Проблеми професійної підтримки та допомоги працівникам правоохоронних органів

     

      Питання професійної підтримки та допомоги співробітникам правоохоронних органів є одним із найпріоритетніших для удосконалення механізму забезпечення особистої безпеки і, водночас, найменш досліджуваним у сфері доктрини. Так, у зв’язку із розвитком науки управління, а особливо у сфері діяльності правоохоронних органів, питання допомоги та підтримки атестованих співробітників перебуває у стані невизначеності. Зокрема, Лісун С.Л., зазначає, що метою професійної соціалізації працівників правоохоронних органів є формування професійно-службової особистості працівника, за якої він здатний повноцінно та ефективно виконувати свої службові обов’язки, і, як наслідок, убезпечити своє життя та здоров’я від небезпечних ситуацій [159, с. 242-247]. Схожої думки дотримується Чернявська Г.П., яка, зокрема, вважає, що одним із заходів професійної психологічної підтримки є професійна консультація, під якою Чернявська Г.П. розуміє метод психологічної допомоги правоохоронцям у професійному самовизначенні, плануванні професійної кар'єри, і навіть подоланні труднощів професійного життя [363].

      Крім того, одним із напрямів подолання проблем професійної підтримки та допомоги співробітникам правоохоронних органів є забезпечення можливості здійснення самоосвітньої діяльності. Позиція В.М. Монастирського свідчить про те, що роль самоосвіти в процесі підвищення рівня професіоналізму і, як наслідок, убезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів, є прогресивною та необхідною. Так, самоосвітню компетенцію правоохоронців автор розглядає як інтегровану якість особистості, що характеризується наявністю структурованих професійних знань, спеціальних умінь та навичок, мотивів, інтересу до самовдосконалення досвіду, самостійної підготовки, спрямованості на безперервну професійну освіту, ціннісних орієнтацій, які надають їй змогу успішно вирішувати питання власної самореалізації, самовиховання, саморозвитку. Більш того, самоосвіту потрібно розглядати в поєднанні соціально-правового, мотиваційного, пізнавального, емоційно-вольового (екстремального) і фахово-професійного компонентів.

      Структуру самоосвітньої компетентності працівника міліції ми бачимо як поєднання таких компонентів:

      – сформованість установки на соціальну відповідальність особистості перед собою, суспільством за свій рівень професійної (фахової) підготовки;

      – розуміння власних потреб на підставі самоаналізу, рефлексії, самоврахування сильних та слабких сторін своєї професійної діяльності;

      – відповідальність за організацію власної самостійної підготовки (самонавчання);

      – вмотивованість на постійний саморозвиток, самовдосконалення;

      – уміння здобувати знання шляхом колективної діяльності, прийняття рішення на основі співробітництва;

      – уміння розробляти та виконувати програми саморозвитку з урахуванням власних потреб і потреб суспільства [182, с. 10-22].

      Зважаючи на значення персоналу в правоохоронних формуваннях, відомий італійський дослідник А. Грассі підкреслює: «Особовий склад сил охорони порядку кінець кінцем відіграє вирішальну роль у тому, чи приноситимуть користь усі законодавчі та організаційні заходи, спрямовані на захист демократичних інститутів і боротьбу зі злочинністю. Тому основу будь-якої стратегії і тактики поліції складає їх кадрове забезпечення» [383,р.414]. Американський поліцеїст Б. Лоу вважає: «Важливішим питанням управління поліцейськими системами в сучасному світі треба вважати, в першу чергу, повноцінне використання їх персоналу. Тільки він здатний забезпечити успіх усієї правоохоронної політики» [384, р.300].

      Розглядаючи питання професійної підтримки та допомоги персоналу правоохоронних органів в Україні в контексті міжнародної діяльності, найбільш болючим є забезпечення безпеки та надання соціального захисту миротворцям, які беруть участь у миротворчих операціях, як одному з найбільш не захищених класів працівників правоохоронних органів. Керуючись Законом України «Про участь у міжнародних організаціях з підтримки миру та безпеки», а також рішенням Ради Національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо забезпечення безпеки громадян України, які беруть участь у міжнародних миротворчих операціях в Косово» [257] визначаються основні завдання та методи надання соціальної захищеності та гарантування безпеки миротворцям, які працюють далеко за межами України. Закон України «Про участь України в міжнародних операціях з підтримки безпеки та миру» чітко регламентував правові, організаційні та фінансові засади щодо участі українських миротворців у міжнародних операціях з підтримки миру і безпеки, а також порядок направлення персоналу та організації його підготовки. Стаття 2 даного Закону визначає участь України в міжнародних операціях з підтримки миру і безпеки шляхом надання національного контингенту та національного персоналу для здійснення миротворчих операцій по забезпеченню підтримки миру в тій чи іншій країні. В статті 5 цього ж Закону наведено визначення понять національного персоналу та національного контингенту, як військовослужбовців та працівників Збройних сил України, осіб начальницького складу і рядового складу органів внутрішніх справ, інших військових формувань та інших цивільних установ, які мають необхідну фізичну та психологічну підготовку, на які розповсюджується дія даного нормативно-правового акта у частині соціального захисту учасників міжнародних операцій та членів їх сімей, а також аспект фінансового забезпечення миротворців [284].

      Отож, можна зробити підсумок, що положення даних нормативно-правових актів, як частини загального комплексу забезпечення безпеки миротворців (які є співробітниками правоохоронних органів) та військовослужбовців Збройних сил України, яка представлена у беззаперечному їх визнанні повноправними співробітниками правоохоронної системи, на які розповсюджуються норми соціального, матеріального, фізичного та інших видів забезпечення їх безпеки.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16751.html " target="_blank">Ссылке