Реалізація установчої влади в діяльності органів публічної влади

     

      Реалізація установчої влади через діяльність Верховної Ради України.

      Верховна Рада України, відповідно до ст. 75 Конституції України, є парламентом – єдиним органом законодавчої влади в Україні. Як зазначає Л. Т. Кривенко, «у такому контексті діюче нормативне поняття Верховної Ради поряд із достоїнствами має великий недолік: воно однобічне, оскільки не втілює іманентну рису названого органу. Її суть полягає в тому, що Верховна Рада – не тільки єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада є також єдиним представницьким органом українського народу... Лише представницька риса Верховної Ради обумовлює і визначає її соціальне призначення як єдиного органу в системі державної влади в Україні, через який український народ опосередковано здійснює належну йому владу. Тільки загальнодержавний представницький орган народу має право трансформувати волю українського народу в державну волю шляхом прийняття законів» [155, с. 43].

      У зв’язку із цим нагадаємо, що визнання за Верховною Радою України статусу єдиного представницького органу українського народу закріплювала Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. Зокрема, у главі ІІ Декларації зазначено: «Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України» [72].

      Чинна Конституція України не містить положень стосовно наділення Верховної Ради України статусом органу, який може виступати від імені Українського народу. Однак, очевидно, виходячи з наведених положень Декларації, у преамбулі Конституції записано: «Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей... приймає цю Конституцію – Основний Закон України». Базуючись на цих положеннях преамбули Конституції України, юридична думка визнає за Верховною Радою статус загальнонаціонального представницького органу державної влади, який має виключне право представляти увесь Український народ і виступати від імені всього народу [453, с. 218; 268, с. 235]. Але в такому разі виникає логічне питання: чи набуває в такий спосіб Верховна Рада України статусу органу установчої влади народу. Звісно що ні. Як зазначають автори одного з коментарів до Конституції України, Верховна Рада здійснює установчі функції, беручи участь у формуванні інших органів влади, здійснюючи парламентський контроль за їх діяльністю, а також через вільно обраних народних депутатів представляє Український народ і діє в інтересах усіх громадян України [121, с. 177]. Свою позицію щодо цього питання висловив також Конституційний Суд України, який у Рішенні від 03 жовтня 1997 р. № 4-зп вказав, що, прийнявши Конституцію Україні у 1996 році, парламент України здійснив установчу владу, але на це народ лише одноразово уповноважив Верховну Раду України (так зазначено в іншому Рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 1997 р. № 3-зп).

      В цьому аспекті перед юридичною наукою постає нагальне питання все-ж-таки розібратися з межами і природою представництва Українського народу що здійснює Верховна Рада України. Чи може вона виступати від імені всього народу, чи має діяти в інтересах народу? Як відомо, ради різних рівнів є представницькими органами, органами народного волевиявлення. Вони формують і реалізують колективну думку народу з питань суспільного і державного життя.

      Верховна Рада України здійснює ряд функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією України. Функції, які реалізує парламент умовно поділяють на дві групи: 1) пов’язані із змістом її діяльності, або за сферами реалізації (це політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна функції), 2) владні функції (до яких належать законодавча, установча, функція парламентського контролю, бюджетно-фінансова, міжпарламентських зв’язків). Чільне місце в діяльності парламентів має функція, яка умовно називається установчою. Іноді установчу функцію називають державотворчою, або організаційною [453, с. 267].

      Установча функція парламенту пов’язують зі встановленнями політичної системи і системи органів публічної влади, що здійснюється через прийняття Конституції [522, с. 125].

     Реалізується установча функція через установчу діяльність (процес формування уповноважених суб’єктів), яка безпосередньо становить «передумову дієвості правотворчості й правозастосування, визначає державно-владний зміст і природу правового регулювання» [279, с. 23].

      Досліджуючи теоретичні проблеми установчої функції Верховної Ради України, Ж. М. Пустовіт дійшла висновку, що особливістю установчої діяльності парламенту є, по-перше, те, що він виконує повноваження щодо формування органів держави, їх структурних підрозділів і посадових осіб; по-друге, що установча функція Верховної Ради України передбачає наявність широких номінаційних повноважень (номінаційна діяльність), тобто повноважень, пов’язаних з призначенням, обранням, наданням згоди на призначення або звільнення посадових осіб, а також формуванням інших органів публічної влади [358, с. 64].

      Зміст установчої функції полягає: з позиції В. Ф. Погорiлка в участі парламентів у формуванні інших органів державної влади, призначенні чи обранні на вищі державні посади і звільнення з них вищих посадових осіб [453, с. 27], а з позиції Н. М. Крестовської та Л. Г. Матвеєвої – у формуванні організаційних структур, спеціальних комісій, тощо [154, с. 81–82].

      Звертаємо увагу, що не всі науковці розділяють такий підхід до розуміння установчої функції парламенту. Так, наприклад Г. С. Журавльова розмежовує установчу та номінаційну функції. На її думку, установча функція зводиться до прийняття парламентом законів про внесення змін до Конституції, а номінаційна функція полягає у здійсненні парламентом кадрових призначень [83, с. 9–10]. Хоча більшість науковців (І. В. Котелевська [150, с. 10–11], В. П. Колісник і Ю. Г. Барабаш [134, с. 258–265], О. О. Майданник [183, с. 218], Я. М. Назаренко [244], Н. М. Пригон [280, с. 21], І. Є. Словська [410, с. 114], Г. О. Федоренко [461, с. 13]) ототожнюють установчу і номінаційну функції парламенту.

      Вся работа доступна по " http://mydisser.com/ru/catalog/view/16752.html " target="_blank">Ссылке