Поняття і зміст права на пенсію в разі втрати годувальника

          Надбанням усього людства є права людини, які сприяють гідному існуванню особи, а відповідно й успішному розвитку всього суспільства та держави. У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р. визнається, що ідеал вільної людської особи, вільної від страху та нужди, можна здійснити, тільки якщо будуть створені такі умови, за яких кожен може користуватися своїми економічними, соціальними і культурними та політичними правами [92].           Це положення чітко узгоджується, зокрема, із ст. 22 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. У ній передбачено, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави [47]. Таким чином, право на соціальне забезпечення відіграє важливу роль при реалізації цілого комплексу прав людини, надаючи кожній особі можливість вільно обирати шляхи свого розвитку, впевнено дивитися в майбутнє як члену суспільства. Аналіз положень Загальної декларації прав людини підтверджує, що з одного боку, право на соціальне забезпечення характеризується як індивідуальне, належне кожному, з іншого, – розглядається в колективному контексті, тому що людина є членом суспільства, в рамках якого йде розподіл наявних матеріальних ресурсів.          У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. [67] право на соціальне забезпечення як таке не згадується. Однак без сумніву, в Європі право на соціальне забезпечення є визнаним на найвищому рівні. Воно закріплено у ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 р. [44], яка «охоплює практично все, що сучасна Європа відносить до поняття соціальних прав» [70, с. 120]. Звісно, що соціальні права наразі є необхідним елементом у системі прав людини. Згадана система з історичної точки зору розвивалася поступово, тому залежно від часу виникнення прийнято виділяти три покоління прав людини. До першого покоління відносяться громадянські та політичні права, до другого – соціальні, економічні та культурні, до третього – колективні права.           У широкому значенні будь-яке право особи вважається соціальним, оскільки обумовлене існуючими суспільними потребами. Якщо проаналізувати право на пенсію, й зокрема в разі втрати годувальника, то його можна вважати соціальним правом у вузькому розумінні, яке належить до другого покоління прав людини. Для характеристики цього права слід спочатку усвідомити головні ознаки соціальних прав.          Так, у науковій літературі, крім терміну «соціальні права», використовується також й інший термін – «соціально-економічні права» [34, с. 32–35; 81, с. 40–48; 93, с. 96–102]. На мою думку, соціальні та економічні права потребують розмежування. Економічні права пов’язані з появою певних матеріальних благ, соціальні права – це перш за все їх розподіл. Водночас соціальні права не обмежуються лише отриманням матеріальних цінностей. Вони дають людині відчуття свободи від таких негативних явищ як голод, хвороби тощо. І це вже складає нематеріальне благо [215, с. 178].          На переконання В. Лемака, соціальні права відрізняються від громадянських і політичних за деякими ознаками. Так, соціальні права розглядаються дослідником не як “можливості на поведінку в певних рамках”, а як “можливості отримати благо”, вилучене в іншої людини, яка заробила це благо своєю працею [81, с. 42]. Не погоджуючись з даною точкою зору, варто зазначити наступне. Метою будь-якого права взагалі є отримання якогось блага (або компенсація втраченого). Тому соціальні права тут не є виключенням. Крім того, вони можуть вважатися “можливостями на поведінку”. Так, маючи, наприклад, право на пенсію по інвалідності та в разі втрати годувальника, особа може обирати вид пенсійного забезпечення або взагалі від нього відмовитися. Це, на мою думку, не що інше як поведінка в певних рамках, про яку згадує В. Лемак.           Вилучення блага в однієї людини та передача його до іншої, про що пише вказаний вчений, дійсно є характерним для певної кількості соціальних прав (наприклад, право на отримання соціальних допомог). Права на пенсію в разі втрати годувальника це стосується лише частково. Для доведення зазначеної тези потрібно розглянути різницю між соціальним забезпеченням та пенсійним страхуванням, яка в даному контексті має принципове значення. Так, соціальне забезпечення спрямоване на «матеріальне забезпечення непрацездатних громадян у разі втрати ними заробітку з різних причин та в інших випадках, передбачених законодавством України» [123, с. 55].           Пенсійне страхування – різновид загальнообов’язкового державного соціального страхування. Останнє визначається у ст. 1 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 р. як система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [101]. Тобто при сплаті страхових внесків відбувається процес страхування, на що при формулюванні поняття «пенсійне страхування» звертає увагу й Ж.А. Дробот [40, с. 20].           Таким чином, соціальне забезпечення охоплює більш широке коло обставин, ніж пенсійне страхування. Указана думка підтверджується також: ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 р., в якій визначено, що право людини на соціальне забезпечення включає й соціальне страхування [92]; розділом X «Допомоги у зв’язку з втратою годувальника» Конвенції про мінімальні норми соціального забезпечення № 102 від 28 червня 1952 р., де, з одного боку, у загальному контексті йде мова про соціальне забезпечення, а з іншого боку, розмежовуються системи забезпечення, які базуються (не базуються) на страхових внесках [68].           Наявність сплачених страхових внесків означає, що людина сама заробляла своєю працею на майбутню пенсію. Якби її розмір в солідарній пенсійній системі не залежав би від стажу та сплачених внесків, згадане вилучення в одних із передачею іншим, про що пише В. Лемак, дійсно мало б відношення й до пенсії в разі втрати годувальника.

Вся работа доступна по Ссылке