Роль християнської етики в публічному праві

          Публічне право має регулятивний вплив на всі сторони життя, пов’язані з впливом держави та її органів на суспільні відносини. До публічного права ми зараховуємо перш за все такі галузі права, як конституційне, адміністративне, кримінальне, кримінальне процесуальне право. Християнські засади повинні бути враховані в них. Практика показує, що багато норм публічного права не відповідають християнській етиці. Наприклад, у діяльності державних службовців існує Кодекс етичної поведінки, проте він має формальний характер, оскільки в реальному житті повною мірою не застосовується.          А тому потрібно проаналізувати вплив християнської етики на галузі публічного права в Україні, у яких повинні бути відображені християнські духовні цінності. Як відомо, вони також мають вплив на поведінку людей, і, мабуть, їх слід дотримуватися краще, ніж норм права. Останнім часом питання моральності в нашій країні набуває неабиякої актуальності. В умовах високого динамізму соціальних перетворень чуйне ставлення до людини має бути пріоритетним, як ніколи. У Конституції України зазначено, що передусім людина мусить бути найважливішою соціальною цінністю суспільства й держави, що відповідає біблійним приписам (“І сотворив Бог людину на образ і подобу Божу”).           Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується глибоким та всебічним оновленням усіх сфер суспільного життя і стосується кожної людини. Одним із напрямів такого роду змін є процес моралізації законодавства [205, с. 135].          Християнська релігія, яка за своєю регулятивною природою є морально-нормативною системою, впливає на формування та реалізацію світських правових норм. Як слушно зазначає Д.О. Вовк, значення різних форм впливу релігії на правоутворення змінювалося протягом всієї історії людства. Якщо на ранніх етапах найважливішу роль відігравала пряма норма, то в умовах сучасного суспільства здатність релігії виступати детермінантою правогенезу виявляється переважно в опосередкованих формах впливу [17, с. 75]. Інші дослідники виділяють такі форми впливу християнства на право, як:          – ідейно-моральний вплив (при цьому релігійні норми відіграють значну роль у формуванні правової культури, правової поведінки);          – реалізація релігійних норм у праві в процесі регулювання відносин віруючих між собою і зі світською владою (тут можливі ситуації, коли релігійні норми входять у правове поле, і тоді предмет релігійних і правових відносин збігається);          – опосередкований вплив релігійних норм на право, який має місце у процесі правотворчості і правозастосування [170, с. 106].          Правові категорії, засновані на християнському світогляді, сьогодні виступають як історично виправдані цінності, успадковані протягом тисячолітнього буття. Через такі особливості стає ще більш актуальним питання впливу християнства на публічно-правове регулювання [101, с. 90].          Так, питання втілення моральних засад у кримінальне законодавство стає об’єктом пильної уваги не тільки представників законотворчої еліти, але й провідних науковців, які звертають свою увагу на проблеми формування морально-правових засад у кримінальному судочинстві. Переважна більшість конституційних та спеціальних принципів кримінального процесу, окремі норми Кримінального процесуального кодексу містять вимоги, які можна віднести до тих, що забезпечують моральність у кримінальному процесі. Наприклад, це конституційні принципи, які стосуються захисту прав та свобод людини і громадянина, спеціальний принцип публічності кримінального судочинства, норми Кримінального процесуального кодексу, якими регламентовано відтворення обстановки і обставин злочину, піклування про майно та неповнолітніх дітей обвинуваченого, обов'язок сповіщати родину підозрюваного про його затримання тощо. Між тим слід погодитись із думкою, що моральна норма в кримінальному судочинстві все ж розглядається тільки як елемент або продукт моральної свідомості, як судження про вину, певне уявлення морального змісту тощо, а отже виходить, що її безпосередньо не наділено об'єктивним характером: об'єктивними є не моральні норми, а ті суспільні відносини, які зумовлюють їх зміст.          Аналіз слідчої практики засвідчує, що аморальність у кримінальному судочинстві може виявлятися не лише як безпосередній обман учасника процесу, але й у більш складній формі. Наприклад, слідчий під час спілкування з обвинуваченим (підозрюваним) або іншим учасником кримінального провадження може поводитися таким чином, що його слова і пропозиції як такі не видадуться помилковими, але вони побудовані й викладені таким чином, що того, кому вони адресовані, буде введено в оману. Це також є обманом, але поданим у особливо витонченій і неприпустимій формі, а отже, має особливо нетерпимий, незаконний і аморальний характер. Зрештою, слід зазначити, що такі слідчо-оперативні комбінації та психологічні пастки явно суперечать принципам і завданням діяльності органів внутрішніх справ, а також завданням кримінального процесу.          Окремої уваги заслуговує питання моральних якостей працівників правоохоронних органів. У цьому аспекті особливої уваги потребує розгляд етичних засад невідкладних слідчих дій, до яких відносять дії з виявлення і закріплення слідів злочину: це огляд, виїмка, обшук, допити віч-на-віч, затримання і допит підозрюваних, допит потерпілих і свідків. Оскільки невідкладні слідчі дії досить часто мають спонтанний характер, відсутнє будь-яке їх планування. Тому їх проведення “за гарячими слідами” іноді обертається на поспішність, нерозбірливість у засобах, зневажання певних процесуальних, а також моральних норм. Тож слідчий, що є керівником слідчо-оперативної групи, разом із забезпеченням виконання членами цієї групи і ним особисто вимог КПК, також повинен гарантувати проведення невідкладних слідчих дій на високоморальному рівні. Для цього слід використовувати тільки ті засоби, що цілком відповідають закону і моральним принципам. Однак на практиці є пряма протилежність – працівники ОВС грубо ігнорують етичні вимоги щодо спілкування з учасниками процесу, виявляють неповагу до особистого майна, співвласників цього майна, припускаються недбалого ставлення до предметів і речей, які становлять певну цінність для відповідних учасників процесу. Під час спілкування з підозрюваними та обвинуваченими вони виявляють ознаки справедливого обурення та огиди, не дотримуючись службової толерантності й терплячості. Все це призводить до конфліктних ситуацій і ускладнює реалізацію завдань кримінального судочинства. Отже, факти свідчать, що хоча власне норми закону такими діями не порушуються, але норми моралі при цьому суттєво деформуються, впливаючи на свідомість учасників кримінального процесу.

Вся работа доступна по Ссылке