Концептуальні підходи до визначення сутності інновації
Стратегічний напрям розвитку економіки України, який передбачає формування національних конкурентних переваг, базується на впровадженні інноваційної моделі функціонування господарської системи. Формування інноваційного потенціалу, в основі якого лежать нові знання, визначає стратегічну платформу національної конкурентоспроможності. Інноваційний потенціал у високорозвинених економіках через новітні технології та відповідну продукцію забезпечує в кінцевому рахунку домінуючу частку приросту валового внутрішнього продукту. Відповідно до цього, за визначенням В.Геєця, інновативно-інноваційний шлях розвитку за своїм змістом має бути модернізаційним проектом як економіки, так і суспільства в цілому. При цьому інновативно-інноваційний шлях розвитку, на відміну від суто інноваційного, пов’язується, перш за все, з фундаментальними надбаннями, створеними у науково-технічному середовищі певної країни. Тільки такого роду модернізаційний проект може забезпечити для України вихід на новий рівень конкурентоспроможності, оскільки в результаті в економіці створюватимуться умови для динамічного зростання, а суспільство функціонуватиме за цивілізаційними нормами і правилами, тобто буде сучасним, оскільки в ньому існуватимуть, діятимуть і розвиватимуться прагнення до досягнення, перш за все, вищої якості з усіх поглядів, що дозволить в кінцевому рахунку досягти випереджаючого розвитку як у цілому, так і окремо в тій чи іншій сфері [38]. Необхідність активізації інноваційного потенціалу як основи подальшого розвитку України обґрунтовано А.Гальчинським та В.Геєцем при визначенні інноваційної стратегії українських реформ [66].
Сучасні дискусії стосовно формування моделі та побудови ефективних важелів управління інноваційним потенціалом в Україні як фактору підвищення національної конкурентоспроможності привертають увагу до категорії «інновація». Її змістове наповнення обумовлює концептуальне бачення сутності інноваційного потенціалу та вибір механізмів стратегічного управління його активізацією. Важливість та складність поняття «інновації» викликають науковий інтерес до нього багатьох дослідників вже протягом століття. Засновником економічних теорій розвитку, першим науковцем, що дослідив сутність інновацій та їх значення для розвитку економіки, вважається Й.Шумпетер, який в роботі «Теорія економічного розвитку» довів, що форми та зміст розвитку задаються поняттям «здійснення нових комбінацій» [236], яке в подальшому отримало назву інновацій.
При цьому в науковий обіг, крім поняття «інновації», увійшов термін «нововведення», який в українських дослідженнях застосовуються у двох іпостасях: як новизна та як процес впровадження новизни. Група науковців розглядає нововведення як синонім інновації. Так, Б.Райзберг з однодумцями, визначаючи інновації, ставить знак рівняння між цими поняттями: інновації – це нововведення в галузі техніки, технології, організації праці та управління, засновані на використанні досягнень науки та передового досвіду [171, с. 151]. Г.Азгальдов та А.Костін також розглядають інновації та нововведення як ідентичні поняття [3].
Більшість сучасних науковців розрізняють ці дефініції. Р.Фатхутдінов визначає «нововведення» як оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності з підвищення її ефективності (відкриття, винахід, товарний знак або раціоналізаторська пропозиція, підтверджені відповідним дипломом, патентом, свідоцтвом; документація на новий (або вдосконалений) продукт, технологію, управлінський або виробничий процес). Поняття «інновація» передбачає кінцевий результат впровадження інновації з метою зміни об’єкта управління та отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого ефекту [214]. І.Полушкіна та І.Малявіна розрізняють поняття інновації, новизни та нововведення. Згідно з їх позицією, новизна – це оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності з підвищення її ефективності. Нововведення означає, що новизна впроваджується. З моменту появи на ринку нововведення набуває нової якості і стає інновацією [165]. Різниця між інновацією та нововведенням зафіксована А.Яковлевим та А.Плехановим у формалізованому вигляді:
Інновація = Нововведення + Досягнута ефективність [240].
Інновація і нововведення розрізняються не лише в науковій, але й в навчально-методичній літературі. Нововведення розглядають як сформований результат фундаментальних або прикладних досліджень, розробок або експериментальних робіт в будь-якій сфері діяльності з підвищення ефективності. Інновації – це кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління і отримання економічного та іншого ефекту [64].
Вся работа доступна по Ссылке
