Основні напрями та форми реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у природоохоронній діяльності
Визначальним у плані формування основних напрямів і форм реалізації кримінологічної запобіжної функції органів прокуратури у природоохоронній діяльності вважаємо справедливою думку щодо того, що функціональні повноваження органів прокуратури, безумовно, підтверджують той факт, що всі вони (хоча і різною мірою) стосуються вирішення завдань запобігання правопорушенням і у першу чергу тим із них, що містять ознаки злочину [255, с. 13]. Разом із тим порушення фізичними або юридичними особами вимог екологічної безпеки та, зокрема, права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля у широкому розумінні виступають юридичною підставою виникнення прокурорсько-екологічних правовідносин [24, с. 22]. А це означає, що починає своє функціонування соціальний механізм протидії правопорушенням в особі відповідних органів. У даному разі йдеться про убезпечення та захист екологічної безпеки певними формами прокурорської діяльності за відповідними функціональними напрямами останньої.
В. В. Сухонос у зв’язку із цим зазначає, що значна кількість функцій, притаманних прокуратурі України, зумовлює їх практичну реалізацію в різних формах і за допомогою різних методів [372, с. 288]. Слід нагадати, що функції прокуратури (на відміну від кримінологічної функції щодо запобігання правопорушенням з боку цього органу) закріплені законодавчо. А враховуючи той факт, що прояви кримінологічної функції спостерігаються у всій діяльності прокуратури під час виконання нею функціональних обов’язків, зокрема й під час здійснення нагляду, кримінального переслідування та реалізації інших функцій, то аналіз головних напрямів, а так само й форм реалізації цієї кримінологічної функції стосовно виявлення й усунення правопорушень проти довкілля повинен здійснюватися насамперед з позицій напрямів і форм функціонального призначення органів прокуратури, чітко встановлених у законодавстві. Це особливо важливо з огляду на те, що недостатня законодавча визначеність попереджувальної, за словами С. С. Мірошниченка, функції дає привід як для різноманітних тверджень, що прокуратура не повинна займатися попереджувальною діяльністю, так і для пропозицій по обмеженню її функцій і повноважень, передачі їх іншим державним органам [255, с. 13-14]. Адже, ще раз підкреслимо, що не можна заперечувати того факту, що функції прокуратури з нагляду й діяльність з попередження злочинності певною мірою збігаються, а протидія її проявам та іншим правопорушенням вирішується засобами і методами всіх функцій прокуратури [255, с. 14]. Підтверджується правильність цієї думки й позицією інших кримінологів, які зазначають, що профілактика злочинів пронизує всі функції прокуратури, виступає завданням, яке підлягає вирішенню на кожному напрямі її діяльності [216, с. 152].
Проблема форм діяльності прокуратури до деякої міри є методологічною, адже, намагаючись проаналізувати цю категорія, автори не звертають увагу на те, що вона не має визначення [372, с. 289], що призводить навіть до різночитань цієї категорії. Але насамперед визначимо напрями діяльності органів прокуратури під час реалізації нею кримінологічної функції.
Здається, що за своєю природою знання про напрями реалізації кримінологічної функції органів прокуратури під час здійснення ними запобіжної діяльності мають комбінований характер, оскільки в їх виокремленні враховуються як доктринальні погляди вчених на функціональне призначення, роль та місце цих органів у контексті боротьби суспільства зі злочинністю, зокрема з екологічною, так і відповідне закріплення цих параметрів у нормативних документах. У цьому, так би мовити, природничому аспекті витоків діяльності даних органів, особливість якої розкривається саме за допомогою концепту кримінологічної функції, спостерігається схожість з природою, власне, кримінологічної функції як такою [168, с. 211]. Нагадуємо, що за способом свого утворення (формування) ця функція має так само комплексний характер, про що вже йшлося.
З огляду на це є сенс звернутися до аналізу теоретичних напрацювань в галузі визначення основних напрямів діяльності прокуратури у запобіжній сфері та нормативного матеріалу, яким чи то цілком визначено чи то лише у загальних контурах закріплюються відповідні напрями реалізації криміноло-гічної функції. Але тут потрібно ще раз зауважити, що внаслідок генетичного зв’язку знання про кримінологічну функцію та конкретну практику функціонування органів прокуратури, яка „вписується” у контекст теоретико-прикладного знання про кримінологічну функцію, відбуватиметься своєрідна інверсія аналізу основних напрямів реалізації цієї функції та напрямів дія-льності органів прокуратури.
Підтвердженням цього припущення методологічного характеру щодо по-двійності природи походження основних напрямів реалізації кримінологічної функції є позиція, висловлена В. В. Голіною. Так, вченим стверджується, що основні напрями діяльності прокуратури випливають із Закону України „Про прокуратуру”. Отже, можна виокремити такі напрями її діяльності: 1) кримінологічний аналіз злочинності й участь на цій основі у розробленні регіональних і національних заходів запобігання злочинам; 2) наглядова функція прокуратури, яка служить цілям запобігання злочинності; 3) участь у комплексному плануванні та розробленні національних і регіональних заходів щодо запобігання злочинності, сприяння при складанні планів запобігання злочинам і тим негативним явищам, які їх породжують; 4) активізація діяльності громадськості стосовно запобігання злочинності, що має два аспекти: з одного боку, залучення громадськості та її працівників до діяльності прокуратури іх запобігання злочинам, а з другого – допомога громадським організаціям в удосконаленні запобіжної діяльності; 5) організація діяльності прокуратури щодо кримінологічної поінформованості населення та правової пропаганди; 6) координація запобіжної діяльності правоохоронних органів, що дає змогу надати їй необхідної цілеспрямованості та наступальності, вміло поєднувати їх можливості та ресурси [297, с. 378-379; 57, с. 32; 59, с. 58-75; 207, с. 63]. У цьому підході вченого до означеної проблеми заслуговує на схва-лення ідея комплексності у розкритті різноманітних аспектів запобіжної діяльності, що присутні або принаймні мають бути присутніми у роботі органів прокуратури. Особливо цінним видається акцент, що робиться В. В. Голіною на ідейно-виховному прояві кримінологічної функції органів прокуратури. Адже немає сумніву, що екологічне виховання населення з метою культивування в нього ідеї турботливого ставлення до природи, подолання менталітету „нальотчиків” на власні природні ресурси, які до того ж нерідко є невідтворюваними, виявляється важливішим завдання сучасного соціуму. У цьому зв’язку це у 2003 р. в Рекомендаціях парламентських слухань щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства в Україні наголошувалося на необхідності запровадження системи екологічного ви-ховання та освіти, інформування населення щодо стану навколишнього природного середовища та розширення використання можливостей засобів масової інформації щодо популяризації екологічних знань шляхом створення спеціальних теле- та радіопрограм, видання відповідної літератури, відновлення у шкільних програмах дисципліни „Екологія” та забезпечення введення в програми вищих навчальних закладів предмета „Загальна та фахова екологія” [347]. Принаймні через Міністерство освіти, науки, молоді та спорту доцільно зобов’язати проводити у загальноосвітніх закладах уроки з питань екологічного законодавства, до яких корисно було б залучати працівників природоохоронних прокуратур та представників громадськості (політичних партій екологічної спрямованості, екологів, волонтерів та ін.).
Водночас у цьому переліку основних напрямів діяльності прокуратури із запобігання злочинності, на наш погляд, дещо вузько розглядається саме правоохоронний прояв кримінологічної функції. Так, В. В. Голіна зазначає, що запобіжна діяльність органів прокуратури з виявлення причин й усуненню (нейтралізації) обставин, які можуть зумовлювати вчинення злочинів, здійснюється засобами нагляду, що містить: загальний нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства; нагляд за виконанням законів при розгляді справ у судах; нагляд за дотриманням законів у місцях тримання затриманих, у місцях попереднього ув’язнення, під час виконання покарань й інших заходів примусового характеру, що призначаються судами [59, с. 60]. Мабуть, такий підхід цілком узгоджується з думкою, що основним завданням прокуратури у сфері охорони довкілля є здійснення нагляду за додержанням і застосуванням чинних законів [25, с. 57]. Проте навіть за такого підходу поза увагою залишається така важливіша функція прокуратури, не пов’язана зі здійсненням нагляду, як кримінальне переслідування, яка має комплексний характер і реалізується шляхом порушення кримінальних справ, особистої участі прокурора в досудовому провадженні, підтримання державного обвинувачення в суді [177, с. 6], врешті-решт виявляється в активних діях прокуратури з притягнення винних осіб до відповідальності. Адже тут немає нагляду за органами, які здійснюють подібне переслідування, оскільки органи прокуратури власними діями вживають заходів щодо запобігання новим злочинним проявам.
З нашого погляду, кардинально не виправляє ситуацію й викладення В. В. Голіною своїх попередніх міркувань стосовно розглянутого напряму діяльності прокуратури дещо у модернізованому варіанті, а саме: контроль прокуратури за виконанням правоохоронними органами заходів щодо усу-нення причин і умов, які сприяли вчиненню конкретного злочину [207, с. 63]. Знову ж таки виникає запитання: в який напрям діяльності вписується власна ініціатива органів прокуратури з усунення причин й умов під час проведення слідчими прокуратури досудового розслідування, про що йдеться, зокрема, у ст. 23 КПК України ? Очевидним є одне: така, образно кажучи, ініціатива відбувається у межах функції кримінального переслідування прокуратури, яка втілюється в однойменному напрямі її діяльності. Якщо суворо додержуватися логіки встановлення обсягів супідрядних понять, то не охоплюється виявлення причин й умов вчинення злочинів під час здійснення кримінального переслідування з боку слідчого й прокурорським наглядом як засобом запобігання злочинності, розглядуваним хоча б й у широкому розумінні слова. Так, на думку О. М. Бандурки і Л. М. Давиденка, прокурорський нагляд у широкому значенні – це вся наглядова діяльність прокуратури, пов’язана з виявленням й усуненням порушень законів. Вузький, або спеціально-кримінологічний аспект наглядової діяльності органів прокуратури утворює нагляд за виконанням законів, що регламентують профілактику злочинів [28, с. 249]. Цей вид нагляду ще йменують кримінологічним наглядом прокуратури [28, с. 249]. Але все одно таким напрямом реалізації кримінологічної функції, як прокурорський нагляд, не охоплюється, на наш погляд, ділянка роботи з виявлення та усунення причин й умов вчинення злочинів у процесі діяльності слідчого прокуратури.
Вся работа доступна по Ссылке
