Підстава виникнення права на пенсію в разі втрати годувальника
Повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття, а також старість викликають необхідність особи звертатися до державних органів для отримання певних виплат, у тому числі й пенсійних. Як зазначає А.А. Казанчан, пенсійне забезпечення пов’язується з щомісячними і, як правило, довічними грошовими виплатами у зв’язку з настанням несприятливих соціальних обставин – старості, інвалідності, втрати годувальника та інших, передбачених чинним законодавством [61, с. 145].
Такі обставини переважно позначаються як соціальні ризики. Саме навколо вчення про ризики побудовані системи соціального страхування [221, с. 2]. Існуюча в Україні солідарна пенсійна система теж не є виключенням.
На переконання відомого німецького соціолога та філософа Ульріха Бека, визначення «ризику» – це ключове питання, в тому числі й у пенсійному страхуванні [15, с. 268]. Ризик є притаманний будь-якому суспільству, його дослідження базується на необхідності планування та управління суспільними процесами, які відбуватимуться в майбутньому. Для вивчення ризику потрібно враховувати й здобутки ризикознавства, адже необхідно розмежовувати ситуації ризику і невизначені ситуації, «в останніх ймовірність настання результатів рішень, подій у принципі невстановлювана» [4, с. 19].
Широке використання поняття «ризик» у різних галузях знань засвідчує те, що він має досить багато аспектів, у тому числі й правовий. На думку А.П. Альгіна, аналіз саме цього аспекту ризику ускладнюється тим, що «в юридичній літературі та законодавстві термін «ризик» використовується для позначення різних правових явищ» [4, с. 80].
Право особи на соціальне забезпечення в його різних організаційно-правових формах, на думку цілого ряду вчених, виникає на підставі соціальних ризиків [16, с. 7; 30, с. 150]. Однак, не слід забувати, що для осіб, які претендують на отримання пенсії (в тому числі в разі втрати годувальника), обов’язковим є також відповідність законодавчо визначеним умовам з конкретного виду пенсійного забезпечення. Виокремлення ж соціального ризику як підстави виникнення права на пенсію дозволяє усвідомити причину надання певним особам тих чи інших пенсійних виплат.
Як пише В.Д. Роїк, сполучення слів «ризик» і «соціальний» підкреслює визначальну роль суспільства в організації суспільних форм захисту для індивіда від ризику як можливої небезпеки, яка широко розповсюджена в житті суспільства, має об’єктивний, суспільний (масовий) та типовий характер [169, с. 23].
Соціальні ризики поділяють на страхові та нестрахові. При цьому «страхові та нестрахові соціальні ризики є однаковими за змістом та видами. Відрізняються вони лише за формою їх забезпечення: страхові – за рахунок страхових внесків роботодавців, працівників та осіб, які здійснюють індивідуальну трудову діяльність; нестрахові – за рахунок коштів бюджетів різних рівнів» [171, с. 370].
У Законі № 1058-IV передбачені виплати для застрахованих осіб та членів їх сімей [138]. У зв’язку зі страховим характером соціальних виплат, пов’язаних із втратою годувальника, зазначений ризик слід вважати страховим. На переконання Н.А. Вігдорчика, будь-яке страхування засноване на засадах взаємності. Його організація приватною особою, приватним товариством або державою базується на систематичній матеріальній підтримці в певних випадках, на організованій взаємодопомозі [26, с. 1].
Важливо також підкреслити, що враховуючи страховий характер ризику втрати годувальника, «сплатою страхових внесків забезпечуються не лише приватні інтереси застрахованих осіб, а й публічні, пов’язані із реалізацією принципу солідарності поколінь» [174, с. 480]. Це пояснюється механізмом здійснення виплат пенсій у солідарній системі, який можна уявити таким чином: фінансові ресурси від осіб, що сьогодні сплачують внески, не накопичуються на їх персональних рахунках, а одразу скеровуються на потреби непрацездатних громадян.
В юридичній літературі, крім поняття «соціальні ризики», також зустрічається й термін «пенсійні ризики». Останні, на думку С.М. Сивак, виступають основою механізму реалізації пенсійних прав; є основним критерієм для класифікації пенсійних правовідносин [172, с. 12]. Тому є підстави називати ризик втрати годувальника пенсійним ризиком.
Російська дослідниця Н.О. Карпуніна наполягає на використанні терміну «пенсійні страхові ризики» [62, с. 18]. Слід погодитися з необхідністю його використання щодо ризику втрати годувальника. Це пояснюється тим, що досліджуваний ризик має подвійну природу. Як вище було зазначено, його можна віднести як до страхових, так і до пенсійних ризиків.
Пенсійні страхові ризики є різновидом соціальних ризиків. На думку Н.А. Вігдорчика, соціальний ризик в перспективі має бути позбавлений економічного, соціального елемента. Пояснюється це тим, що буде відсутня економічна деградація, матеріальне розорення. Тим самим, соціальний ризик перестане існувати [26, с. 1].
Наразі, соціальні держави дійсно не залишають особу повністю без засобів до існування. Проте пенсія в разі втрати годувальника не компенсує всі втрати, тобто економічний елемент ризику залишається.
Як на мене, у будь-якому разі ризик завжди існуватиме. Однак, розвинена система страхування соціальних ризиків дає впевненість людині щодо свого майбутнього. Отже, створення ефективної системи захисту від соціальних ризиків є обов’язковою складовою формування соціальної держави.
Як зазначає В.Д. Роїк, «виникнення і становлення інституту соціального страхування об’єктивно обумовлено і органічно пов’язано з капіталістичними суспільними відносинами» [169, с. 20]. Враховуючи той факт, що при капіталізмі економіка розвивається не на планових засадах, найманий працівник може з багатьох причин втратити заробітну платню, яка доволі часто є єдиним джерелом існування для нього і членів його сім’ї. На рівні усього суспільства таке явище відбувається постійно. При цьому в державах, де панує ринкова економіка, важливою є концепція індивідуалізму, яка покладає відповідальність за стан людини на неї саму.
Сучасна соціальна держава створює сприятливі умови за допомогою формування соціально орієнтованого ринкового господарства, намагаючись відмовитися від своєї патерналістської ролі [71, с. 117]. Щоб не залишати людей наодинці у важкій ситуації, водночас не заохочуючи їх до утриманства з боку держави, впроваджується соціальне страхування на випадок настання ризиків.
У радянський період вважали, що виникнення і розвиток системи страхування соціальних ризиків можливе тільки при капіталізмі по відношенню до пролетаріату [5, с. 49]. Тобто поняття «соціальний ризик» мало негативне забарвлення. Тому не дивно, що в українській науці права соціального забезпечення поняття «соціальний ризик» почало активно переосмислюватися лише нещодавно. Слід звернутися до його визначень, які дають різні сучасні дослідники.
Так, соціальний ризик – це передбачена законодавством України складна життєва обставина об’єктивного характеру, яка не може бути усунена людиною самостійно [190, с. 306]. Таке досить загальне формулювання не розкриває усі суттєві ознаки зазначеного поняття.
Інший вчений С.О. Устинов вважає соціальним ризиком «визнані суспільством і законодавчо закріплені певні життєві події, які є підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері соціального забезпечення, внаслідок яких особа, з незалежних від неї обставин, втрачає працездатність або засоби для існування та потребує соціального захисту відповідно до чинного законодавства» [200, с. 11].
Соціальний ризик також розуміється як «соціально значима обставина об’єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей) не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового матеріального захисту з боку держави» [119, с. 188]. Це визначення, як на мене, враховує існуюче розмаїття соціальних ризиків і в тому числі особливості ризику втрати годувальника. Специфіка зазначеного ризику полягає зокрема в тому, що негативні наслідки розповсюджуються на членів сім’ї померлого годувальника.
Звертає на себе увагу, що в зазначених дефініціях підкреслюється об’єктивний характер соціального ризику. Об’єктивність ризику виявляється в тому, що він реально існує в суспільному житті незалежно від його усвідомлення. У той же час важливо розуміти, що у ризику, крім об’єктивного, існує ще й суб’єктивний бік. Останній пов’язаний з вибором певних альтернатив, оцінкою величини ризику [4, с. 26].
Дослідження ризику ставить питання про вплив його настання на появу потреби в матеріальному забезпеченні. Так, О.З. Панкевич визначає соціальні ризики «як несприятливі (принаймні, у матеріальному плані) обставини існування й розвитку людини, котрі є підставами для отримання можливих, за даних конкретно-історичних умов, соціальних надань» [102, с. 94].
На думку О.Є. Мачульської, «соціальний ризик – це ймовірна подія, настання якої призводить до матеріальної незабезпеченості у зв’язку з втратою доходу від трудової діяльності або внутрішньосімейного утриманства, а також виникненням додаткових видатків на дітей та інших непрацездатних членів сім’ї, на потреби в медичних чи соціальних послугах» [90, с. 27].
Розглядаючи пенсійні ризики, О.Я. Орловський називає їх як «визначені законодавством юридичні факти-події, внаслідок яких особа втрачає працездатність і засоби до існування та потребує матеріального забезпечення з боку держави» [100, с. 65]. Ця позиція, на мій погляд, потребує уточнення.
Настання соціального або його різновиду пенсійного ризику дійсно означає появу потреби в коштах, однак це не завжди свідчить про відсутність в особи можливості самостійно себе утримувати. В окремих випадках після втрати годувальника члени його сім’ї можуть продовжувати самостійно себе утримувати на гідному рівні, що однак не означатиме позбавлення їх права на зазначений вид пенсійного забезпечення. Справа в іншому – члени сім’ї після настання соціального ризику втрачають, як мінімум, основну складову свого утримання, що не повинно ототожнюватися з цілковитою втратою засобів до існування. Крім того, для пенсійного страхування, на відміну від інших інститутів соціального забезпечення, факт нужденності майже не враховується, оскільки характерним є зв’язок між сплаченими внесками і розміром пенсії. Тому варто погодитися з думкою, висловленою Є.І. Астраханом, що ознака нужденності не є загальною умовою пенсійного забезпечення [11, с. 40–41].
Соціальний ризик, а точніше його настання, виступає каталізатором соціального забезпечення. Н.Б. Болотіна визначала соціальний ризик як подію в житті людини, за якою виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових потреб [20, с. 44]. Ризик – це можливість небезпеки [98, с. 668]. Небезпека – це можливість настання якогось лиха [98, с. 444].
Вся работа доступна по Ссылке
