“Ноу-хау” та передача прав інтелектуальної власності суб’єктами господарювання за договором франчайзингу
Інтелектуальна власність є складним феноменом суспільних відносин і набуває дедалі більшого значення в сучасному світі. Це виявляється на всіх рівнях суспільних відносин, і передусім у відносинах між суб’єктами господарювання [18]. В умовах сьогодення можна говорити про формування економіки нового типу – інноваційної економіки, становлення якої великою мірою залежить від наявності в країні інтелектуального потенціалу та здатності генерувати нові знання. Господарсько-правовий захист інтелектуальної власності в цьому аспекті має розвиватися симетрично до швидкого розвитку господарства [1].
Одним із важливих об’єктів інтелектуальної власності у всьому світі визнається “ноу-хау”. Вважається, що вперше цей термін (означає “знати як”) з’явився у США у рішенні 1916 року по судовій справі “Дізенд проти Брауна”. Відтоді цей термін почали широко застосовувати у світовій практиці. Відомий англійський фахівець А.Тернер, аналізуючи судову практику у справах про порушення ноу-хау, дає таке його визначення: “Термін “ноу-хау” звичайно вживають... для позначення всіх цінних пізнань і відомостей, накопичених дослідниками, експериментаторами й розроблювачами, що створили новий процес, спосіб або новий пристрій чи новий матеріал”. А.Тернер сформулював такі правила ноу-хау: ноу-хау являє собою певну інформацію; інформація не повинна бути відома третім особам; власник інформації повинен вживати певних заходів, що демонструють його зацікавленість у збереженні інформації в секреті; інформація повинна бути придатною для промислового або комерційного застосування [20; 294].
Технології та ноу-хау (насамперед як секрети виробництва) є об’єктом господарсько-правового захисту. Щодо врегулювання відносин, пов’язаних з “ноу-хау”, то цей об’єкт інноваційної діяльності розглядається як можлива складова технології (ст. 1 ЗУ “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”), як різновид інвестицій, що характеризуються ЗУ “Про інвестиційну діяльність” (ст. 1) як сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих, тощо [54].
Водночас у ГКУ, як і в ЦКУ (на відміну, наприклад, від російського ЦК, в якому “ноу-хау” як об’єкт інноваційної діяльності не регламентується. У Цивільному кодексі РФ [65], у розділі VII об’єктам “ноу-хау” присвячено низку положень, а саме:
– у ст. 1225 ЦК РФ (п. 12 ч. 1) ноу-хау зазначаються серед переліку результатів інтелектуальної діяльності, яким надається правова охорона як таким, що є інтелектуальною власністю;
– глава 75 ЦК присвячена ноу-хау як секрету виробництва, ст. 1465 якої містить визначення ноу-хау як відомості будь-якого характеру (виробничі, технічні, економічні, організаційні тощо), в тому числі результати інтелектуальної діяльності в науково-технічній сфері, а також відомості про способи здійснення професійної діяльності, які мають реальну або потенційну комерційну цінність завдяки невідомості їх третім особам, до яких у третіх осіб немає вільного доступу на законних підставах і стосовно яких володільцем таких відомостей запроваджено режим комерційної таємниці; в іншій частині цієї глави (статті 1466–1471) йдеться про: виключне право на секрети виробництва (ст. 1466), дію такого права (ст. 1467), договір про відчуження такого права (ст. 1468) та ліцензійний договір про надання права використання секрету виробництва (ст. 1469), вказуються деякі види останніх: службові (ст. 1470) та отримані при виконанні робіт за договором (ст. 1471);
– гл. 77 присвячена праву використання результатів інтелектуальної діяльності у складі єдиної технології, відповідно до ст. 1542 якої такою технологією є виражений в об’єктивній формі результат науково-технічної діяльності, що включає в тому чи іншому поєднанні винаходи, корисні моделі, промислові зразки, програми для ЕОМ та інші результати інтелектуальної діяльності, які підлягають правовій охороні відповідно до положень цієї глави ЦК РФ і можуть бути основою певної практичної діяльності в цивільній або військовій сфері (єдина технологія); остання може містити також результати інтелектуальної діяльності, щодо яких не передбачається правовий захист згідно з ЦК РФ; право використання не лише єдиної технології як складного об’єкта, а й її складових як результатів інтелектуальної діяльності належить організатору створення єдиної технології (право на технологію) на підставі договорів з володільцями виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, що входять до складу єдиної технології (хоча до її складу можуть також входити охоронювані законом результати зазначеної діяльності, створені самим організатором); в решті статей гл. 77 містяться положення про: сферу застосування правил про право на технологію (ст. 1543), право організатора на створення єдиної технології на використання результатів інтелектуальної діяльності, що входять до її складу (ст. 1544), обов’язок практичного застосування єдиної технології (ст. 1545), права РФ та суб’єктів РФ на технологію (с. 1546). В останніх статтях глави регламентується відчуження прав на такі технології (ст. 1547), винагорода за право на технологію (ст. 1548), право на технологію, що належить спільно кільком особам (ст. 1549), а також загальні умови передання технології (ст. 1550) та експорт єдиної технології (ст. 1551).
Певні відомості про “ноу-хау” містяться і в Модельному законі СНД “Про інноваційну діяльність” [167]. У цьому законі йдеться про поняття “ноу-хау” як про технічну, організаційну або комерційну інформацію (ч.2 ст. 30) та її різновид технологічного “ноу-хау” як секрету виробництва (ч.4 ст. 1), що може бути об’єктом інноваційної діяльності (ч. 1 ст. 4). Крім того, Модельний закон серед заходів забезпечення поширення науково-технічної інформації одну з ключових ролей відводить (а) національній системі такої інформації, що має підтримувати бази даних про наявні науково-технічні розробки, включаючи й інформацію про “ноу-хау” та інші об’єкти інтелектуальної власності (ч. 2 ст. 24); (б) вирізняє “ноу-хау” як можливу складову договору про передання технології (ч. 2 ст. 292); (в) передбачає здійснення правового захисту “ноу-хау” на підставі загальних норм цивільного права та спеціального законодавства (ч. 2 ст. 30); (г) містить положення щодо сертифікації, реєстрації та захисту технологій та об’єктів інтелектуальної власності, в тому числі технологічних “ноу-хау” (ч. 1 ст. 34).
Відповідно до Регламенту ЄС, під “ноу-хау” розуміються інформацію, що є секретною, істотною й ідентифікованою в будь-якій підходящій формі. Поняття “секретна”, зокрема, містить вимогу, щоб “ноу-хау” не було загальнодоступним або легкодоступним, “істотна” означає, що “ноу-хау” містить інформацію, яка повинна бути корисною, може поліпшити конкурентне становище володільця права на “ноу-хау”; “ідентифікована” означає, що “ноу-хау” має бути описане або зафіксоване таким способом, який дозволяє перевірити виконання критеріїв секретності й істотності [23].
У літературі неодноразово робились спроби визначити “ноу-хау”. Так, А. А. Акопян пропонує таке його визначення: “Ноу-хау” – це конфіденційна інформація технічного й іншого (організаційного, управлінського тощо) характеру, використання якої дає конкурентні переваги через її невідомість для третіх осіб поза залежністю від її патентоспроможності, що може бути отримана третіми особами самостійно і стосовно якої власник вживає заходів для її нерозголошення ” [3]. Т. І. Бєгова [23], а також і А. А. Горбаченко [62; с.104] вбачають сутність “ноу-хау” в тому, що винахідник, замість того, щоб повністю розкрити невідомі елементи свого винаходу в заявці на патент, бажає зберегти їх в таємниці і вважає, що цей термін в ЦКУ включено в поняття комерційної таємниці. В принципі з цими міркуваннями можна погодитись. Справді, згідно зі ст. 1 Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “ноу-хау” – технічна, організаційна або комерційна інформація, що отримана завдяки досвіду та випробуванням технології та її складових, яка: не є загальновідомою чи легкодоступною на день укладення договору про трансфер технологій; є істотною, тобто важливою та корисною для виробництва продукції, технологічного процесу та/або надання послуг; є визначеною, тобто описаною достатньо вичерпно, щоб можливо було перевірити її відповідність критеріям незагальновідомості та істотності.
“Ноу-хау” належить до тих об’єктів інтелектуальної власності, виникнення й захист яких не залежить від реєстрації в державному або іншому органах. У більшості випадків об’єкти “ноу-хау” – це технічні або організаційні рішення, які мають той же рівень новизни, що й винаходи, однак з тих чи інших причин не були зареєстровані й на них не були отримані патенти [284].
Актуальність проблем, пов’язаних із правовим регулюванням створення, передання та застосування “ноу-хау”, зумовлена низкою чинників, зокрема, таким. У світі відбувається стрімкий процес інтелектуалізації економіки та економізації науки. Найціннішим стратегічним ресурсом і провідною конкурентною перевагою сучасного суспільства стає ресурс інтелектуального капіталу. Жорстка світова конкуренція потребує нових ідей, високоякісної продукції, постійних інновацій, а тому без ринку нововведень неможливо вести мову про успішність економіки, не кажучи вже про економічне лідерство. Саме наукомісткі галузі економіки дають змогу державі отримувати продукцію, яка формує світові стандарти, підвищує рівень наукового потенціалу, забезпечує добробут країни і поліпшує життєвий рівень населення. Підприємства, які не визначили інтелектуальну власність одним зі своїх пріоритетів, в кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги, а в гіршому – їм загрожують банкрутство, поглинання тощо. Суспільство, яке не стало інформаційним, не побудоване на інноваційній економіці, стає сировинним заручником розвинених країн, втрачає економічну, а в кінцевому підсумку – і політичну самостійність.
Вся работа доступна по Ссылке
