Охорона навколишнього природного середовища – важлива функція Української держави

          У теорії держави небезпідставно стверджується, що різноманіття поглядів на державу обумовлене перш за все тим, що держава є надзвичайно складним, історично мінливим явищем. Складність пізнання якостей та ознак держави пояснюється й тим, що воно залежить від постійної зміни економічних, соціальних, класових, духовних, релігійних, національних та інших факторів, що визначають її сутність і зміст [389, с. 59-60]. Названими факторами та розбіжностями в оцінюванні значущості тих або інших властивостей, рис й ознак держави при визначенні її сутності і соціального призначення й пояснюється, на нашу думку, наявність різноманітних за змістом визначень цього явища. Більше того, окремі автори оперують одночасно двома або трьома несхожими поняттями. Наприклад, у другому томі Юридичної енциклопедії наводяться такі два поняття держави: по-перше, як сукупність людей, території, на якій вони проживають, і суверенної у межах даної території влади (у цьому розумінні термін „держава” вважається тотожним поняттям „країна”, „основний суб’єкт міжнародного права”); по-друге, як організація політичної влади, головний інститут політичної системи суспільства, який спрямовує та організовує за допомогою норм права спільну діяльність людей і соціальних груп, захищає права та інтереси громадян (додається також, що, акумулюючи у своїх руках владні повноваження, держава політично інтегрує суспільство і представляє його як у внутрішніх, так і зовнішніх стосунках) [424, с. 80].           В одному з навчальних посібників з теорії держави і права даються такі три пояснення щодо терміна „держава”. По-перше, держава характеризується як особлива політико-територіальна організація, що виступає від імені всього суспільства, володіє суверенітетом і спеціальним апаратом управління та примусу, у зв’язку з чим вона здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру. По-друге, держава визнається організацією, яка певним чином відокремлена від суспільства, інституалізується у вигляді механізму держави, має власні закономірності становлення, функціонування та розвитку, особливі потреби й інтереси. По-третє, з посиланням на класиків марксизму-ленінізму стверджується, що держава є універсальною політичною формою організації історично утвореного класового суспільства, що розв’язує класові питання та загальні справи суспільства. Крім наведеного, стверджується й те, що держава виступає: 1) особливою формою організації суспільства, яка є його внутрішньою організацією, засобом упорядкування суспільних відносин; 2) суб’єктом, що об’єднує суспільство у вигляді території, фізичних осіб та їх об’єднань, державних осіб і органів, законів та інших правових документі [289, с. 13]. Окремою групою науковців держава визна-чається як особлива організація публічної влади одного класу, блоку класових сил, соціальної групи, всього народу, що має спеціальний апарат управління та примусу, є офіційним представником суспільства і забезпечує його інтеграцію [389, с. 62]. Згідно ще з однією точкою зору, держава є суверенною політико-територіальною організацією суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист та узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі зверненням, у разі потреби, до легального примусу [364, с. 39]. Підкреслюючи об’ємність поняття держави, у спеціальній літературі стверджується, що держава охоплює не лише, власне, владу як управлінську основу держави, а й народ як соціальну її основу, територію як просторову основу, органи влади та її інститути як інституційну основу, а також соціальні норми як нормативну основу [362, с. 21]. Можна навести чимало інших визначень поняття держави, але результат буде такий самий, тобто за наявності певного змістового збігу між ними спостерігається багато змістовних відмінностей, які стосуються сутності держави, її соціального призначення, цілеспрямованості, завдань тощо [36, с. 131; 354, с. 24; 421, с. 87]. У доктринальній площині до характерних ознак держави найчастіше відносять: наявність особливого апарату управління (публічної влади); суверенітет держави, тобто її незалежність і самостійність у здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики; виключне право на прийняття законів та інших нормативних актів, обов’язкових для всього суспільства або його частини; наявність апарату примусу; виключне право держави визначати грошову систему, встановлювати і стягувати податки та інші примусові збори з населення для суспільних потреб й утримання апарату управління; наявність формальних реквізитів – офіційних символів (прапора, герба, гімну) тощо [364, с. 39-40; 424, с. 80].           Слід підкреслити, що в теорії держави наведений перелік не є вичерпним, оскільки кількість включених до нього характерних ознак зумовлена не лише певним праворозумінням дослідників, але й межами певного підходу до розу-міння держави. Не піддаючи поглибленому аналізу висловлені точки зору щодо характерних для держави ознак, зазначимо лише, що у такому переліку дійсно наводяться деякі ознаки, що відрізняють державу від суспільства та його політичних організацій. Разом із тим до нього включено й певні специфічні особливості держави та форми реалізації державної влади.           Дискусійним є й питання щодо сутності держави. Наприклад, згідно з одні-єю точкою зору сутність держави є її головною властивістю, що, у свою чергу, визначає зміст, мету, функції тощо [389, с. 66]. На думку іншої групи науковців, сутність держави – це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян [364, с. 40]. На підставі викладеного та з урахуванням особистих міркувань вважаємо, що сутність держави визначається її соціальним призначенням (володіння владою та її здійснення, реалізація), а також роллю у життєдіяльності суспільства (вирішення проблем суспільного розвитку).           В юридичній літературі небезпідставно підкреслюється, що з моменту активного розвитку проблеми державності перед науковцями постало питання про необхідність пошуку таких характеристик, які дали б змогу оцінити роль і призначення держави у суспільстві. Такими характеристиками названо завдання держави, її цілі та функції. При цьому додається, що ці поняття тісно пов’язані між собою і не є самостійними і що питання щодо співвідношення цих понять залишається відкритим [390, с. 72]. Разом із тим наголошується, що питання про завдання і функції держави має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення, оскільки дозволяє охарактеризувати державу з точки зору багатосторонності її діяльності та функціонування. Також підкреслюється, що за допомогою функцій можна з достатньо високою точністю визначити характер діяльності держави, правильність вибору пріоритетів на конкретному етапі її розвитку та рівень організованості й ефективності [362, с. 21]. Водночас (попри твердження про відкритість питання щодо співвідношення аналізованих понять) на особливу увагу в теоретичному плані заслуговує висновок О. Тихомирова, який, ґрунтовно дослідивши питання щодо розуміння функцій сучасної держави, зазначає, що хоча у співвідношенні завдань, цілей і функцій держави функціям й відведено другорядну роль, проте саме питання „функції держави” найчастіше використовується для характеристики призначення та сутності держави. За таких умов, на переконання автора, поняття „функції держави” має визначатися максимально точно й однозначно, згідно з усіма вимогами до юридичної термінології [390, с. 75].          

Вся работа доступна по Ссылке