Вдосконалення змістової складової господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності та складової цього забезпечення, яка формалізується
У рамках удосконалення господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності, як уже зазначалось, доцільно виділяти проблеми змістової складової господарсько-правового забезпечення інноваційної діяльності і проблеми складової господарсько-правового забезпечення управління інноваціями, яка формалізується. Якщо перші проблеми пов’язані з пошуком концептуальних ідей побудови інноваційної діяльності, то другі − з удосконаленням процесу підготовки правового акта. Інакше кажучи, другі проблеми виникають тоді, коли відомо, “що” треба регламентувати і потрібно відповісти на запитання “як? ” це зробити. З викладеного вище, відомі проблеми, що виникають при цьому, і відомі пропозиції науки з даного приводу. Мова йде про так звані нормотворчі технології, відпрацювання яких має забезпечити на “виході” продукт (проект правового акта) належної якості.
Значна частина зазначених вище пропозицій, висловлених, зокрема, академіком В. Я. Тацієм, вже дістала подальшу певну розробку в теорії і втілюється у практику. Так, проблеми “обґрунтування та розроблення чітких нормотворчих технологій” набули теоретичного розвитку як у теорії права [118; с.192], так і в галузевих юридичних науках, зокрема, в адміністративній [236; с.240] та господарсько-правовій [292; 130]. О. Кузьменко вважає, що нормотворчі провадження − це найважливіший різновид неконфліктних проваджень у структурі адміністративного процесу, об’єктом якого є зазначені вище провадження. Крім того, в умовах трансформації предмета адміністративно-правового регулювання, яка має місце на сучасному етапі галузевого розвитку, доцільно, на її думку, виділити ще один тип нормотворчих проваджень − провадження з видання нормативних актів органами місцевого самоврядування [129; с.15].
У дослідженні адміністративних процедур у діяльності адміністративних органів зарубіжних країн, яке проводилося Центром досліджень адміністративної реформи Української академії державного управління при Президентові України, акцент було зроблено саме на адміністративній діяльності, тобто на процедурах, які застосовують владні органи при здійсненні актів або під час ухвалення рішень. У країнах, які виступали об’єктом дослідження, існують кодекси так званих адміністративних процедур або відповідна діяльність адміністративних органів регламентується в адміністративно-процесуальних кодексах. При цьому такі кодекси містять загальні правила, чинні для різних інстанцій та різних правових актів. В окремих випадках заходи процедурного порядку закріплюються в положеннях субстанційного права (це так звані компетенційні документи − положення про статус тих чи інших органів, про які мова вже йшла вище). Згідно з практикою, що склалася, процесуальний кодекс окреслює нормативно-правові межі, які в подальшому доводяться до завершення в документі субстанційного права. Хоча методологічно це неправильно.
В Україні КАС не охоплює провадження адміністративних процедур у діяльності адміністративних органів. Одночасно зазначимо, що господарсько-правові акти мають свою специфіку, що зумовлює відмінність процесу їх підготовки від підготовки інших видів правових актів. Тому пропонуємо включити в КАС положення, які б закріпляли провадження адміністративних процедур у діяльності адміністративних органів (процес підготовки проектів правових актів), з виділенням у окремому підрозділі процесу розробки господарсько-правових актів органами господарського управління. Можна також підтримати пропозиції щодо того, щоб у проект нового господарсько-процесуального кодексу було включено положення стосовно порядку здійснення підготовки та погодження проектів господарсько-правових актів у вигляді самостійного розділу “Порядок здійснення регуляторної політики і регуляторної діяльності” як окремого провадження, що здійснюється регуляторними органами. Ці положення мають установлювати перелік необхідних стадій нормотворчого процесу при розробці правових актів у сфері інноваційної політики, а в компетенційні документи (положення про органи господарського управління) доцільно включити відповідні обов’язки органу господарського управління щодо дотримання регламенту з підготовки проектів правових актів, який має виконуватися в процесі відомчої нормотворчості відповідного господарського органу у сфері інноваційної політики.
Стосовно визначення обсягу, змісту та кількості стадій нормотворчого провадження у сфері інноваційної політики, то при їх визначенні можна використати нормативну, законодавчо урегульовану процедуру прийняття нормативних актів, що передбачена у Законі від 11.09.2003 р. “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності” [99]. Цей закон присвячений організації здійснення регуляторної (правотворчої і правозастосовчої) діяльності з розробки нормативних актів у сфері господарювання. Регуляторна діяльність, як зазначено у ньому, це “діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об’єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами”. Отже, нормотворче провадження у відповідній сфері здійснюється не довільно, а в нормативно визначеному порядку та у нормативно визначений спосіб.
Вся работа доступна по Ссылке
