Шляхи зміцнення безпеки національної економіки за умов урахування інформаційних втрат
Вперше обговорення стратегії й ролі держави в інформатизації суспільства в Україні відбувалось у 1989-1990 p. За участю державних структур i громадськості була розроблена концепція інформатизації суспільства, яка схвалена відповідним комітетом УPСP. На її основі були підготовлені проекти загальносоюзної програми інформатизації (1990-1991 p.). Однак із ряду причин (обмеженість фінансових ресурсів, непогодженість позицій відповідних міністерств i відомств) проект програми не був прийнятий урядом. У 1992-1996 рp. в Україні активно проводилась робота з формування державної політики інформатизації, створенню законодавчих основ розвитку інформаційних відносин.
Концепція інформатизації суспільства, як конструктивна ідея для реалізації широкого комплексу цивілізаційних перетворень, спочатку активно використовувалась для ініціювання державних програм, починаючи із 1993-1994 рp. Шляхи реалізації потенціалу інформаційного суспільства трактуються державними структурами кожної з країн світу по-різному. Будь-яка суверенна держава самостійно визначає стратегію власного розвитку в цілому й розвитку окремих сфер діяльності, насамперед, із необхідності реалізації національних інтересів i цілей. В Україні було сформульовано основні засади розвитку інформаційного суспільства на 2007-2015 роки [74], які передбачають прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися й обмінюватись ними, задля надання можливості кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищити якість життя.
Даний процес в умовах становлення нової української державності, реформування економіки, переходу від інформаційної закритості до презумпції відкритості інформації сам по собі досить складний. Наукові дослідження й використання їх результатів у масовому виробництві в Україні традиційно не збалансовані. Це одна з причин того, що сьогодні на українському інформаційному ринку більше продукції й послуг провідних закордонних фірм, які використовують перевагу в області виробництва й практичного застосування інформаційних технологій.
Включення інформаційних ресурсів i послуг у систему товарних відносин відбувається в Україні в умовах нерозвиненості відповідної законодавчої й нормативної бази, що приводить до низки негативних наслідків, до яких можна віднести: незахищеність персональних даних громадян, недотримання прав на інтелектуальну власність, зростання кількості комп’ютерних злочинів та інші.
Іншою проблемою, яка пов'язана зі збільшенням видатків бюджету на створення й експлуатацію відомчих інформаційних ресурсів i систем - не завжди забезпечується належна якість, надійність, взаємодія й сумісність. Крім того, не розроблено процедури доступу громадян до державних інформаційних ресурсів i послуг.
Однак спостерігаються й позитивні тенденції. Наприклад, відносно швидко розвивається ринок інформаційних послуг на базі Інтернет.
Весь комплекс перелічених вище проблем вимагає постійної розробки й реалізації ефективної державної стратегії в області формування інформаційного суспільства. В наукових дискусіях i літературі з цього приводу висловлюються різні точки зору.
Песимістичний підхід полягає у збереженні наявних негативних тенденцій. Вважається, що українська економіка не зможе забезпечити належного використання інформаційних технологій, тому що ресурси країни в міжнародному обміні й розподілі праці обмежені, а конкуренція на світових інформаційних ринках занадто висока. Ускладнення бар’єрів на шляху входження в такі ринки для нових країн залишає для України місце в світовому інформаційному співтоваристві ближче до аутсайдерів.
Оптимістичний підхід передбачає структурні перетворення, які приводять до зміцнення інформаційного потенціалу України, до розвитку інформаційних систем i мереж. Наведемо виявлені нами попередні положення з державної стратегії формування інформаційного суспільства в Україні.
За досвідом економічно розвинених країн, найбільший успіх на шляху просування до інформаційного суспільства супроводжує країнам, у яких держава формує й активно проводить відповідну цілеспрямовану політику. Роль держави полягає в створенні сприятливих умов для розвитку цього процесу, до яких можна віднести: залучення ресурсів (кадрових, фінансових, матеріальних та інших) в інформаційне виробництво; нормативно-правове й нормативно-технічне регулювання; підтримку проектів i програм, які демонструють можливості інформаційного суспільства; розвиток міжнародного інформаційного обміну й співробітництва.
Ідея інформаційного суспільства має великий інтегруючий потенціал для всієї української інформаційної інфраструктури й інформаційного виробництва. Вона містить перехід від простої подачі сигналу до передачі інформаційного змісту по комп’ютерних мережах, перехід від інформації, збереженої на електронних носіях, до інформації, доступної через мережі. Вона також дозволяє системно підійти до вирішення всього комплексу проблем інформаційного виробництва - економічних, технологічних, політичних та інших.
На даному етапі в Україні ні держава, ні комерційний сектор не сформулювали власної позиції й стратегічних цілей стосовно інформаційного суспільства. Дійсні концепції й програми вирішують низку хоча й важливих, але часткових завдань цього напряму. Загальнодержавна концепція повинна враховувати умови, при яких були б створені механізми забезпечення уніфікації та єдиного централізованого управління всією інформаційно-телекомунікаційною інфраструктурою. Обсяги українського ринку інформаційних продуктів i послуг непорівнянні з ринками західних країн із наступних причин:
український ринок не структурований, додаткове його вивчення й модернізація вимагають значних інвестицій;
більша частина ринкових проблем вирішується за рахунок бюджетів різних рівнів. У результаті бюджети відчувають перевантаження, а реального фінансування не поступає. Необхідно чітко визначити, що повинна робити держава, а що - ринкові структури;
процес розподілу власності й відповідальності між державою й ринком в області інформатизації ще не набув сталих рис. Співвідношення держава -pинок для України інакше, ніж у країнах із відкритою ринковою економікою;
ринкові стимули не в змозі забезпечувати відтворення інформаційних ресурсів i технологій;
стратегія формування інформаційного суспільства в Україні повинна орієнтуватись на державні умови, а не копіювати загальні підходи країн зарубіжжя, спрямовані на вдосконалення вже сформованих ринкових відносин i механізмів в області створення й застосування IКТ.
Шлях України в інформаційне суспільство - шлях через стабілізацію відносин, форм i прав власності в інформаційний сфері, через формування регулюючих механізмів, які забезпечують захист інвесторів, виробників i споживачів інформаційних продуктів i послуг. У цьому ключова роль належить державі.
Стратегія формування інформаційного суспільства в умовах перехідного періоду до нової системи відносин власності повинна враховувати особливу роль i відповідальність держави. Для України такими перевагами виступають: вигідне географічне розташування між торговельними та інформаційно-телекомунiкацiйними потоками Захід-Схід; високий професійний рівень персоналу, зайнятого в сфері інформатизації.
У якості слабких сторін, які впливають на стратегію розвитку інформаційного суспільства, визначаємо: значну частку застарілого обладнання в основних фондах підприємств i організацій, пов'язаних із інформаційним обслуговуванням; нерівномірність розподілу по території країни інформаційного потенціалу й наукових центрів; руйнування наукових шкіл i складне фінансове становище науки; недостатність повного циклу виробництва базових засобів інформатизації (комп’ютерів i телекомунікаційного устаткування).
При розробці стратегії потрібно мати на увазі дві категорії цілей: довгострокові та середньострокові. Післякризовий стан української економіки вимагає виділення етапу першочергових заходів щодо ліквідації фінансової кризи. В умовах довгострокових цілей погоджуємось із основними принципами розвитку інформаційної інфраструктури, до яких відносяться лібералізація ринку, послаблення обмежень на переміщення капіталів тощо, прийняті в західних програмах формування інформаційного суспільства [64, с. 17].
