Поняття та сутність адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки України
Створення дієвого адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки в Україні, на нашу думку, є логічним продовженням державної політики, спрямованої на захист національних економічних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в економічній сфері життєдіяльності.
З метою з’ясування змісту поняття “адміністративно-правового механізму забезпечення економічної безпеки” вважаємо необхідним здійснити аналіз складових його побудови, за виключенням терміну “економічна безпека”, детальне дослідження якого було здійснено у попередньому розділі.
Так, категорія “забезпечення” має досить широке значення, що трактується в тлумачних словниках української та російської мов як похідне від дієслова “забезпечувати”, яке означає створювати надійні умови для здійснення чого-небудь; гарантувати щось; захищати, охороняти кого-, що- небудь від небезпеки [264, с.85]; [142 с. 42]; [235, с. 529]; робити цілком можливим, дійсним, реально здійсненим [148, с. 424];. Тому, забезпечення економічної безпеки у широкому розумінні відбувається шляхом захисту її від небезпеки.
Щодо терміну “механізм”, варто відмітити, що фахівцями різних галузей знань він застосовується для визначення взаємодіючих складових частин цілого, що поєднані між собою [67, с.11].
Аналіз доктринальних джерелах вказує на існування декількох визначень цього поняття. Одне з них — розкриває поняття механізму в загальноприйнятому технічному сенсі як сукупність деталей і вузлів, з яких складається технічна конструкція; інші — внутрішній устрій, система чого-небудь; сукупність станів і процесів, з яких складається будь-яке явище [36] для нашого дослідження становлять безсумнівний інтерес; як система певних засобів, 1) сукупність проміжних станів або процесів будь-яких станів; 2) сукупність цілей, функцій, принципів і методів [115, с. 199]. Метою цих засобів є захист прав людини, потреба в такому захисті виникає при вчиненні певного правового правопорушення чи об’єктивно-протиправного діяння [138, с.54].
Аналіз наукових поглядів щодо теоретичних питань категорії “механізм”, дозволяє висновувати, що у правовій літературі ця категорія наповнюється юридичним змістом, виділяючи її категоріальні варіації (наприклад, “механізм держави”, “механізм управління”, “механізм правового впливу”, “механізм правового регулювання”, “механізм реалізації норми права”). Деякі автори застосовують поняття “механізм правотворчості”, “механізм формування правомірної поведінки”, “механізм правового виховання”, “механізм реалізації конституційних прав і свобод громадян”[144, с.435].
В юридичній літературі поняття “механізм” широко використовується при розгляді багатьох державно-правових проблем. Кожний механізм – це високоорганізована система, а будь-яка система має свою структуру. Система характеризується єдністю елементів, що перебувають у певних зв’язках і відносинах між собою, характеризують сутність об’єкта як ціле і відносно незалежне зовні явище. А структуру розглядають як визначений склад компонентів (елементів) об’єкта. У спеціальній літературі розрізняють психологічний, соціальний і юридичний, механізми забезпечення суб’єктивних прав. Психологічний механізм – це цінності, орієнтації, установки, цілі, інтереси, потреби, мотивація, вольова активність людини у процесі здійснення права. Соціальний механізм включає в себе політичні, організаційні, ідеологічні та інші чинники. Правовий механізм характеризують як систему юридичних норм, фактів, документів та основних форм і способів організації їх здійснення.
У правовій науці відсутнє конкретне визначення механізму забезпечення безпеки. Окремі автори наукових праць, зокрема, словника “Національна і міжнародна безпека”, під механізмом забезпечення національної безпеки визначають: 1) сукупність двох комплексних елементів нормативного (матеріального і процесуального) й інституційного (державного і недержавного) характеру, спрямованих на реалізацію національних інтересів країни та їх захист від різного роду загроз; 2) діяльність державних інституцій та структур громадянського суспільства взаємопов’язаних цільовою орієнтацією, спільністю вирішуваних завдань, притаманними їм методами, силами та засобами [115, с. 199].
У загальному вигляді під механізмом держави розуміється система державних органів, за допомогою яких виконуються завдання та функції держави, що пронизана єдиними, законодавчо закріпленими принципами, сформована на принципі розподілу влади та володіє необхідними матеріальними доповненнями.
Одним з перших серед науковців ввів у літературу термін “механізм правового впливу” М. Г. Александров. Він визначив його шляхи та форми, обґрунтувавши що до останніх належить встановлення заборон певних дій, правоздатності суб’єктів права, а також компетенції певних органів та їхніх посадових осіб і взаємозв’язків між учасниками суспільних відносин у вигляді правовідносин. Пізніше І. П. Голосніченко механізм правового впливу аналізує, як систему взаємозв’язаних і взаємозумовлених елементів, які поділяються на три групи: засоби впливу, проміжні ланки й об’єкти впливу. До першої з них входять правові принципи, норми, джерела права, правовідносини. До другої — правосвідомість, правова культура; до третьої — акти реалізації норм.
Алексєєв С.С. визначає “механізм правового регулювання” як узяту в єдності всю сукупність юридичних засобів, за допомогою яких забезпечується правовий вплив на суспільні відносини. При цьому автор вважає, по-перше, що поняття “механізм правового регулювання” — це категорія, яка повинна охопити всі правові засоби. По-друге, “механізм правового регулювання” не тільки “збирає” їх, але і “розставляє їх по своїх місцях”, у результаті чого, “перед нами виявляються не розрізнені явища (норми, тлумачення, юридична техніка і т.д.), а цілісний механізм, кожна частина якого, що взаємодіє з іншими, виконує свої специфічні функції”. По-третє,“механізм правового регулювання” припускає і характеристику стадій правового впливу, ті динамічної сторони правового регулювання [9].
Таким чином, С.С. Алексєєв до елементів механізму правового регулювання відносить: юридичні норми, правовідносини, акти реалізації суб’єктивних юридичних прав і обов’язків, нормативні юридичні акти, правову культуру і правосвідомість. У цьому переліку наявні всі правові явища, які так чи інакше врегульовано впливають на суспільні відносини.
Більш докладно механізм правового регулювання визначений у науковій праці М.Ю. Тихомирова, який під даною категорію розуміє єдність системи правових засобів, способів та форм, за допомогою яких нормативність права переводиться в упорядкованість суспільних відносин, задовольняються інтереси суб’єктів права, встановлюється та забезпечується правопорядок [257, с.257-258].
До елементів механізму правового регулювання А.М. Вітченко відносить норми права різного призначення, акти застосування права і діяльність організацій та посадових осіб по втіленню їх у життя, Курагін Г.Г. до елементів механізму відомчого правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ — відомчі норми, що містяться в нормативних актах МВС; індивідуальні правові акти МВС; практичну діяльність (дії) апаратів і служб міністерства по забезпеченню реалізації відомчих норм, індивідуальних правових актів МВС.
Близькі за змістом категорії механізму правового регулювання розглядають в своїх працях й інші науковці: І.І. Веремєєнко— механізм адміністративно-правового регулювання в сфері охорони громадського порядку — як сукупність адміністративно-правових засобів впливу на суспільні відносини по забезпеченню особистої і суспільної безпеки, що складаються в процесі виконавчо-розпорядницької діяльності держави, у результаті якої створюється правоохоронний юридичний режим. Таким чином, до складу механізму правового регулювання як його невід’ємну частини він включає не діяльність державних і громадських організацій, а акти громадських і державних організацій, спрямовані на перетворення юридичних норм у соціальну практику [39]; В.М. Горшеньов— механізм правового регулювання —способи впливу, реалізації права, а також проміжні ланки — правосуб’єктність, юридичні факти та правовідносини, які переводять нормативність права в упорядкованість суспільних відносин; В.П. Казимірчук аналізує механізм дії права як систему соціальних факторів і методів соціально-правового впливу; А.К. Мухтарова окреслює механізм правотворчості як конструкцію складного порядку. Це синтетичне поняття, що включає механізм здійснення правотворчої діяльності, суб’єкт правотворчості, правила й основні напрями його роботи, критерії її зрілост; Ю.А. Тихомиров аналізує механізм соціального управління, як спосіб організації та функціонування управління, що виражається у висуванні обґрунтованих цілей, створенні та розвитку керуючої системи, покликаної здійснювати в ході управлінського процесу досягнення цілей.
У широкому розумінні під механізмом управління цей автор розуміє процес погодженого впливу суб’єктів управління на явища навколишньої соціальної дійсності. Він є своєрідним зовнішнім і до того ж динамічним проявом управління, що без цього перебуває ніби в потенції. Механізм управління, на думку автора, складається з окремих елементів. По-перше, з системи управління, яка характеризує, з одного боку, складний суб’єкт управління й організацію взаємодії більш простих суб’єктів, з другого, – зі сполучення демократії та управління, що виражається в характері та формах участі працюючих у здійсненні функцій управління. По-друге, з соціальних і особливо правових норм, за допомогою яких забезпечуються змістовність впливу і зв’язку в управлінні. По-третє, зі способів визначення цілі на основі пізнання керованих процесів. По-четверте, з управлінського процесу як циклу, де етапи змінюють послідовно один одного, дій керуючої системи по досягненню цих цілей, що завершується оцінкою ефективності управлінського впливу.
Л.П. Юзьков механізм державного управління окреслює, як саму організацію, процес практичного здійснення управління. Ця організація є складною функціонуючою системою і включає три найважливіших елементи: суб’єкти управління; об’єкти управління; взаємодію суб’єктів і об’єктів управління.
Ці елементи вказують на статику і динаміку механізму державного управління. Статику визначають суб’єкти й об’єкти управління, які становлять його матеріально-структурну основу. А комплекс взаємодій суб’єктів і об’єктів, які відбуваються за принципом прямого й зворотного зв’язків, становить функціональну (динамічну) основу.
В.К. Колпаков аналізує механізм забезпечення правового режиму, як частину режиму законності, що містить у собі: а) організаційно-структурні формування; б) організаційно-правові методи [90].
Усі вище наведені судження не є незаперечними. Досліджуючи механізм правового регулювання, Протасов В.Н. вважає, що категорію “механізм правового регулювання” в тому вигляді, в якому вона народилася й існує, варто вважати не завершеною правовою конструкцією, а стадією до системного, передсистемного осмислення правової дійсності. Категорія “правова система”, що виступає метою, результатом і одночасно інструментом системного вивчення правової дійсності, саме і покликана вирішити ті завдання, що свого часу були поставлені перед поняттям “механізм правового регулювання”. Адже розробка категорії “правова система” була зумовлена не тільки широкою постановкою системних досліджень у філософській науці і наявному досвіді застосування системного підходу до деяких окремих питань правознавства, але і, насамперед, певним незадоволенням станом синтезу правової думки.
Вся работа доступна по Ссылке
