Загальна характеристика договірних відносин у сфері інтелектуальної власності

          Створення сприятливого інноваційного клімату в країні припускає функціонування відповідного господарсько-правового механізму (складної системи − з різноманітними зв’язками) розвитку інноваційної діяльності, що регулює достатньо велику кількість господарських відносин. Множинність відносин з приводу інноваційної діяльності, які закономірно складаються в інноваційно орієнтованій економіці, ініціює безперервний процес пошуку важелів їх координації з метою утворення інституційно-ефективної системи підвищення конкурентоспроможності національної економіки, оскільки з позицій системного підходу входження окремих елементів та компонентів до складної системи [192; с.35] можливе за умов максимальної взаємної відповідності. Проте залишаються недостатньо дослідженими питання змісту та зв’язків між складовими зазначеного вище господарсько-правового механізму розвитку інноваційної діяльності в інноваційно орієнтованій економіці.          Зрозуміло, що в основу господарсько-правового механізму розвитку інноваційної діяльності мають бути покладені економічні інтереси, можливості привласнення, ступінь узгодженості відповідних інтересів. За визначенням Л. І. Абалкіна, проявом усвідомлених потреб, що визначають напрям дій суб’єктів, є їхні інтереси: інтереси, в основі яких лежить потреба споживання, і інтереси, в основі яких лежить потреба діяльності.           Ступінь узгодженості економічних інтересів з приводу інноваційної діяльності відображає такий індикатор, як ступінь усвідомлення суб’єктами власних вигод. О. О. Алсуф’єва запропонувала таку їх класифікацію: вигода носія ідеї про впровадження, вигода підприємницька від впровадження інновації, вигода підприємця-виробника інноваційного продукту,вигода від інвестиції в НДДКР, вигода від інвестиції у впровадження інновацій,вигода від інших ресурсів, які використовуються в інноваційному процесі,вигода автора інноваційної ідеї, вигода від споживання інноваційного продукту, загальна вигода від інноваційної діяльності, вигода від безпосередньої участі в інноваційній діяльності, вигода від опосередкованої участі в інноваційній діяльності (суб’єктом), економічної доцільності участі в інноваційній діяльності, а також вступу з цього приводу у взаємодію з іншими контрагентами, що, у свою чергу, стає підґрунтям визначення ступеня власної інноваційної активності [5; с. 15].           Специфіка привласнення в інноваційній діяльності пов’язана не тільки з особливістю самої діяльності, а й з рухом відповідних потреб та інтересів людини. Потреби споживання і діяльності виявляються певним чином взаємопов’язаними між собою, що зумовлює і взаємозв’язок відповідних інтересів.           У промислово розвинених країнах 80−95 % приросту ВВП припадає на частку нових знань, втілених у техніці й технологіях. Об’єм світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності щороку зростає на 12 %. Щорічно обсяги експорту наукомісткої продукції приносять, в середньому, США близько 700 млрд. дол. США, Німеччині - 500 млрд. дол. США, Японії - 400 млрд. дол. США [82; 255; с.11].          У сучасних умовах глобалізації економіки зі стрімким збільшенням обсягів міжнародної торгівлі різко зросла вигода від використання таких об’єктів інтелектуальної власності, як товарні знаки, фірмові найменування, промислові зразки та інші засоби індивідуалізації товарів і послуг. Наявність зареєстрованих знаків є суттєвою перевагою будь-якої компанії у ділових переговорах, а вартість “розкручених” торгових марок сягає сотень мільйонів доларів США [110; 125; с.28].          Отже, об’єкти інтелектуальної власності здатні і повинні давати підприємству прибутки. Доходом від використання інтелектуальної власності є різниця за певний проміжок часу між грошовими надходженнями і грошовими виплатами, яку отримують правовласники за надане право використання об’єктів інтелектуальної власності. Але потрібно знати, що інтелектуальна власність здатна приносити підприємству дохід тільки за умови закріплення права на неї, не допускаючи загальнодоступності його використання. Гарантією одержання певних доходів можуть слугувати конкретні переваги, які одержує підприємство за рахунок використання нематеріальних активів. Проте важливо пам’ятати, що з погляду правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності підприємство має можливість використовувати лише ті об’єкти, які знаходяться у його розпорядженні. Досвід показує, що часто нематеріальні об’єкти не є власністю підприємства, а взяті в лізинг, орендовані або ж є позиковими активами. Інтелектуальна власність − одна з найважливіших категорій інноваційного менеджменту, що визначає сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами. Для України одним із складних завдань активізації інноваційної діяльності є трансформація науково-технологічних розробок в інноваційний товарний продукт, тобто проблема комерціалізації науково-технічної сфери та вибору найприйнятніших способів капіталізації інтелектуального потенціалу. Основний організаційно-економічний механізм вирішення цієї проблеми полягає у створенні спеціалізованих підприємницьких науково-технічних фірм, заснованих власниками інтелектуальної продукції [255; с.14].          Існує пряма залежність стану національної економіки від її інтелектуального потенціалу, ступінь використання якого, темпи та масштаби зростання визначають рівень економічного розвитку суспільства, правовий і соціальний статус країни у світовому співтоваристві. При визначенні місця певної держави у світовій спільноті першочерговою є її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинених країн створює нова інтелектуальна еліта − фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу [59].          Аналізуючи розвиток економіки провідних країн світу, можна стверджувати, що виробництво все дедалі більше базується не на переробці природної сировини та ресурсів, а на використанні результатів інтелектуальної діяльності та нових ідей. Свідченням цього є зростаюча частка нематеріальних активів у фондах підприємств, що суттєво підвищує їхню ринкову вартість.           Більшість зарубіжних компаній сьогодні особливо інтенсивно нарощують нематеріальні активи з об’єктами інтелектуальної власності. Це відбувається тому, що більшість необоротних активів швидко старіє фізично й морально, а об’єкти інтелектуальної власності можна використовувати багаторазово без додаткових вагомих внесків оборотних коштів, застосовувати на власному виробництві, передавати права на їх використання за ліцензійними угодами [31; 171; с.23].          

Вся работа доступна по Ссылке