Теоретичне обґрунтування кримінологічної функції органів прокуратури у запобіганні злочинам проти довкілля
На сучасному етапі розвитку науки спостерігається як підвищений інтерес до методологічних проблем прирощення нового знання взагалі, так й інтенсивна розробка концептуальних засад нових теорій або інноваційних підходів до вже наявних знань, на яких у подальшому базуватиметься практичний сегмент життєдіяльності соціуму. Висування на передній край науки методологічних проблем та зміна їх змісту викликані двома основними причинами – ускладненням процесів соціальних досліджень, зумовлених різноманітністю, динамічністю й численністю об’єктів пізнання, а також суперечливістю соціальних завдань, що одночасно вирішуються [141, с. 8].
Будь-яка трансформація кримінологічного знання у соціальну практику так само зумовлює необхідність звернення до проблем методологічного плану. Адже неможливо вирішити завдання щодо ефективного запобігання злочинним проявам того чи іншого виду, у тому числі й злочинам проти довкілля, без відповідного теоретичного обґрунтування магістральних шляхів його розв’язання з урахуванням вже наявного досвіду, без чіткого уявлення про об’єкт і предмет конкретної дослідницької площини та розуміння дихотомічної природи зв’язку „теорія –практика”. Тому у спеціальній літературі справедливо зазначається, що кримінологічна діяльність має бути не лише галуззю науковою, але й галуззю практичною, аналітико-управлінською діяльністю [369, с. 524].
Ефективність будь-якої практичної діяльності соціального інституту бага-торазово підсилюється, якщо його діяльність має відповідне чітке теоретичне обґрунтування щодо природи, призначення, остаточної мети його фун-кціонування, форм і методів забезпечення реалізації даної діяльності, критеріїв оцінки досягнутого тощо. Висловлене є особливо важливим у світлі вдосконалення сучасних уявлень про цілеспрямований потенціал системи протидії злочинності, в якому необхідно спочатку оптимізувати уявлення про ідеальну модель діяльності, яка відбиває цю систему [227, с. 19]. З огляду на те, що важливішим компонентом даного механізму є органи прокуратури, які згідно зі ст. 19 Закону України „Про прокуратуру” здійснюють нагляд за додержанням і застосуванням законів, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, справедливо постає питання про кримінологічний контекст призначення цих органів у запобіжній діяльності держави, оскільки функціонування всієї системи протидії злочинності немислимо без озброєння цього суб’єкта системи кримінологічними знаннями відповідного рівня. Як стверджується у спеціальній літературі, запобіжна діяльність прокуратури має здійснюватися на основі сучасних досягнень кримінологічної науки [256, с. 177]. Це – по-перше.
По-друге, важливість пізнання кримінологічної компоненти діяльності прокуратури зумовлюється й тим фактом, що попри відсутність прямого закріплення у законодавстві стосовно органів прокуратури функції запобігання злочинам, воно (запобігання) є іманентною властивістю усіх напрямів їх діяльності. І ці органи віднесені до числа державних спеціалізованих суб’єктів кримінологічного запобігання з універсальною компетенцією [215, с. 6-7]. Як справедливо зазначається у спеціальній літературі, прокурори повинні активно і кваліфіковано використовувати весь арсенал правових засобів нагляду для своєчасного і повного виявлення, припинення й усунення порушень екологічного законодавства, ким би вони не здійснювалися, застосовуючи передбачені законом заходи щодо відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, притягувати до відповідальності, у тому числі й кримінальної, винних осіб, переслідуючи стратегічну мету – запобігання правопорушенням екологічного законодавства і, як наслідок, оздоровлення навколишнього природного середовища [335, с. 514]. З цього випливає, що запобіжна функція прокуратури реалізується всіма наглядовими заходами та органічно притаманна прокурорському нагляду в екологічній сфері [25, с. 58-59].
Таким чином, обґрунтовуючи на теоретичному рівні положення про кримінологічну функцію органів прокуратури у запобіганні злочинності в ці-лому й у запобіганні конкретним її проявам, зокрема злочинам проти довкілля, на наш погляд, необхідно виходити з припущення, що запобіжний компонент правопорушенням, включаючи злочини, сьогодні закладається в кожній зі здійснюваних основних функцій прокуратури та реалізується поряд з досягненням інших цілей та завдань, що стоять перед цим суб’єктом соціальної практики. Тому слід розглянути можливість теоретичного обґрунтування у соціально-правовому механізмі протидії злочинності кримінологічної функції органів прокуратури, у межах якої достатньо повно розкриватимуться всі особливості запобіжної діяльності цих органів на конкретній ділянці криміногенної дійсності. Але спочатку кілька зауважень методологічного ха-рактеру, які розкриватимуть хід міркувань щодо послідовності доведення теоретичної можливості й практичної необхідності вичленування кри-мінологічної функції органів прокуратури у запобіганні злочинам проти довкілля.
Реалізація суб’єктом запобіжної діяльності свого призначення пов’язана з його функціонуванням. Останнє здійснюється через систему властивих йому функцій. За аналогією з думкою В. С. Зеленецького про призначення функцій теорії [102, с. 126], зазначимо, що саме функції відбивають функціональні можливості органу, характеризують не лише його призначення, але й важливіші аспекти його сутності. У даному випадку функція розуміється саме як роль, яку виконує певний соціальний інститут [35, с. 1300].
Якщо природі та сутності наглядових і таких, що не пов’язані з наглядом, функцій прокуратури, зазначених у Законі України „Про прокура-туру”, а також у Конституції України, присвячено чимало досліджень (особливо у ракурсі визначення місця прокуратури у процесі модернізації органів кримінальної юстиції та втілення у життя концепції реформування української прокуратури), то кримінологічна функція органів прокуратури майже не ставала предметом спеціального дослідження. Виняток становлять хіба що наукові праці вітчизняного вченого Л. М. Давиденка [75, с. 175-182; 73, с. 23-27; 74]. Якщо і згадувалося про запобігання злочинності у системі функціонального призначення того чи іншого суб’єкта запобіжної діяльності, то це робилося чи то з метою показати „питому вагу” цієї діяльності у співвідношенні з іншими функціями цих органів, чи то з метою вирішення будь-яких інших завдань, які не виходять за межі теорії соціального управління. Як зазначається у літературі, теоретично функція запобігання (кримінологічна функція. – Т. К.), маючи важливий концептуальний характер і різноаспектне практичне значення, належить до найменш досліджених проблем організації й діяльності прокурорської системи. У численних публікаціях її функції зводяться лише до прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів, що й становить головну соціально-правову сутність її діяльності [255, с. 14]. Що стосується сфери охорони довкілля, то у спеціальній літературі йдеться про так звану екологічну функцію прокуратури, під якою розуміється діяльність зі здійснення нагляду за дотриманням законів і підзаконних актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, природокористування й екологічної безпеки суспільства [284, с. 370]. Інколи твердиться про запобігання порушенням законодавства у сфері охорони довкілля як про профілактичну стадію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законодавства у цій сфері [179, с. 65-67; 222, с. 111-116].
Разом із тим аналіз українських і зарубіжних напрацювань свідчить, що найчастіше йдеться про кримінологічну функцію судових органів [117, с. 20-23; 119, с. 114-117; 403, с. 69-73], яка, до речі, викликає чимало дискусій, оскільки існує багато прибічників того, що суд повинен здійснювати виключно правосуддя [69, с. 3; 221; 238]. За такого підходу здійснення правосуддя, як справедливо зазначає Н. Б. Хлистова, практично виключає участь суду у правороз’яснювальній, профілактичній та іншій кримінологічно та соціально значущій діяльності [403, с. 69-70] (курсив наш. – Т. К.). У свою чергу, В. Коваль так само зауважив, що необхідно замислитися над потребою виокремлення базової функції судової влади – стримування злочинності, запобігання злочинам та іншим правопорушенням [131, с. 22]. Інші автори ще більш категоричні, стверджуючи, що у сучасній літературі немає поняття „кримінологічна функція” судової влади або правосуддя, оскільки, як правило, йдеться про виховну, запобіжну функції або близькі за змістом соціальну, морально-ідеологічну, каральну та інші функції, в яких є кримінологічна складова, тоді як під кримінологічною функцією правосуддя слід розуміти, власне, комплекс правовідносин у сфері впливу судів загальної юрисдикції на злочинність, покликаних здійснити позитивний вплив на суспільство, особистість і державу [118, с. 13, 5].
Тут не випадково приділяється така увага положенням про напрями прояву кримінологічної функції суду. Справа в тому, що в умовах недостатньо розроблених доктринальних уявлень про кримінологічну функцію про-куратури будь-які положення щодо аналогічних функцій інших суб’єктів соціально-правового механізму боротьби зі злочинністю є вельми цінними, адже вони орієнтують напрям кримінологічної розвідки щодо шуканого предмета пізнання.
Разом із тим у спеціальній літературі згадується про профільні кримінологічні функції в системі соціально-правового механізму протидії злочинності, що розглянуті крізь призму й у контексті загальноорганізаційної та управлінської діяльності суб’єктів запобігання. При цьому підкреслюється, що не всі функції суб’єктів запобігання прямо стосуються кримінологічної діяльності. Частина з них лише опосередковано пов’язана з нею і є різними напрямами діяльності суб’єктів у межах загальноорганізаційної та управлінської діяльності [227, с. 256].
У методологічному плані пізнання кримінологічної функції органів прокуратури у запобіганні злочинам проти довкілля, на наш погляд, базується на двох складових – концептуальних засадах запобіжної діяльності в цілому та положеннях нормативного регулювання діяльності органів прокуратури, якими прямо чи опосередковано регулюються питання запобіжного впливу на причини й умови вчинення відповідних злочинів. Отже, теоретичне обґрунтування цієї функції передбачає передусім розкриття шляхів взаємозв’язку концептуальних положень кримінології про природу й сутність запобігання злочинності (теоретико-світоглядний сегмент) та нормативного за-безпечення реалізації завдань суб’єкта запобігання у практичній площині (ді-яльнісний сегмент). Інакше кажучи, двома складниками (блоками) кримінологічної функції, які потребують підведення теоретичного фундаменту, виступають концептуальні і практичні підстави організації та здійснення запо-біжної діяльності. У праксіологічному вимірі такий підхід відповідає процесу (процедурі) розкриття функціонального призначення органів прокуратури у системі суб’єктів запобіжного впливу, який достатньо точно визначений Ю. М. Матвійчуком: „З’ясування місця та ролі органів прокуратури у системі суб’єктів, що здійснюють боротьбу зі злочинністю, зумовлює необхідність дослідження на основі концептуальних засад запобіжної діяльності, власне, системи даних органів, основ нормативного регулювання їх організації та діяльності” [247, с. 137].
Вся работа доступна по Ссылке
