-правового гарантування безпеки працівників правоохоронних органів є його систематизація. Служба в правоохоронних органах є одним із багатогранних і надзвичайно відповідальних видів професійної діяльності. Тому і сам правовий статус правоохоронця заслуговує на увагу, оскільки має складний характер: службовець є представником озброєного органу державної виконавчої влади, посадовою особою і водночас є особою найманої праці – суб’єктом трудових відносин, які виникають під час проходження відповідної державної служби. Логічно припустити, що систематизація нормативно-правового гарантування безпеки професійної діяльності працівників правоохоронних органів потрібна, по-перше, для його подальшого розвитку. Аналіз і обробка чинних нормативно-правових актів, групування правових приписів за певною схемою, створення внутрішньоєдиної системи актів – необхідна умова ефективності загальної та відомчої правотворчості, сприяє усуненню прогалин і суперечностей у досліджуваному різновиді нормативно-правового забезпечення. По-друге, вона забезпечує зручність при реалізації нормативних приписів, можливість оперативно знаходити і правильно тлумачити потрібні для конкретної ситуації норми.

      Україна першою з країн СНД у 1993 році прийняла закони «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів [236]». Робота у цьому напрямі на державному рівні триває і далі. Про обов’язок забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, зазначено також в інших законах України, якими врегульовано діяльність правоохоронних органів, та відповідних відомчих нормативно-правових актах.

      Поняття «учасники кримінального процесу» та «особи, які мають право на забезпечення безпеки» не є тотожними, оскільки перелік осіб, які мають право на забезпечення безпеки, не може обмежуватися учасниками кримінального процесу. Наведене у п. 8 ч. 1 ст. 32 КПК України поняття «учасники процесу» розуміється у вузькому значенні. У широкому значенні найбільш прийнятною класифікацією учасників кримінального судочинства є класифікація, запропонована Є.Г. Коваленком та В.Т. Маляренком, яка складається з:

      – органів і посадових осіб, які ведуть і безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження, охороняють державні інтереси та виконують функції, спрямовані на досягнення завдань кримінального процесу, наділені владно-розпорядчими і не зацікавлені у результатах справи: орган дізнання (особа, яка проводить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу (відділення, управління), прокурор, суддя;

      – осіб, які мають і відстоюють власні інтереси: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач;

      – осіб, які захищають та представляють інтереси інших осіб: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, законний представник неповнолітнього;

      – осіб, які сприяють кримінальному судочинству і здійсненню правосуддя за допомогою виконання завдань, покладених на них законом: свідок, поняті, спеціаліст, експерт, перекладач, секретар судового засідання та інші [119, c. 353].

      Система особливих заходів правового захисту працівників правоохоронних органів встановлена Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» [236], згідно з яким працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі мають право: застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і зброю з метою забезпечення виконання правомірних наказів і усних вимог, що добровільно не виконуються, для захисту власної безпеки, безпеки близьких родичів, а також свого житла і майна; вимагати і одержувати допомогу у виконанні покладених на них обов’язків, а в разі необхідності – для особистого захисту, а також свого житла і майна з боку відповідних правоохоронних та інших державних органів; здійснювати спеціальні заходи забезпечення безпеки; отримувати матеріальну компенсацію в разі загибелі працівника, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, знищення чи пошкодження його житла і майна у зв’язку з виконанням службових обов’язків.

      Отже, до засобів правового захисту працівників правоохоронних органів як представників влади, тобто суб’єктів правоохоронної діяльності, можна віднести: обов’язковість виконання законних вимог працівника міліції; встановлення юридичної відповідальності за невиконання цього обов’язку; право працівників правоохоронних органів на застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, вогнепальної зброї; встановлені в законодавстві межі відповідальності працівників за дії, здійснені при виконанні службових обов’язків, які об’єктивно причинили шкоду життю, здоров’ю або майну інших осіб, або майну організацій; гарантії самостійності працівників правоохоронних органів України.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16751.html " target="_blank">Ссылке