Провадження щодо виконання постанов про застосування адміністративного арешту, виправних та громадських робіт
Аналіз законодавства і юридичної літератури дає уяву про адміністративне стягнення та його застосування і ступінь дослідження цієї проблематики. Виходячи з нормативно-структурного підходу до розгляду адміністративного стягнення, дослідник Н.В. Хорощак визначає його як певне покарання, закріплене санкцією порушеної правової норми чи норми, яка забезпечує її дотримання, що застосовується органами адміністративної юрисдикції до особи, що скоїла адміністративний проступок [199, с. 6]. Дотепер виправні роботи на строк до двох місяців та адміністративний арешт в законодавстві про адміністративну відповідальність розглядаються як види адміністративних стягнень (див. ст. 24 КУпАП).
Виконання постанов про застосування адміністративного стягнення в науці адміністративного права називають по-різному. Так, правник Г.В. Джагупов цей вид провадження, що здійснюється в відповідних випадках міліцією, називає провадженням щодо виконання постанов про накладення адміністративних стягнень [75, с. 9]. Правник Р.В. Миронюк називає цю процесуальну діяльність виконавчим провадженням у справах про адміністративні правопорушення [147, с. 6-7]. Аналізуючи адміністративну відповідальність як “специфічну форму негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім, адміністративних проступків), внаслідок чого особи, які їх вчинили, повинні відповідати за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення у встановлених законом формах і порядку” [59, с. 6], можна констатувати, що в такому ракурсі відповідальності за адміністративні проступки виконання постанов про застосування адміністративних стягнень, як про це пишуть відомі юристи Д.М. Бахрах та Е.Н. Ренов, є заключною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення [31, с. 88].
Однак при переосмисленні змісту правопорушень, з урахуванням їх нової класифікації можна говорити про те, що хоча ще не є закріпленими в законі, але вже теоретично обґрунтовані кримінальні проступки, до яких відносяться також правопорушення, за які законодавець вже установив адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту та виправних робіт. Законодавче закріплення кримінального проступку — це не завершальна стадія адміністративного провадження – виконання постанов про адміністративне стягнення, а виконавче провадження, тільки вже не в справах про адміністративні правопорушення, а в справах про кримінальний проступок. Тоді і спецустанови, в яких відбувають покарання у вигляді адміністративного арешту, називатимуться по-іншому, і функціонувати вони повинні в системі Державного департаменту з питань виконання покарань, який згідно з законодавством України має відповідні завдання і функції [169].
Проте в даний час провадження у справах про вказаний вид правопорушень, за які законодавством передбачено адміністративні стягнення у вигляді адміністративного арешту або виправних робіт до двох місяців, здійснюється за нормами КУпАП, тому ми й виходитимемо з цих позицій при аналізі провадження щодо виконання адміністративного арешту, виправних робіт та громадських робіт (за проектом оновленого КУпАП), як виду адміністративного стягнення. Виконанню постанов про накладення адміністративних стягнень присвячено п’ятий розділ КУпАП, в якому закріплено положення про обов’язковість постанови про накладення адміністративного стягнення, порядок звернення її до виконання та самого виконання, відстрочки та припинення виконання. Причому в норми, які регламентують застосування адміністративного стягнення, внесено велику кількість змін і доповнень [94, с. 436; 95, с. 132] і вони до певної міри задовольняють правозастосовчу практику. Однак це можна констатувати лише відносно адміністративних правопорушень у сфері управління, за які законодавець призначив незначні стягнення. Що стосується підсудних адміністративних проступків, то ці норми явно застаріли і не відповідають не тільки основним принципам накладення стягнень, але й Конституції України [132]. На наш погляд, потребує також перегляду закріплена в ст.303 КУпАП давність виконання постанов про накладення адміністративних стягнень. Зараз в цій статті записано, що постанова про накладення адміністративного стягнення не підлягає виконанню, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі зупинення виконання постанови, зупиняється відповідно і перебіг строку давності розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки. Класифікація адміністративних правопорушень на підсудні і ті з них, справи щодо яких розглядають інші органи або посадові особи, дає підстави стверджувати, що не може бути єдиного підходу до незначних правопорушень і до правопорушень високого рівня шкідливості щодо застосування стягнень і особливо з питань встановлення строків давності їх накладення. На наш погляд, потрібно встановити строки давності виконання постанови щодо надшкідливих правопорушень до одного року. Тим більше, що в зв’язку з надмірним завантаженням правоохоронних органів інколи трьохмісячний строк минає, а вони не встигають своєчасно реагувати на постанови про накладення виправних робіт та інших стягнень. Ситуація може загостритися також у разі закріплення в адміністративному законодавстві права на оскарження постанов суду про накладення адміністративного арешту. Особи, щодо яких цей захід адміністративного стягнення застосовуватиметься, матимуть можливість уникати відбування адміністративного арешту шляхом переховування протягом нетривалого (3-місячного) строку давності.
Згідно зі ст. 300 КУпАП, постанова про адміністративний арешт виконується органом внутрішніх справ у порядку, встановленому законами України. Така вимога законодавця грубо порушується МВС України. Дотепер Законом України “Про виконавче провадження” від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ встановлено лише виконання постанов щодо майнових стягнень [49, с. 207]. Порядок виконання органами внутрішніх справ постанов про накладення адміністративного арешту врегульовано КУпАП тільки в загальних рисах. Статті глави 32 цього кодексу встановлюють порядок провадження із виконання постанови про застосування адміністративного арешту. Проте деталі щодо відбування цього виду стягнення закріплені в інструкції МВС України. Так, стаття 326 КУпАП дотепер суперечить ст. 55 Конституції України, закріплюючи положення про негайність виконання постанови про застосування адміністративного арешту. Тому потрібно, не чекаючи прийняття нового кодифікованого акта про адмінвідповідальність, внести зміни до цієї статті КУпАП на виконання вимог ст. 55 Конституції України та встановити порядок апеляційного та касаційного оскарження рішень місцевого суду при провадженні в справах про адміністративні правопорушення.
Норми КУпАП встановлюють також, що осіб, підданих адміністративному арешту, утримують під вартою в місцях, які визначають органи внутрішніх справ. При виконанні постанови про застосування адміністративного арешту арештовані піддаються особистому оглядові. Строк адміністративного затримання зараховується до строку адміністративного арешту. Але знову ж таки ст. 327 КУпАП вимагає відбування адміністративного арешту провадити за правилами, встановленими законами України. В цьому ж нормативному акті передбачається і трудове використання осіб, підданих адміністративному арешту. На нашу думку, викладати в законі, за які саме адміністративні правопорушення піддані адміністративному арешту повинні використовуватись на фізичних роботах, недоречно. В ст. 328 КУпАП говориться, що особи, піддані адміністративному арешту за правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 173, 173-2, частиною третьою статті 178, статтею 185, частиною другою статті 185-1 і частиною першою статті 185-3 цього Кодексу, використовуються на фізичних роботах. Таке уточнення тут ні до чого, оскільки всі адмінарештовані повинні мати єдиний режим утримання.
Законодавець також установив положення щодо організації трудового використання зазначених вище осіб та оплати їхньої праці за місцем роботи. Організація трудового використання осіб, підданих адміністративному арешту, покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
