Ґенеза української етичної думки з позицій християнського вчення

          Світоглядні джерела українського права висвітлюються в численних філософсько-правових, теологічних, соціологічних та психологічних дослідженнях, представлених у працях З. Антонюка, І. Беха, О. Данильяна, М. Жовтобрюха, А. Козловського, М. Костицького, С. Кримського, С. Максимова, І. Нагаєвського, Н. Онищенко, М. Семчишина, В. Табачковського, В. Яніва та ін. У сучасній українській філософії права утвердилася думка, що світоглядними джерелами європейського права виступають: еллінська філософія права; теорія і норми римського права [131; 174; 175; 189 та ін.]; християнська етика. Напевне, коли йдеться про хронологію методологічних джерел сучасного європейського права, це правильно [66, с. 25-26]; однак нам більше імпонує позиція І.М. Луцького: якщо взяти до уваги значення кожного з цих джерел для утвердження європейського права, то на перше місце слід поставити християнську мораль [12].          Методологічні засади, під впливом яких перебувало вітчизняне правознавство у радянський період, зумовили брак розгорнутих конструктивних досліджень християнської етики як джерела українського права. Причинами цього насамперед виступали надмірна ідеологізація юридичної науки, обмеження її методологічних засад класово-матеріалістичним підходом, недостатня увага до суб’єктивних внутрішніх детермінант права.           Окремі аспекти зазначеної проблематики висвітлені в працях вітчизняних та зарубіжних науковців: В. Бегініна, В. Букрєєва, К. Войтили, Д. Гільдебранда, А. Гусейнова, Р. Денисової, О. Дробницького, А. Єрмоленка, Ш. Журне, І. Ільїна, Б. Кістяківського, В. Клочкова, М. Козюбри, А. Колодного, М. Костицького, М. Кромпеця, І. Луцького, Г. Мальцева, Ж. Марітена, М. Мартиновича, Ж.-М. Обера, Ю. Оборотова, М. Орзіха, С. Рабіновича, І. Римської, Дж. Роулза, С. Сливки, В. Соловйова, Е. Соловйова, Ю. Тодики, Є. Федика, С. Франк, Л. Фуллера, В. Царенка, А. Шостака, Л. Ярмол та ін.           Безумовно, при переході людини в особливі відносини з Богом виникає духовна за своєю природою необхідність прийняти також і принципи Божої моралі, яка на етапі старого закону виражалася в етиці Завіту, а в Новому Завіті – у змісті Нагірної проповіді (Мт. 5,1-16). Ця нова мораль релігійна в своїй основі, вона має тісний зв'язок із Богом-Особою як Творцем усього морального порядку, її ще називають євангельською етикою (з грецьк. євангелія – “благовісти, добра звістка, добра новина”), і вона вимагає формування відповідних моральних настанов, розуміючи їх як достатньо стійкі структури переконань, устремлінь і переживань у відношенні до моральних цінностей такою мірою, якою вони є джерелом моральних вчинків людини.          Така настанова має ознаки християнської (Христової). А характерною рисою у Христа була готовність “виконувати волю Отця, котрий послав його, постійна молитва, дух вбогості і покори, а перш за все любов, що доходить аж до грані цілковитої самопожертви”. “Хто не любить, той Бога не пізнає, тому що Бог є любов!” (Ів. 4, 8); “І ми пізнали й увірували в любов, яку Бог має до нас. Бог є любов, а хто перебуває в любові, той перебуває у Бозі, і Бог у ньому” (Ів. 4, 16). Тому правдивий християнин повинен формувати у собі, у своїх морально-етичних вчинках таку Христову (християнську) позицію, яка притаманна християнинові, а його вчинки повинні відзначатися своєрідним євангельським динамізмом та ентузіазмом. Присутня в людині любов кожним її добровільним вчинком підноситься до ефективності вчинків Божої дитини й виліковує від принизливих гріхопадінь. Завдяки цьому народжується нова моральна норма істини, етичної позиції й цінності, котра визначає моральний вимір християнського життя.          Християнство, ставлячи людині вимогу досконалості, подає ідеал достатньою мірою доступний для усіх, і такою повинна бути наука життя. Крім того, вказуючи на втілення всякої досконалості, на моральний ідеал в особі Ісуса Христа, християнство закликає нас до наслідування Богочоловіка у міру наших сил та здатностей [60, с. 22-24].           Так, виокремлюються чотири різних джерела норм права: законодавчий акт, чітко сформульований договір, мовчазні пристосування, з яких виникає звичаєве право, та розгляд судових спорів у тому вигляді, як він функціонує в системі, що відома як загальне право. У вільному тлумаченні ці джерела можна розглядати як суперницькі системи установлення правових норм. Проте, з іншого погляду, кожна з цих інституційних форм піддає право, яке вона “встановлює”, різним сукупностям впливів; ми визначили їх як мовчазні елементи того права, що виникає внаслідок цього процесу [185, с. 136].           Щоб збагнути вплив християнської етики на формування суспільної свідомості, не можна обійти стороною питання її розвитку та функціонування у різні історичні етапи. Так, у період первісного суспільства християнське вчення запровадило ідею про споконвічну рівність усіх людей перед Богом: жінок і чоловіків, рабів і вільних, бідних і заможних, дітей і дорослих. Варварські правди містять заклик на користь справедливіших і гуманніших правових цінностей. Наприклад, закони короля Альфреда починаються з Десяти Заповідей і підтвердження Закону Мойсея, потім йде стислий виклад Діянь апостолів і посилання на чернечі уложення про покарання та інші закони церкви. Закони Альфреда містять такі вимоги: “Суди рівно: не присуджуй одного вироку багатому, а іншого бідному, і не присуджуй одного твоєму другу, іншого твоєму недругу”. Король Альфред також включив до своїх законів “золоте правило”: “Не роби іншим того, що ти не хотів би, щоб зробили тобі”. Завдяки одному цьому закону людина може пам'ятати, що потрібно судити всіх справедливо, тому не потрібно ніякої іншої книги законів [177, с. 179].

Вся работа доступна по Ссылке