Припинювальні засоби як небезпека особистої безпеки працівників правоохоронних органів
Однією з найвищих соціальних цінностей в Україні визнається людина та окремі особисті немайнові блага, які формують її внутрішній духовний світ (ст. 3 Конституції України). Особливе місце серед вказаних соціальних цінностей посідає безпека людини. Аналіз правового забезпечення та наукових досліджень із вказаної проблематики ускладнюється полісемантичністю базового поняття «безпека».
У діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення громадського порядку, охорони прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, боротьби з різними правопорушеннями, та, найголовніше, – для забезпечення особистої безпеки важливе значення має використання надзвичайних, екстраординарних заходів адміністративного припинення або, іншими словами, заходів припинення спеціального призначення, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя.
Застосування зброї та спеціальних засобів працівниками правоохоронних органів являє собою особливий вид примусових заходів, який включає в себе безпосереднє використання вражаючих властивостей даних предметів і спрямований, перш за все, на припинення протиправних дій, що становлять велику суспільну небезпеку [138, с. 304].
Першими, хто ґрунтовно дослідив сутність таких заходів, підстави та порядок їх застосування в діяльності правоохоронних органів, були О.М. Бандурка [21] і А.Т. Комзюк [128]. Цілком слушною, на наш погляд, є думка про те, що з урахуванням особливостей діяльності правоохоронних органів, зброя, спеціальні засоби та засоби фізичного впливу можуть застосовуватися під час спеціальних завдань з охорони правопорядку; під час виконання службових обов’язків; у позаслужбовий час для самозахисту та захисту членів своїх сімей від злочинних посягань. Таким чином, держава визнає право застосування сили органами правопорядку для забезпечення правопорядку. Таке застосування визнається як необхідне, правомірне, і, нарешті, таке, що заохочується, оскільки відповідає інтересам суспільства і держави. Ситуації правомірного застосування працівниками правоохоронних органів зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу виникають виключно при особливих (надзвичайних) обставинах. При цьому така необхідність може виникнути як при діях працівників, пов’язаних із виконанням спеціальних завдань (участь у спеціальних операціях, несення служби під час надзвичайних адміністративно-правових режимів), так і при звичайному режимі несення служби.
Правове регулювання діяльності правоохоронних органів щодо застосування зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу здійснюється певною системою законодавства, яка склалася зі значної кількості нормативних актів. Загальні основи правовідносин, що виникають у досліджуваній сфері, містяться в Конституції України. Безперечним є дотримання основних конституційних прав, свобод людини та громадянина, які закріплені в ІІ розділі Основного Закону, зокрема норми, що захищають життя та здоров’я людини (ст. 27), її гідність (ст. 28), особисту недоторканість житла (ст. 29; 30). Крім того, правоохоронні органи щодо застосування таких заходів керуються положеннями Постанови Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 року № 49 «Про затвердження Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку» [227, с. 27], Постанов КМ України, що затверджують Положення про порядок охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні [249, с. 109], Положення про порядок застосування вогнепальної зброї [222], Положення про порядок продажу, придбання, реєстрації, обліку і застосування спеціальних засобів самооборони, заряджених речовинами сльозоточивої та подразнюючої дії [250].
Основним законодавчим актом, що регулює порядок застосування зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, є Закон України «Про міліцію» [260]. Окремої уваги заслуговує аналіз правових норм, регламентуючих порядок застосування зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, що містяться у відомчих нормативних актах правоохоронних органів. Зазначена категорія актів має розкривати (конкретизувати) законодавчі акти. До таких відомчих нормативних актів можна віднести: Статут внутрішньої служби Збройних сил України [282]; Статут патрульно-постової служби міліції України; Положення про службу міліції з охорони й конвоювання затриманих та взятих під варту осіб тощо [324].
На думку фахівців, вжиття правоохоронцями заходів припинення спеціального призначення повністю відповідає практиці демократичних держав, де слово правоохоронця – закон, а його особа є недоторканою та перебуває під цілковитим захистом держави. Підкреслюється, що нині працівники правоохоронних органів застосовують вогнепальну зброю частіше, ніж, наприклад, п’ять років тому. Це дозволяє вести боротьбу зі злочинністю більш ефективно. Аналіз практичної діяльності правоохоронних органів свідчить про те, що найчастіше спеціальні засоби припинення застосовують з метою затримання і доставки правопорушників (майже 55 % всіх випадків їх застосування) та для припинення опору (близько 10 %). Решта випадків – для самозахисту (майже 35 %) [209, с. 135]. Таким чином, можна помітити, що існування реальної можливості застосування правоохоронцями заходів припинення спеціального призначення відіграє неабияку роль не лише у недопущенні небезпечних наслідків, що може завдати злочинне діяння, а й для забезпечення власної безпеки. Разом з тим серед працівників правоохоронних органів відмічається надмірно застережливе (або перестраховуюче) ставлення до застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу. Існування так званого «стримуючого фактору» обумовлено як організаційними, так і психологічними підставами. Ситуації професійного ризику надзвичайно різноманітні. Зрозуміло, що не всі вони оговорені відповідними нормативними документами і тому вимагають від правоохоронців уміння самостійно оцінювати та діяти у ситуаціях, що склалися, приймати рішення, брати на себе відповідальність тощо. Слід враховувати також фактор побоювання службових чи прокурорських перевірок за фактами застосування заходів припинення спеціального призначення.
З одного боку, дійсно, застосування заходів припинення спеціального призначення вимагає надзвичайної відповідальності, але, з іншого, ціною надмірно перестраховочного ставлення до цього стає здоров’я і навіть життя працівника правоохоронних органів. Однією із причин такого стану є психологічна непідготовленість працівників правоохоронних органів до дій в екстремальних ситуаціях. Значну роль у підготовці правоохоронців до несення служби та забезпечення їх власної безпеки при виконанні завдань в особливих умовах відіграє саме психологічна підготовка. Психологічна підготовка правоохоронців – це комплекс заходів психологічного характеру, спрямованих на формування, підтримку і розвиток у працівників психологічних та морально-ділових якостей, спрямованих на здійснення внутрішнього самоконтролю при виникненні різних негативних ситуацій [310, с. 608-617].
На нашу думку, законодавче закріплення за працівниками правоохоронних органів права застосовувати вогнепальну зброю, спеціальні засоби та фізичну силу на ступінь вищу ніж загроза з боку правопорушників, дозволило би підвищити рівень особистої безпеки працівників правоохоронних органів.
В той же час, особливого значення набуває діяльність, яка спрямована, з одного боку, на вдосконалення профвідбору та профвідсіву професійно непридатних осіб, з другого – на вдосконалення структури особистості працюючих працівників. Що стосується останнього, то мається на увазі підвищення професійної компетентності та досвіду працівників, у тому числі тренування професійної поведінки в екстремальних ситуаціях, підвищення емоційної стійкості та здатності до самоуправління, саморегуляції своєї поведінки та стану, підвищення відповідальності, дисциплінованості, готовності виконувати вимоги безпеки.
Ще одним фактором, який тісно пов’язаний із попереднім і також має безпосереднє відношення до ефективності дій працівників правоохоронних органів в екстремальних ситуаціях, у тому числі з використанням вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу, є минулий досвід нещасних випадків у працівників, які трапились з ними особисто або з колегами під час виконання службових обов’язків. З метою допомоги працівникам, що опинилися у таких ситуаціях, запобігання повторних травм доцільним є створення та впровадження у практику діяльності правоохоронних органів спеціальних реабілітаційних програм. Реалізація таких програм можлива на базі психологічних служб або лікарняних установ.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16751.html " target="_blank">Ссылке
