Сутність сучасної християнської етики в житті українців та її різновиди: православна, католицька, протестантська
Важливою особливістю сучасного етапу розвитку соціально-правової реальності є його перехідний характер. У драматичних зіткненнях різних суспільних сил шукають свого вирішення застарілі протиріччя, успадковані від минулого. Одночасно закладаються нові цивілізаційні основи для майбутніх перетворень. Повільно, але неминуче відбувається демонтаж реліктових залишків тоталітарної системи. Хворобливі і водночас плідні зрушення насичують драматургію вітчизняного відродження надзвичайно гострими практичними і духовними, моральними і правовими колізіями. Ці імпульси пробуджують потужні культуротворчі процеси, що змушують соціальних суб’єктів звертатися до нових ціннісних орієнтирів [10, с. 3].
Феномен релігії займає дуже важливе місце в житті людства і зробив глибокий вплив на культуру всіх народів. Безперечно, сфера цього впливу дуже широка, починаючи від культурних цінностей і закінчуючи побутовою стороною життя. При розгляді таких світових релігій, як християнство, іслам, індуїзм, буддизм, стає очевидно, що принципи цих релігій впливають на всі сфери життєдіяльності людини: на манеру спілкування, вибір життєвих пріоритетів і цінностей тощо.
Питання права та моралі є традиційними об’єктами філософського дослідження, інтерес до яких як супроводжується оцінкою їх регуляторної ролі в суспільстві, так і відзначається постійним набуттям нового знання, про що свідчить наукова спадщина від античності до сучасності.
Відомо, що етика як систематизоване наукове знання веде свій початок ще від часів Аристотеля. До розробки її основних проблем долучалися великі мислителі різних епох і народів протягом понад двох тисяч років. Етика була смисловим центром багатьох філософських систем, поєднуючи філософське знання з практикою життя [111, с. 138.]
Етику тому й вважали практичною філософією, що вона мала навчити не лише правильно мислити, а й правильно жити, тобто сприяти трансформації вироблених канонів досконалої поведінки в людське буття. Як влучно зазначає С.В. Коцар: “Етика – це розуміння того , що таке життя, чи має воно мету, як її досягти” [68, с. 7]. О.О. Козлов вважав, що “…завдання етики не обмежується тільки вказівкою на шлях, яким повинна йти людина до вищого ідеалу, а головним чином визначенням цього самого ідеалу” [59, с. 7]. Хоча головне завдання етики філософи розуміли по-різному, та був очевидним той факт, що раніше визначені орієнтири виявилися недієздатними, і в нових “етичних побудовах” почали шукати “не тільки відповіді на питання про те, як люди живуть і жили, але й про те, як їм потрібно жити”, – писав Л.М. Лопатін [74, с. 61] Як і у випадку безлічі інших наукових гіпотез, на заміну нашої нездатності зрозуміти, чому ми знаходимося на цій землі і що ми тут робимо, приходить концепція Творця, який захотів, щоб це було так [88, с. 24]. Йдеться про Творця, про якого нічого невідомо, але який є творцем Всесвіту, творцем людини. Бог-творець виступає як пояснення світу для людей, які належать до різних культур.
“Незалежно від того, чи вірить людина в Бога, прагнення зрозуміти нескінченність, зміст життя, причини несправедливості і страждань, надія на продовження існування після смерті залишаються головними складовими людського духу” [88, с. 11]. Ці питання існують поза часом, пошуками відповідей на них були зайняті ще найдавніші філософи-мислителі, але свою актуальність ця тема не втратила і в теперішньому часі, оскільки в більш глибокому розгляді ці проблеми включають в себе і багато інших, що стосуються всієї життєдіяльності людини. Кожен пристосовується до життя, виробляючи свою філософію, найчастіше так чи інакше пов'язану з основними вченнями, відомими людству. Однак більше ніж кожна друга людина на землі визнає віру в Бога.
Таким чином, можна сказати, що постійні зусилля людства відкрити собі дорогу до Бога – це і є те, що виражається у всіх релігіях світу. Релігія як певне віровчення та культова практика і церква як соціальний інститут, що об’єднує послідовників певної релігії, – це важливі сфери соціальної дійсності [70, с. 63].
У кожній релігії є духовно-моральне начало. Цей початок наявний вже в самій ідеї Бога. Моральне начало особливо виражене у світових релігіях.
Основними християнськими конфесіями, трактування яких неможливе без розгляду самих принципів християнства, є православ’я, греко-католицизм та протестантизм. Як зазначено у “Великому тлумачному словнику сучасної української мови”, “християнство – релігія, що ґрунтується на вірі в Ісуса Христа як боголюдини, який зійшов на землю і прийняв страждання заради спасіння людства” [44, с. 652]
Ідея Бога в християнстві найбільш морально насичена: “Всюдисущий, всемогутній, всезнаючий Бог разом з тим і всеблагий, і всемилостивий” [143, с. 158]. В іпостасі Бога-батька Він виступає в ролі захисника, покровителя, зберігача. В іпостасі Бога-сина Він приймає на себе гріхи людей і віддає себе в жертву за них. Лаконічна формула “Бог є любов” підкреслює моральну сутність християнства.
Центром християнського вчення є постать Ісуса Христа, пророка з Назарету Галілейського, який народився близько початку нашої ери і був розп'ятий у тридцять три роки. Його життя і діяльність описані в Євангеліях. Після смерті Він воскрес на третій день і ще сорок днів перебував зі своїми учнями [40, с. 281]. “Саме Він є центром усіх християнських деномінацій. Для них Ісус одночасно й сенс їхнього існування, і засновник, і приклад для наслідування. Місія Ісуса на Землі – вираження волі Господа” [88, с. 87]. Християни вважають, що Ісус був Богом, непорочно зачатим Господом і виношеним Марією, тобто Матір'ю Божою. Його народження унікальне і надприродне. Згідно з християнським віровченням, Господь побажав придбати людський образ через це унікальне народження. Варто зауважити, що це пояснює християнський погляд на початок людського життя.
Християни, намагаючись поглибити це вчення, часом розходилися в трактуванні своєї віри. Інколи ці відмінності ставали причиною запеклих богословських суперечок. Таким чином, було вироблено офіційне, ортодоксальне віровчення. Ті, хто все ж таки дотримувалися іншого трактування, залишалися разом зі своїми прихильниками церкви, і таким способом утворювалися дисидентські християнські церкви.
У XVI ст. виявилося глибоке протиріччя між середньовічним католицизмом, який уособлював “феодальне християнство”, і суспільством, що вступило в час глибоких перетворень, які вели від феодалізму до капіталізму. Так виник протестантизм.
Християнська релігія найбільша в чисельному відношенні у світі, представлена на всіх континентах і існує в різних культурних середовищах. Протягом майже двадцяти століть своєї бурхливої історії християнство, по суті, ніколи не ототожнювало себе з будь-якою політичною, культурною чи соціальною системою. Його поширення – перш за все “результат жагучого прагнення щирих християн донести Слово Боже до інших людей” [88, с. 86].
Трьома найбільш значущими течіями християнства є: православ'я, католицтво і протестантизм. Кожна з цих трьох конфесій відрізняється одна від одної, своїми ідеями, принципами, системою і т.ін.
