Концептуальна схема формування конкурентних переваг високотехнологічної спеціалізації України
Як було визначено, конкурентні порівняльні переваги у сфері експорту високотехнологічної продукції та послуг є важливим інструментом підвищення міжнародної конкурентоздатності національної економіки країни в сучасних умовах. Для формування порівняльних конкурентних переваг у сфері високих технологій необхідно враховувати наявні конкурентні переваги країни, та фактори, що впливають на них (глобальні та ендогенні).
Ендогенні чинники виникають переважно всередині самої макроекономічної системи і включають особливості траєкторії розвитку політичного, соціального та економічного середовища, державну політику регулювання, наявний науково-технічний та кадровий потенціал, особливості структури виробництва, і т.д.
Як відомо, економічна політика країни пов’язана з інвестиційним процесом як інтерактивна техніко-економічна система, а з інновацією – як інструмент реалізації політичних цілей на рівні соціальної системи з метою вибору серед множини можливих технологічних напрямів.
Політика уряду не поширюється на ті сфери, в яких успішно діють інноваційні компанії, тобто не є безпосереднім учасником корпоративного інноваційного процесу, але ефективність цього процесу ( вхідні та вихідні параметри ) потребують участі уряду як каталізатора потрібних взаємодій в інноваційній системі. Крім того, пріоритети державної науково-технологічної політики, визначають конкурентні пріоритети корпоративного менеджменту у сфері інноваційного розвитку компаній, які здійснюють свою діяльність як суб’єкти національної економіки.
Складність розробки національна стратегії формування конкурентних переваг України у сфері високих технологій визначаються тими негативними явищами у сфері державного регулювання економічним розвитком, про які було зазначено вище. Об’єктивно оцінюючи зазначене та узагальнюючи результати дослідження особливостей формування конкурентних переваг в країнах з високим інноваційним розвитком і тих , країн ЄС, які наздоганяють інноваційних лідерів визначено, що для української економіки необхідно впровадження високих технологій та високотехнологічних послуг як для зростання внутрішнього виробництва, так і для посилення позицій у МРП.
Пропонується два пріоритетні напрями вдосконалення державної науково-технологічної політики, перший – впровадження механізмів сприяння дифузії передових технологій та практик їх розвитку на мікро-, мезо- та макро-рівнях; другий – формування власних унікальних високотехнологічних кластерів розвитку.
Узагальнено концептуальна схема формування конкурентних переваг високотехнологічної спеціалізації України передбачає систему моніторингу ендогенних та екзогенних факторів впливу на прийняття рішень щодо вибору стратегічних цілей науково-технологічної політики країни та механізми конкурентних переваг за визначеними напрямами (рис. 3.5). Перший напрям передбачає порівняно менші витрати на стимулювання розвитку підприємницького середовища для формування конкурентних переваг, які передбачають використання наявного науково-технічного потенціалу та активне залучення іноземних технологій (стратегія імітації, дублювання та інші).
