Імітаційна модель стратегічного управління інноваційним потенціалом
Побудова ефективної системи стратегічного управління інноваційним потенціалом передбачає застосування різноманітних методів, серед яких найбільш широке застосування знаходить моделювання. Моделювання – це метод дослідження, застосування якого передбачає побудову ідеального образу явища, яке вивчається, тобто його моделі. Сучасні науковці виділяють два види моделей, які доцільно використовувати в економічних дослідженнях: аналітичні та імітаційні моделі. До аналітичних віднесено статистичні моделі, наприклад, розроблена і викладена у другому розділі нашого дослідження стохастична модель впливу факторів на рівень розвитку інноваційного потенціалу національної економіки. До другої групи віднесені моделі, котрі застосовуються у випадку високої складності об’єкта дослідження і необхідності окреслення основних його складових та визначальних форм взаємозв’язку, що обумовлюють результат його функціонування. При побудові моделі стратегічного управління інноваційним потенціалом національної економіки застосовано другий метод, який надає можливості експлікації його системних складових, взаємодія яких спрямована на саморозвиток інноваційного потенціалу і перехід до системи вищого порядку.
В процесі моделювання стратегічного управління інноваційним потенціалом знаходять вирішення такі завдання:
1. Виявлена структура інноваційного потенціалу національної економіки та показані форми прояву складових потенціалу і фактори його активізації.
2. Виявлені імперативи стратегічного управління інноваційним потенціалом.
3. Окреслені методичні підходи до оцінки стратегічного управління інноваційним потенціалом, які дозволяють визначити девіантність стратегічних дій.
Моделювання базується на принципах, які поділені на загальні та принципи системного підходу. Загальні принципи притаманні моделюванню економічних явищ при застосуванні будь-якої методології дослідження. Системні принципи закладаються в основу моделювання при дотриманні системного аналізу економічного явища.
Адекватність моделі буде забезпечена за умови дотримання таких загальних принципів, визначених в низці наукових досліджень [130]:
1. Принцип оптимальної простоти. Це означає, що модель повинна відображати лише основні елементи об’єкта моделювання та взаємозв’язки, які необхідні для визначення закономірностей функціонування реальної системи.
2. Принцип об’єктивності полягає у недопущенні суб’єктивізму при окресленні складових та параметрів поведінки системи, що моделюється.
3. Принцип «не нашкодити» означає, що модель повинна бути спрямована на досягнення більш високого рівня ефективності функціонування реального об’єкта при впровадженні результатів моделювання.
4. Принцип міждисциплінарності. Дотримання цього принципу забезпечує залучення в процес моделювання фахівців різних спеціальностей, які дозволять в моделі відобразити різноманітні підходи до досягнення цілі моделювання.
5. Принцип підпорядкованості функціонування моделі цілям, завданням та цінностям. Це означає, що інституціональна архітектоніка моделі, яка визначає норми поведінки об’єкта моделювання, буде підпорядкована загальним правилам досягнення цілій та способів їх реалізації.
6. Принцип телеології, який в якості основного фактора розвитку відкритої системи розглядає її мету [87; 109].
Принципи системного підходу [180]:
7. Цілісність, яка дозволяє розглядати систему одночасно і як єдине ціле, і як підсистему вищих рівнів.
8. Ієрархічність побудови, тобто наявність множини (принаймні двох) елементів, які розташовані на основі підпорядкування елементів нижчого рівня елементам вищого рівня. Реалізація цього принципу добре видна на прикладі будь-якої конкретної організації, яка являє собою взаємодію двох підсистем: керуючої і керованої.
9. Структуризація, яка дозволяє аналізувати елементи системи і їх взаємозв'язки в рамках конкретної організаційної структури. Як правило, процес функціонування системи обумовлений не стільки властивостями її окремих елементів, скільки властивостями самої структури.
10. Множинність, яка дозволяє використовувати множину кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.
11. Системність — властивість об'єкта володіти всіма ознаками системи.
Однією з умов успішного управління інноваційним потенціалом національної економіки виступає наявність концептуального бачення його розвитку. Основи концепції інноваційного розвитку національного господарства економіки запропоновані В.Геєцем [39], Н.Новицьким [142], В.Мікловдою [132], і в даній роботі висновки провідних науковців знайшли подальший розвиток. Конкурентоспроможність національної економіки визначається формуванням та управлінням інноваційного потенціалу на основі його наступного концептуального устрою
