Основні теорії походження злочинності неповнолітніх у зарубіжній кримінології

          Проблеми детермінації злочинності становлять, без перебільшення, найбільш складний розділ кримінологічних знань. У минулому та й зараз названі питання не знайшли свого остаточного вирішення. Вони, як і раніше, залишаються дискусійними. Є багато висловлювань, теорій і концепцій про те, що ж визначає та зумовлює існування і відтворення злочинності. Подібне становище є наслідком різних методологічних підходів і положень, із яких виходять автори та прихильники цих теорій і концепцій . Тому, щоб визначитися зі станом наукової думки щодо походження злочинності неповнолітніх у країнах ЄС, необхідно насамперед проаналізувати та узагальнити:          – основні підходи, що існують у науці взагалі та поширені зараз у західній кримінології, зокрема, щодо видів детермінант злочинності, їх характеру, взаємозв’язку та особливостей; – визначитися з базовими теоріями причин злочинності, у тому числі неповнолітніх; – на підставі останніх виокремити фундаментальну ідею, на якій у цілому базується сучасна європейська стратегія запобігання злочинності неповнолітніх.          Як відомо, у кримінології є кілька базових підходів щодо визначення причин, умов, чинників злочинності, особливостей їх взаємодії та взаємозв’язку. Причому одні з них переважали в працях учених пострадянського простору, інші – були більш характерні для поглядів західних (європейських) кримінологів. Тому, спираючись на класифікацію основних підходів щодо взаємодії та взаємозв’язку детермінант злочинності, запропоновану ще свого часу А. І. Долговою, зазначимо виділення традиційного, традиційно-діалектичного, інтеракціоністського та кондиціоналістського підходів . Останній із них пропонується розглянути більш детально. У західній кримінології значного поширення набув так званий кондиціоналістський чи умовний підхід (від лат. сonditio – умова, вимога), від якого, за деякими винятками, відступила вітчизняна кримінологічна школа.           Відповідно до цього підходу під причиною розуміються необхідні й достатні умови даного наслідку або, іншими словами, сукупність обставин, за яких мав місце наслідок. Так, прихильниками вказаної концепції відзначається, що так звана повна причина є взаємодією всіх подій (причин, умов, чинників), що породжують наслідок (певний злочин). А, відповідно, повна причина включає всю сукупність головних та другорядних, внутрішніх й зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних причин тощо. Вона, до того ж, містить набір різноманітних умов, що сприяють досягненню злочинного результату .          Необхідно додати, що в західній, на відміну від вітчизняної, кримінології немає термінологічної плутанини з використанням термінів на кшталт «детермінанти», «причини», «умови» тощо. Європейські вчені, як правило, висувають теорії походження та існування, зокрема підліткової делінквентності, а також перелічують й описують різнохарактерні чинники цього виду злочинності.           За висновками А. І. Долгової, останній підхід по суті є факторним, точніше багатофакторним, оскільки йдеться про сукупність різних за характером явищ. Наприклад, із цього приводу Е. Феррі свого часу підкреслював: «Вважаючи, що всі вчинки людини є продуктом її фізіологічної і психічної організації та фізичного соціального середовища, в якому вона дорослішає, я розрізняв три категорії факторів злочинності: антропологічні, або індивідуальні, фізичні й соціальні» .           Резюмуючи вищевикладене, слід підкреслити, що при кондиціоналістському підході має місце безліч різних за впливом чинників, сукупний взаємозв’язок яких і призводить до злочинного результату. Ці детермінанти мають також і відмінний характер (біологічний, психічний, соціальний тощо). При цьому, звичайно, не слід плутати так званий умовний підхід як різновид взаємозумовлення та взаємозв’язку детермінантів злочинності та багатофакторний підхід, що в принципі є базисом кондиціоналістської течії.          Узагалі, головним недоліком багатофакторного підходу вважається відсутність уніфікованої послідовної систематизації причин, оскільки чим далі іде наука, тим більше пропонується чинників, які породжують злочинність . Із цього приводу науковцями зазначається, що процес детермінації складний, включає в себе довгий ланцюг багаторівневих «причин – наслідків», послідовний аналіз яких загрожує перейти в «безглузду нескінченність», наголошуючи при цьому на відсутності «своїх», специфічних причин злочинності. Під час пошуку чинників, що впливають на структуру, динаміку різноманітних проявів девіантності, важливо виокремити найбільш суттєві й визначні з них, тобто розв’язати завдання багатофакторної моделі девіантності .           Незважаючи на критику цього підходу , він широко використовується та застосовується в наш час, але переважно західними науковцями, зокрема у виокремленні чинників, що найбільш продукують злочинність неповнолітніх, із метою вироблення науково обґрунтованої моделі їх запобігання. Це пояснюється тим, що витоки багатофакторного підходу формувалися кілька століть саме європейськими вченими, які базувалися у своїх поглядах на підвалинах так званого однофакторного підходу в поясненні детермінації злочинності та її видів . Ілюстрацією до висловленого є те, що великий вплив на кримінологічні дослідження на європейських теренах справила італійська школа позитивізму, головними представниками якої були Ч. Ломброзо, Е. Феррі, Р. Гарофало та ін. Не заглиблюючись у результати їх творчих пошуків, відзначимо лише головне. Наприклад, для Ч. Ломброзо злочин мав антропологічне пояснення і являв собою вихід примітивних інстинктів людини, для Е. Феррі – окрім указаного, існувало ще соціологічне пояснення злочину, який зумовлювався переважно середовищем. Тому основну увагу європейські кримінологи приділяють вивченню ендогенних (власні ознаки суб’єкта злочину) та екзогенних чинників (характеризують фізичне чи соціальне середовище) . Це в кінцевому результаті позначилося на існуванні кількох наукових шкіл чи напрямів у поясненні природи злочинної поведінки: соціологічні, біологічні, психологічні чи комбіновані, які поєднують у собі різні чинники злочинності . Із цього приводу в спеціальних дослідженнях проблем причин злочинності неповнолітніх у сучасній західній кримінології відзначається, що теорії делінквентності відбивають різноманіття підходів та включають біологічні, соціологічні, психологічні та економічні теорії, що, у свою чергу, підкреслює плюралізм у цій науці .          Виходячи із цього, проаналізуємо основні біологічні (клінічні) та соціологічні теорії причин злочинності, спираючись передусім на досвід країни, в якій була розроблена й набула подальшого розвитку та чи інша теорія. Це пояснюється намаганням зберегти вже висвітлений у попередньому розділі праці підхід, відповідно до якого аналіз кримінального законодавства, стисла характеристика ювенальної юстиції, а також узагальнення кількісно-якісних показників сучасної злочинності неповнолітніх надано саме за окремими країнами ЄСу. Тому охарактеризуємо різні біологічні та соціологічні теорії (доктрини) підліткової делінквентності на прикладі саме Франції та Великої Британії.           Вибір цих країн пояснюється тим, що, по-перше, розглядувані концепції особливо активно розроблялися та продовжують розвиватися в цих країнах у наш час, а, по-друге, напрацювання кримінологів означених держав є базисом для пансоціологічного та біологічного підходів. Разом із тим, це не означає, що в інших європейських країнах відсутні значущі для науки результати кримінологічних досліджень, зокрема підліткової злочинності та її походження (ФРН, Нідерландів, Італії тощо).           Великий вплив на кримінологічні дослідження як у Франції, так і в інших країнах Європи, крім позитивізму, здійснили теорії Е. Кречмера про конституційний нахил до вчинення злочину, Ді Тулліо про «злочинну» будову тіла та ін. Кримінологічна школа конституціоналізму отримала свій розвиток у Франції. Такі вчені, як Дюпре та Мішо, розробили теорію конституційної перверсії, відповідно до якої кожна людина має низку природжених інстинктів (харчовий, статевий, інстинкти привласнення та об’єднання із собі подібними тощо). Порушення будь-якого із цих інстинктів є перверсією. В межах вивчення набутих ендогенних чинників злочинності французькі кримінологи вивчають різні «криміногенні хвороби», до яких у першу чергу відносять набуті психічні захворювання і неврози. Слід відзначити, що положення цієї теорії, хоча й у трансформованому вигляді, продовжують використовуватися сучасними науковцями при поясненні детермінації злочинності неповнолітніх .          



Вся работа доступна по Ссылке