Державна підтримка інфраструктури малого бізнесу

          Малий бізнес впевнено зайняв своє місце в економіці розвинених країн, де мільйони малих та середніх підприємств у взаємодії з великими компаніями утворюють особливий механізм саморегуляції ринкової економіки [84; 130; 182].          Водночас, як уже відзначалося, малий бізнес з огляду на свою специфіку орієнтується як на рішення центральних органів, так і на рішення регіональної влади. Малі підприємства зазвичай функціонують, враховуючи потреби і можливості насичення місцевого ринку, обсяг і структуру локального попиту. За умови господарської самостійності регіонів малий бізнес можна розглядати як важливий засіб оптимізації регіональної економіки та регіонально-галузевих виробничих кластерів [77; 126].          До управління розвитком малого підприємництва українське законодавство відносить [66; 75]: визначення загальних принципів і методів державної підтримки малого бізнесу; регламентацію порядку створення і діяльності органів виконавчої влади та розподілу повноважень між ними, розробку та реалізацію програм і проектів, що фінансуються повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету; встановлення для суб'єктів малого бізнесу пільг по місцевих податках або інших платежах до державного бюджету або у спеціалізовані позабюджетні фонди України. При цьому суб'єктом надано право самостійно вирішувати всі питання підтримки малого бізнесу на своїй території, враховуючи місцеві особливості й умови соціально-економічного розвитку. Вони також можуть вживати додаткових заходів щодо підтримки малого бізнесу, використовуючи власні кошти і ресурси. Таким чином, з огляду на позицію законодавця, проблема підтримки малого бізнесу визначається переважно як регіональна, однак вимагає підтримки на національному рівні та комплексного розгляду.          У 1996 році Кабінет Міністрів України схвалив Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва та затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.1997 № 86), поклавши початок нормативно-інструктивному забезпеченню процесу формування та підтримки розвитку інфраструктури малого бізнесу.          Подальше формування інфраструктури підтримки і розвитку малого бізнесу передбачалося з 2000 року відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва». Насамперед йшлося про створення та забезпечення діяльності мережі бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів [67]. Формування інфраструктури розвитку малого бізнесу визначено одним з ключових напрямків державної підтримки і в Законі України «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» [72]. У рамках реалізації заходів Національної та регіональних програм розвитку малого бізнесу [92; 128; 155] постійно розширюється й удосконалюється мережа об’єктів інфраструктури з надання різноманітних консультативно-інформаційних, фінансових, ресурсних, маркетингових та кадрових послуг, що відповідають сучасним потребам підприємців.          На сучасному етапі державна політика щодо розвитку регіональної інфраструктури підтримки малого бізнесу загалом та окремих її елементів зокрема спрямована на [89; 134; 177]:  створення економіко-правових умов для формування інфраструктури інноваційного розвитку малого бізнесу та удосконалення законодавства в інноваційній сфері відповідно до норм і стандартів ЄС;           розробку додаткових стимулів для розвитку суб’єктів малого та середнього бізнесу з інноваційним спрямуванням діяльності;           удосконалення й спрощення процедур експертизи і реєстрації інноваційних структур та їх проектів;           забезпечення контролю за якістю та асортиментом послуг, що надаються окремими інноваційними структурами згідно з потребами підприємців, максимальне їх наближення до суб’єктів малого бізнесу;           оптимізацію співвідношення розвитку малого бізнесу та інноваційної інфраструктури його підтримки;           розробку та затвердження інноваційних стратегій (на національному та регіональному рівнях) та програм розвитку регіональних технопарків;           створення венчурних та інноваційних фондів;           впровадження досягнень науково-технічного прогресу;           розвиток інфраструктури підтримки малого інноваційного бізнесу.          Розвитку інноваційної інфраструктури підтримки малого бізнесу має сприяти також Державна цільова економічна програма «Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009-2013 роки». Реалізація державної політики розвитку інфраструктури інноваційного малого бізнесу завдяки заходам державних і регіональних програм дає змогу сконцентрувати ресурси для підтримки найважливіших сфер функціонування малого бізнесу, що відповідають державним і регіональним інтересам [127, c. 185].          На нинішньому етапі формування мережі об’єктів інфраструктури відбувається їх кількісне зростання в усіх регіонах України. Насамперед це пов’язано зі створенням переважно інноваційних бізнес-інкубаторів, бізнес-центрів, небанківських фінансово-кредитних установ та лізингових центрів, центрів трансферу технологій тощо [156].          Завдяки бізнес-центрам в Україні з’являються підприємці нової формації. Бізнес-центри надають суб’єктам підприємництва і особам, які бажають займатися власним бізнесом, інформаційні, консалтингові, маркетингові, тренінгові та інші види послуг. Спектр цих послуг залежить від потреб потенційних їх споживачів (у державі та у кожному регіоні) [137, c. 123]. Найбільшим попитом у суб’єктів господарювання користуються написання бізнес-планів, експертна оцінка нерухомості, тренінги, курси з користування програмними продуктами, ведення бухгалтерського обліку, підготовка спеціалістів з ведення бізнесу в різних сферах тощо.          Щодо перспектив розвитку інфраструктури підтримки малого бізнесу, то вчені визначають, що «буде переважати тенденція до децентралізації та розширення прав регіонів і місцевого самоврядування у сфері державної підтримки малого бізнесу» [47, c. 107]. Продовження подальших державних реформ у галузі розвитку малого бізнесу має стати державною доктриною. Це сприятиме соціально-економічним перетворенням, а відтак економічному зростанню, створенню ефективної економіки, яка забезпечить високий рівень життя населення, рівноправну участь України в економічному співтоваристві. У зв’язку з цим А.Д. Іоффе зазначає, що «певна типізація структур підтримки малого бізнесу була б вельми корисна для забезпечення міжрегіональної взаємодії та орієнтації підприємців» [115, c. 65]. З міжнародного досвіду відомо, що саме бізнес-інкубатори є найдієвішим інструментом у створенні нових підприємств, підтримці їх роботи на початковому етапі і сприянні їх розвитку [29; 41; 189]. Останнім часом на бізнес-інкубатори звертали підвищену увагу при розробці національних та регіональних програм підтримки малого бізнесу [41, c. 214]. Це пояснюється тим, що в розвинених країнах і країнах, що розвиваються, підприємства малого бізнесу стають домінуючим фактором економіки, сприяють зростанню валового внутрішнього продукту і створенню нових робочих місць. З політичної і соціальної точок зору допомога малому бізнесу державною і місцевою владою розглядається як крок на шляху до економічного зростання, боротьби з безробіттям через самозайнятість [23; 62; 141]. В Україні ця допомога посилює результативність та ефективність приватного сектору, знижує територіальну економічну диференціацію через децентралізацію та регіональний розвиток [43, c. 155]. Вочевидь, це має враховуватися при формуванні пріоритетів державної соціально-економічної політики на перспективу.           Отже, для ефективного розвитку малого бізнесу в Україні передусім необхідна підтримка з боку держави здебільшого шляхом розвитку інфраструктури підтримки малого бізнесу. Неабияку роль відіграють також фінансово-кредитна підтримка, створення правового поля, допомога в отриманні банківських кредитів і субпідрядів тощо. [37; 90; 145].          Водночас слід посилити економічно-організаційний вплив органів національної та регіональної влади на формування регіональних економічних систем шляхом розширення повноважень при застосуванні різних економічних регуляторів, у тому числі у сфері стимулювання розвитку підприємництва. Зростання впливу регіонів на економічні процеси, що відбуваються в Україні – необхідне і водночас закономірне явище. Воно відображає загальносвітову тенденцію до децентралізації суспільного розвитку, що має ґрунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності [27, c. 376]. Проте останнім часом в Україні спостерігався швидше протилежний процес – концентрація фінансового, промислового, торговельного потенціалу, інтелектуальних ресурсів тощо у вже сформованих індустріально розвинутих центрах. Причина цього вбачається в тому, що через відхід від адміністративного керування економічними процесами різноманітні ресурси (насамперед фінансові, які, до того ж, були досить обмежені) спрямовувалися здебільшого в регіони з порівняно розвиненою ринковою інфраструктурою. Відтак нині склалася ситуація, за якої у столиці України сконцентровано, за різними оцінками, від 60 до 80 відсотків фінансових ресурсів. Тому необхідна активна економічна політика, що має на меті сприяння розвиткові підприємництва. Це стане запорукою економічної децентралізації через реалізацію ринкового механізму. Слід формувати стабільні внутрішні ринки, розвивати інфраструктуру з урахуванням регіональних особливостей і використанням конкурентних переваг. Ці питання мають вирішуватися як коригуванням відповідної політики розвитку підприємництва, так і наданням необхідних повноважень місцевим органам влади (місцевим державним адміністраціям). Такі повноваження повинні бути законодавчо закріплені, але водночас залишати достатні можливості для проведення гнучкої економічної політики на рівні держави та її регіонів.          Необхідність надання значних повноважень регіонам у проведенні власних економічних заходів з реалізації загальнодержавної політики розвитку малого бізнесу і передусім впливу на розвиток підприємницького сектору економіки як найбільш динамічного сектору пояснюється значними відмінностями регіонів України (передусім економічними та соціогуманітарними). Ці відмінності є причиною виникнення спеціфичних регіональних проблем [47; 131; 161]. Вони, тобто відмінності, є настільки багатогранними, шо намагання державних органів виконавчої влади врахувати їх у своїх рішеннях у будь-якому випадку будуть малорезультативними.          Сьогодні регіональні економічні системи України відчувають схожі проблеми: безробіття, недостатність фінансових ресурсів місцевих бюджетів, необхідність пожвавлення виробництва, підтримка реалізації інноваційних проектів тощо. Проте гострота цих проблем у різних регіонах різна, відтак необхідні зміщення акцентів у економічній політиці і відповідний вибір: або стимулювати створення нових робочих місць, докласти зусилль до поповнення дохідної частини місцевого бюджету, або зосередити увагу на вирішенні проблем екологічної безпеки [4; 146].          

Вся работа доступна по Ссылке