Сучасні принципи загальнообов’язкового державного медичного страхування

          Загальнообов’язкове державне медичне страхування – складна багатофункціональна й багатосуб’єктна система, в якій забезпечуються адекватний рівень і належна якість життя населення. Державність будь-якого типу гарантує включеність людини в суспільство, соціалізованість її життєдіяльності в цілому й кожної з її сфер, зокрема. Завдяки соціалізованості виникає загальнонаціональна уява про нормальні умови життя в соціумі. Негативні відхилення від норми сприймаються як соціальне неблагополуччя й вимагають державного впливу, який має підпорядковуватися певним принципам. Рухливий їх складник дозволяє принципам орієнтуватися в динамічному соціальному просторі й спрямовувати суб’єкта в його діяльності, зберігаючи суть явища. Завдяки існуванню рухливої частини принципи здатні впливати на поведінку суб’єкта найбільш ефективним способом, застосовуючи для цього переконливі аргументи.           Обов'язкове медичне страхування – один з найважливіших елементів системи соціального захисту населення в царині охорони здоров'я й одержання необхідної медичної допомоги у випадку захворювання. Державі в особі своїх законодавчих і виконавчих органів належить визначати основні принципи його організації, встановлювати тарифи внесків, коло страхувальників і створення спеціальних державних фондів для акумуляції внесків на обов'язкове медичне страхування [138, c. 31, 32]. Визначивши основні його принципи, ми можемо сформувати надійний фундамент нормативно-правового забезпечення відносин у цій сфері соціального страхування.          Термін «принцип» походить від латинського «principium», що означає основні, найзагальніші вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу й соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості [139, с. 693]. О. Л. В’язов трактує принципи як основні поняття, що дозволяють об'єднати закони й категорії тієї чи іншої наукової дисципліни в єдину систему знань [140, с. 24].          Проблема принципів останнім часом викликає великий інтерес у наукових колах і в юридичній літературі. Це зумовлено, зокрема, тим, що саме ця категорія, як слушно зауважує Г. А. Свердлик, належить до числа фундаментальних, містить багатогранні сторони й опосередкування, що важко охопити якою-небудь однією загальною дефініцією [141, с. 6]. Ми поділяємо позицію М. Б. Мироненка, який вважає, що принципом є (а) безпосереднє узагальнення досвіду й фактів, результатом яких може бути якась основна думка, ідея, що служить для побудови теорії, і (б) закон науки, оскільки в ньому виражаються необхідні суттєві відносини дійсності [142, с. 77]. Інакше кажучи, принципи права – це соціальні явища, що безпосередньо пов'язують зміст права з його соціальними підвалинами, тими закономірностями громадського життя, на яких ця система побудована.          Розглядаючи принципи як загальні основні якісні особливості права й усіх його ознак як державного регулятора суспільних відносин, В. М. Семенов підкреслює: «Принципи... не можуть існувати поза правом – інакше вони будуть принципами чи категоріями інших, неправових соціальних явищ» [143, с. 20, 21].          Принципи права розпочинають своє буття не в юридичних нормах, а в комплексах юридично визнаних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. У міру об'єктивно необхідного закріплення прав суб'єктів у юридичних нормах основний зміст зазначених комплексів об'єктивується в законодавстві й набуває всіх якостей принципів права, якщо справді відбиває підвалини даного суспільства. У процесі правореалізації першою відкриває свої суттєві закономірності й відбиває отримані результати юридична практика –у виді індивідуальних вимог до поведінки учасників правовідносин. Пізніше ці вимоги набувають загального характеру. Саме в надрах юридичної практики народжуються правові принципи. Надалі правотворчим органам залишається тільки підтвердити реальність існування того чи іншого принципу права й офіційно його проголосити.          Відповідно до Філадельфійської декларації про цілі й завдання Міжнародної організації праці 1944 р. [144] основною метою діяльності МОП є встановлення загального й міцного миру на засадах соціальної справедливості й забезпечення у світі економічної й соціальної стабільності. Принципи соціальної політики держави: (а) праця не є товаром, (б) свобода слова і свобода об’єднань, (в) злидні в будь-якому місці – загроза для загального добробуту, (г) всі люди незалежно від раси, віри і статі мають право на матеріальний добробут і духовний розвиток в умовах свободи й поваги, гідності, економічної стійкості й рівних можливостей.          Г. С. Гончарова й С. М. Прилипко під принципами права соціального забезпечення розуміють основні керівні положення (ідеї), що віддзеркалюють сутність, найважливіші особливості й ознаки, загальну спрямованість норм права соціального забезпечення, а також стратегічні напрямки соціальної політики держави в реалізації соціально-економічних прав і свобод людини [145, с. 143].          

Вся работа доступна по Ссылке