Поняття злочинності проти навколишнього природного середовища та аналіз її кількісно-якісних показників

          Злочинність як масове явище за спрощеним визначенням складається із конкретних злочинів, що були вчинені на певній території за певний відрізок часу [190, с. 56; 213, с. 172; 216, с. 49]. За таких умов вона (злочинність) може бути зображена як проста сума усіх таких злочинів. Але злочинність не є сумарною чисельністю, оскільки вона являє собою нове цілісне утворення зі специфічними загальними властивостями та тенденціями, певними системоутворюючими зв’язками та закономірностями. Отже, злочинність є цілісною сукупністю (системою) злочинів, які, у свою чергу, можуть бути класифіковані (згруповані) за різними критеріями, зокрема за сукупністю злочинів певного виду. При цьому відокремлювані складові елементи системи перебувають у певному співвідношенні не лише між собою, а й з цілісною сукупністю злочинів. По-перше, сукупності злочинів певного виду як окремі самостійні елементи більш високого рівня узагальнення перебувають між собою у певних статистично вимірюваних та прогнозованих взаємоза-лежностях, взаємодіях. По-друге, між злочинністю (системою) та її елементами (сукупностями злочинів певного виду) взаємозв’язок і взаємодія здійснюються за закономірностями цілого та частини, загального та особливого, системи та її елементів тощо [189, с. 65-66].           У наукових публікаціях стосовно злочинних правопорушень у сфері довкілля або немає визначення поняття злочинності проти навколишнього природного середовища [114, с. 269], або містяться лише визначення екологічного злочину [243, с. 36; 246, с. 85-89] чи розглядаються різні кримінологічні підходи до розуміння екологічної злочинності. Водночас загальне визначення, а головне з’ясування злочинності проти довкілля має концептуальне значення у тому сенсі, що, по-перше, всі інші фундаментальні складові цієї проблеми, у тому числі такі, як кримінологічна характеристика, особа злочинця, детермінація тощо, тісно з ним пов’язані [58, с. 123-124]; по-друге, чітке і недвозначне визначення поняття необхідно для узгодження стратегічних досліджень цього явища і координації дій суб’єктів протидії правопорушенням, а також для розробки будь-якої запобіжної політики не тільки в межах однієї країни, а й на міжнародному рівні [417, с. 19]; по-третє, поняття в цілому відіграють роль орієнтирів у науці та юридичній практиці [212, с. 31]; по-четверте, теоретична модель відображає реально існуючі форми злочинної практики і певною мірою розкриває потенційні модифікації суспі-льно небезпечної активності, котрі можуть призвести як до розширення кримінально-правових заборон (криміналізація), так і до удосконалення кримінального законодавства [64, с. 19] у розглядуваній сфері злочинності.          Як зазначають російські кримінологи, екологічна злочинність – це складна сукупність екологічних злочинів, які посягають на суспільні відносини щодо охорони оточуючого людей природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, що включає забезпечення екологічної безпеки особи, населення, суспільства, нації і усталеного розвитку держави [184, с. 515-516]. Інші зазначають, що поняття „екологічна злочинність” пов’язане з такою категорією, як „екологічне правопорушення”, що було сформульоване ще на початку 90-х років ХХ ст. у законі РФ „Про охорону оточуючого природного середовища”.          Різноманітність, масовий характер екологічних злочинів свідчить про те, що вони створюють загальну картину екологічної злочинності, яка може бути визначена як негативне суспільно небезпечне явище, що складається з окремих злочинів і являє собою загрозу сталості установлених законом екологічних правовідносин, цілісності, життєдіяльності екосистем, а також здоров’ю, життю людей [186, с. 378]. Характерною ознакою цього визначення є те, що екологічна злочинність розглядається як негативне суспільно небезпечне явище.          На думку О. М. Джужи та інших вчених, екологічна злочинність – це передбачені кримінальним законом суспільно небезпечні діяння, що посягають на навколишнє природне середовище чи його окремі сфери (повітря, землю, надра, води тощо) [217, с. 122]. А з погляду О. М. Костенка, який частину свого дослідження присвятив особистості правопорушника, котрий вчиняє екологічні злочини, останні – це злочинні посягання на фізичні і біологічні умови безпечного життя людей [175, с. 161]. Ще в одному підручнику уточнюється, що під екологічною злочинністю слід розуміти сукупність злочинів та осіб, які їх учиняють, що посягають на навколишнє природне середовище та його охорону. Тобто йдеться про протиправне використання природних об’єктів чи негативний вплив на них, що завдає шкоди екологічній безпеці [86, с. 111]. Таке визначення видається більш схожим на поняття рівня екологічної злочинності.          Підсумовуючи викладене, можна приєднатися до слів С. М. Іншакова, який зазначив, що виникнення феномену екологічної злочинності – свідчення того, що людство подолало ще один щабель „дорослості” [114, с. 269-270]. А для самого феномену екологічної злочинності характерними ознаками є те, що вона:          1) виступає суспільно небезпечним явищем нераціонального людського ставлення і використання навколишнього природного середовища;          2) виявляється у вигляді множинності злочинних проявів проти окремих сфер довкілля;          3) несе загрозу сталості екологічних правовідносин, цілісності фізичніх і біологічних умов безпеки життя людей та екосистем;          4) виявляється результатом хибного сприйняття невичерпаності природних ресурсів і можливості їх саморегенерації;          5) випливає з екологічно деформованої людської свідомості.          Опрацьовуючи зазначені кримінологічні ознаки, можна сформулювати таке визначення: екологічна злочинність – це суспільно небезпечне явище нераціонального, деструктивного людського ставлення до навколишнього природного середовища, яке виявляється у вигляді множинності злочинних проявів проти довкілля, що створюють загрозу сталості екологічних правовідносин, цілісності фізичних і біологічних умов безпеки життєдіяльності людей і екосистем.           Виходячи зі спрямованості практичної кримінології на забезпечення і здійснення кримінологічними засобами завдань щодо запобігання, а у загальному плані – й протидії злочинності [100, с. 21], можна дійти висновку про подвійне прикладне значення результатів кримінологічних досліджень сукупності злочинів певного виду. По-перше, вони суттєво доповнюють, збагачують та деталізують знання про злочинність у цілому, її основні показники, особу злочинця, детермінацію злочинності та злочинних проявів, сприяють виробленню науково обґрунтованих рекомендацій щодо запобігання злочинності загалом. По-друге, результати та висновки за такими дослідженнями, відображуючи та конкретизуючи реальний стан і специфіку, характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, особливості їх детермінації, є підставою для наукового обґрунтування системи запобігання злочинним проявам на рівні особливого, для предметного визначення змісту та спрямованості запобіжної діяльності, шляхів її реалізації щодо конкретної сукупності злочинів.          Отже, досягненню таких результатів передусім і буде підпорядковане кримінологічне дослідження злочинів у сфері довкілля. Але перш ніж здійсни-ти таке дослідження, слід визначити саме поняття, сутнісний зміст і структуру кримінологічної характеристики окремих видів злочинів.           Припустимим у теорії кримінології є твердження, що термінологічне поняття „кримінологічна характеристика злочинів”, як і поняття „кримінологічна інформація” має лише одне тлумачення, а саме „характеристика (інформація), значуща у кримінологічному відношенні” [101, с. 7]. Але серед учених-кримінологів немає одностайності щодо достатності такої характеристики (інформації) та її структури для забезпечення і здійснення ефективної запобіжної діяльності відносно сукупності злочинів певного виду. Навіть підхід до таких визначень є різним. Так, своєрідною є позиція В. Б. Ястребова, який вважає, що поняттям „кримінологічна характеристика” охоплюються кількісно-якісні показники певного виду злочинів, дані, що характеризують основні риси особи злочинця; детермінанти, а також заходи запобігання [427, с. 16]. Згідно з іншою точкою зору кримінологічна харак-теристика є комплексним поняттям, яке визначає розповсюдженість відповідної протиправної поведінки, її різновиди, типові способи вчинення злочинних посягань, їх мотивацію, місце та час вчинення, а також особливості особи суб’єктів злочинів [107, с. 153; 123, с. 48]. Таким чином, у цьому визначенні акцентується увага на кримінологічній значущості для організації та забезпечення запобіжної діяльності лише інформації про основні показники, ознаки сукупності злочинів певного виду та осіб, які їх вчинили, але не йдеться про детермінанти злочинів певного виду. На думку прибічників висловленого погляду, інформація про причини та умови певного виду злочинів кримінологічною характеристикою не охоплюється [205, с. 8-9].           Існує думка про недостатність такого обсягу кримінологічно значущої інформації, тому звертається увага на те, що подібну хибну позицію займає багато вітчизняних вчених-кримінологів. На підтвердження цього висновку зазначається, що за схемою, яка виключає з кримінологічної характеристики інформацію про причини й умови виду злочинів, будується кримінологічний аналіз окремих видів злочинів майже в усіх підручниках та навчальних посі-бниках, виданих протягом останнього десятиріччя в Україні [101, с. 7].          Недостатньо аргументованою, помилковою визнана в кримінологічній тео-рії й точка зору тих вчених-фахівців, котрі в загальне поняття „кримінологічна характеристика” включають також діяльність із запобігання злочинам [11; 38, с. 8; 185]. Таке зміщення аналізованого поняття, на слушну думку окремих авторів, порушує співвідношення понять загального та окремого, оскільки пізнання злочину, усіх його ознак є необхідним для розроблення запобіжних заходів, а сукупність цієї діяльності утворює загальну систему [187, с. 211-213]. На підставі цього заперечення його автори вважають, що конкретний зміст кримінологічної характеристики полягає у виявленні всіх тих ознак, які у своїй сукупності і взаємозв’язку утворюють її структуру. Складовими такої структури ними названо такі три групи (блоки) кримінологічно значущої інформації. Компонентами першої сукупності – кримінологічно значущих ознак злочину – названі: причини злочину, його об’єкт і механізм; злочинець, мотив і мета злочинного посягання; віктимогенні фактори (потерпілий); наслідки злочину. Другу групу становлять дані, що характеризують кримінологічну ситуацію вчинення злочину, середовище виявлення злочинного діяння, його соціально-економічні умови тощо. Третю – вибір об’єктів і суб’єктів запобігання злочинам, методів і засобів профілактики; джерела інформації щодо ознак (елементів) кримінологічної характеристики злочинів [187, с. 213].           До окремих недоліків проаналізованої точки зору слід віднести принаймні такі. По-перше, автори оперують здебільшого кримінально-правовою термінологією всупереч кримінологічній. Однак кримінологічна характеристика повністю включає кримінально-правову, коли йдеться про кримінально-правові ознаки злочинів. По-друге, структура кримінологічної характеристики викладена без додержання певної послідовності і логіки теоретичного дослідження окремих елементів предмета кримінологічної науки.          

Вся работа доступна по Ссылке