Функції загальнообов’язкового державного медичного страхування

          Заслуга запровадження в широкий обіг терміна «функція», як і обґрунтування значущості функціонального підходу в методології теоретико-прикладних досліджень, пов’язується з позицією Г. В. Лейбніца [50, c. 145, 146]. Нині цей термін є одним із найбільш важливих у загальній теорії права, що дозволяє розкрити зміст, структуру й межі як права в цілому, так і окремого юридичного явища.          Функціональне дослідження – найбільш вдалий шлях розкриття змісту й сутності загальнообов’язкового державного медичного страхування. Застосовуючи функціональний принцип, ми розглядаємо ціле як результат взаємодії системи й середовища, як властивість їх взаємовідносин. Як указується у філософський літературі, за такого підходу частини об’єкта «… визначаються не зі сторони (чи не тільки зі сторони) їх субстанціональних, субстратних властивостей, а з точки зору їх місця в межах досліджуваного цілого, тобто за функціями, які вони виконують» [51, c. 39]. Функціональний підхід надає можливість глибше вивчити процес виникнення, розвитку, зміни, організації й модернізації різних моделей, типів, видів загальнообов’язкового державного медичного страхування. Функції втілюються у своєрідні форми, тісно пов’язані з організаційною структурою цього виду соціального страхування. Будучи більш динамічним його проявом, аніж його організаційна структура, функції породжують значно більше розмаїття. Саме вони, як змістовна характеристика медичного страхування, виявляються розмаїттям форм його розвитку, в тому числі й організаційних структур. Функціональний підхід не просто передбачає розгляд страхування як певної статичної системи, а висуває вимогу її дослідження у процесі різного роду цілеспрямованої діяльності. При цьому дослідженню підлягає як діяльність окремих елементів, що складають соціально-страховий механізм, так і цілеспрямована діяльність усієї системи загальнообов’язкового державного медичного страхування в цілому, яка зводиться до вирішення важливіших завдань і досягнення глобальних цілей, виникаючих у певний історичний період.          Однак визначення функції через її роль і призначення є не зовсім повним. З’ясування ролі і призначення будь-якого явища пов’язано з пошуком відповіді на запитання: для чого воно існує? З’ясування ж функції як явища дозволяє також зрозуміти, як і якими шляхами в динамічній площині досягається те, для чого воно існує.           Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – одна із ключових функцій соціальної держави. Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р., чітко окреслила курс на будівництво суверенної, незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, у якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.          Хоча ринкова економіка й відкриває широкі можливості розвитку як для країни загалом, так і для окремої людини, зокрема, що надає їй можливості виявити свій творчий і новаторський потенціал, проте як механізм господарювання цей ринок дуже жорстокий і супроводжується банкрутствами підприємств, безробіттям, посиленням диференціації суспільства за рівнем доходів. В умовах ринкової економіки виникає соціальна нерівність, погіршується якість життя багатьох людей.          Одним з перших термін «соціальна держава» наприкінці ХІХ ст. використав А. Пренс, який визначив місце цієї держави між моделлю охоронної держави економістів і всесильною державою соціалістів. На його думку, така держава не повинна надавати підтримку ні багатим проти бідних, ні бідним проти багатих, ні більшості проти меншості, а служити всім. Соціальна держава не може бути тільки символом, тому що повинна представляти інтереси організованої нації виходячи з історичних традицій і природного розвитку народів, об`єднувати соціальні організми й бути об`єднанням об`єднань, обов`язковим чинником, що сприяє успішній її діяльності. Спираючись на громадянське суспільство, така держава може забезпечити стабільність соціального організму шляхом зміцнення соціальних зв`язків, розвитку альтруїстичних почуттів, свідомості суспільних обов`язків [52, с. 54].          Наш сучасник П. К. Гончаров визначає соціальну державу як особливий тип високорозвиненої держави, в якій забезпечується високий рівень соціальної захищеності всіх громадян завдяки активній діяльності держави з регулювання соціальної, економічної та інших сфер життєдіяльності суспільства, встановлення в ньому соціальної справедливості й солідарності [53, с. 27].          О. З. Панкевич аргументовано виділяє 3 основні взаємопов’язані «блоки завдань» такого типу держави:           – створення юридичних і фактичних умов для самостійного забезпечення працездатною людиною для себе і своїх близьких гідного рівня життя, а також здійснення державою заходів з підтримки непрацездатних груп населення хоча б на рівні прожиткового мінімуму;           – забезпечення реальних гарантій реалізації економічних, соціальних і культурних прав усіх громадян;           – запровадження заходів, спрямованих на мінімізацію невиправданих соціально-економічних відмінностей між членами суспільства, на стримування надмірного майнового їх розшарування, зміцнення між ними соціальної злагоди і єдності [54, с. 32, 33].          Отже, соціальною є держава, що визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю, надає допомогу особам, які опинились у скрутному становищі, а також перерозподіляє матеріальні блага з урахуванням соціальної справедливості. Втілення концепції соціальної держави залежить здебільшого від доброї волі самої держави, від прямого запровадження й захисту з боку законодавчої, виконавчої й судової гілок влади. Метою такої держави є гарантування певного мінімуму, компенсація й усунення суспільно-економічних суперечностей, що виникають у будь-якому соціумі на державному рівні. Ця мета реалізується забезпеченням матеріальної безпеки (дія суто соціальної держави), індивідуальної незалежності (спільна дія соціальної і правової держав) і суспільної солідарності (взаємодія соціальної і правової держав з громадянським суспільством).          Концепції формування правових засад і механізмів реалізації соціальної держави у країнах Співдружності, прийнята Міжпарламентською асамблеєю держав-учасниць СНД 31 травня 2007 р. [55], критеріями оцінки ступеня соціальності правової демократичної держави називає: а) дотримання прав і свобод людини; б) проведення активної й сильної соціальної політики; в) забезпечення стандартів гідного життя; г) адресну підтримку найбільш уразливих прошарків і груп населення, скорочення й ліквідація бідності; д) гарантії створення сприятливих умов для реальної участі громадян у виробленні й соціальній експертизі рішень на всіх рівнях влади й управління; е) додержання прав і гарантій, що визнають і розвивають систему соціального партнерства; є) гарантії, за яких будь-який господарюючий суб'єкт, будь-який власник повинен нести конкретну соціальну відповідальність; ж) соціальну справедливість і соціальну солідарність; з) гендерну рівність чоловіків і жінок; и) участь усіх громадян в управління державними і громадськими справами, участь працівників в управління виробництвом; і) права й гарантії, орієнтовані на зміцнення сім’ї, на духовний, культурний і моральний розвиток громадян, дбайливе ставлення до спадщини й наступності поколінь. Фундамент різних моделей соціальної держави становить ідея ефективної політики, яка дає економічний і соціальний ефект у різних пропорціях. Водночас ця держава повинна враховувати, що економічна ефективність – не єдина мета, а лише один із засобів задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. У зв’язку із цим необхідно підкреслити, що головне завдання соціальної політики такої держави полягає не в роздаванні благ, а в забезпеченні умов для вільної самодіяльності індивідів, здатних самостійно створювати ці блага й самостійно піклуватися про себе і своїх рідних [56, с. 28].          Основні риси соціальної держави треба визначати залежно від цілей, які ставить собі держава щодо питань, пов’язаних з охороною навколишнього природного середовища, з функціонуванням демократичної розподільчої системи, з активною діяльністю демократичних за своїм змістом інститутів соціального страхування, а також стосовно вирішення інших питань, що забезпечують високий рівень життя. У підґрунті соціальної її політики повинно лежати оптимальне поєднання мінімальних гарантій і соціального страхування, що забезпечує недопущення погіршення становища людини в основних сферах життєдіяльності у зв'язку з хворобою, втратою працездатності, безробіттям, необхідністю догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смертю громадянина чи членів його сім'ї тощо.          

Вся работа доступна по Ссылке