Проблеми і перспективи вдосконалення процесу реалізації установчої влади через форми безпосередньої демократії
Серед проблем організації і проведення виборів, як однієї з форм реалізації установчої влади, актуальними виявилися питання строків повноважень виборних органів, відповідно, й визначення строків проведення чергових виборів та дати безпосереднього голосування [189, с. 52–59; 201, с. 86–91; 203, с. 43–48]. А все це напряму впливає на реалізацію установчої влади в Україні, бо саме через здійснення індивідуального акту – голосування, кожен окремий громадянин здійснює одну з форм реалізації установчої влади в Україні – формування органів влади (в даному випадку виборних органів).
Слід наголосити на тому, що чітке дотримання встановлених Конституцією та поточним конституційним законодавством строків повноважень виборних органів, та, відповідно, вірне визначення строків виборів є однією з гарантій належної реалізації установчої влади в Україні. Конституційним Судом України (далі – КСУ) неодноразово висловлювалася правова позиція щодо особливого значення принципу періодичного характеру виборів. Така позиція була сформульована КСУ у Рішеннях від 28 квітня 2009 р. № 8 рп/2009 та від 04 червня 2009 р. № 13 рп/2009 [371; 372].
Так, КСУ п. 3.1. мотивувальної частини свого Рішення від 28 квітня 2009 р. № 8-рп/2009 установив, що визначальне значення для функціонування демократичної держави, її республіканських засад має встановлений Основним Законом України порядок формування органів державної влади, зокрема періодичність їх обрання та призначення [371]. Пізніше, п. 5 мотивувальної частини свого Рішенням від 10 червня 2009 р. № 14-рп/2009 КСУ установив таке: «У статті 141 Конституції України встановлено п’ятирічний строк, на який обираються депутати сільських, селищних, міських, районних, обласних рад. Цим строком означена і періодичність проведення виборів до органів місцевого самоврядування». В цьому ж рішенні КСУ зазначив, що строки проведення виборів є важливим інститутом гарантії реалізації виборчих прав громадян.
Слід зазначити, що принцип періодичних виборів відомий ще як принцип ротації, сутність якого в тому, що він пов’язаний з правовим обмеженням повноважень виборних органів за строками їх виконання. Фактично і юридично це означає, що вибори повинні проводитися в обов’язковому порядку та через певний проміжок часу. Принцип періодичних виборів кваліфікується як загальна умова визнання їх правосуб’єктності в ряді міжнародних документів (Ст. 21 Загальної декларації прав людини. Затв. Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р.; пп. 5.1 Документа Копенгагенської наради Конференції з людського виміру Ради з безпеки та співробітництва в Європі від 29 червня 1990 р.), а також у національному законодавстві: у Конституції України (про що вже йшла мова) та у всіх виборчих законах. Закріплення в законодавстві строків переформування виборних органів з одного боку забезпечує стабільність їх функціонування, а з іншого – гарантує змінюваність депутатів і посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування за результатами голосування. Принцип періодичних виборів гарантує не просто ротацію виборних органів, але своєчасну їх змінюваність – що є важливою гарантією від узурпації влади, стабільності конституційного ладу в державі та належної реалізації установчої влади в країні.
Виходячи з вищезгадуваних теоретичних і нормативних положень можна дати цілком об’єктивну оцінку стабільності конституційного ладу та належної реалізації установчої влади в Україні. Всім вже відома тривала і довга дискусія щодо визначення строків проведення чергових президентських виборів (а версій і відповідних їх обґрунтувань, як пам’ятаємо, було вдосталь) – от нарешті лише визначилися з цим питанням (маються на увазі чергові президентські вибори 2010 р.), назріло інше – тотожне – строки проведення чергових, але вже місцевих виборів.
Підставою для такого непорозуміння стало прийняття Верховною Радою України Закону України від 08 грудня 2004 р. № 2222-IV «Про внесення змін до Конституції України», згідно з яким строки повноважень Верховної Ради України та місцевих рад було змінено з чотирьох на п’ять років. Нагадаю, що більша частина змін внесених до Конституції Законом № 2222-IV набула чинності 01 січня 2006 р. Але зміни, що стосувалися строків повноважень органів місцевого самоврядування, а саме: змінена редакція ч. 1 ст. 141 Конституції України щодо 5-ти річного строку повноважень депутатів місцевих рад набрала чинності аж 25 травня 2006 р., бо відповідно до положень Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08 грудня 2004 р. встановлювалося, що норми ч. 1 ст. 141 Конституції України в редакції цього Закону набирають чинності з дня набуття повноважень Верховною Радою, обраною у 2006 році. Як відомо, народні депутати України 5-го скликання, обрані на чергових виборах до Верховної Ради України 26 березня 2006 р. прийняли присягу 25 травня 2006 р., отож саме в цей день (відповідно до положень ч. 4 ст. 79 та ч. 2 ст. 82 Конституції України) набула повноважень Верховна Рада, обрана у 2006 році. Тобто це відбулося вже після проведених 26 березня 2006 р. чергових місцевих виборів. Отож, на час проведення чергових місцевих виборів чинною була редакція ч. 1 ст. 141 Конституції України від 28 червня 1996 р., яка передбачала, що строк повноважень депутатів місцевих рад становить 4 роки.
Тому органи місцевого самоврядування обрані на чергових місцевих виборах 2006 року було сформовано на 4 роки. Але цим проблема не вирішилася, бо з чергових виборів 2010 року вони мали формуватися за зміненою Законом № 2222-IV редакцією Конституції на різний строк голови на 4 роки, а депутати місцевих рад на 5 років.
Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16752.html " target="_blank">Ссылке
