Правове забезпечення запобіжної діяльності органів прокуратури у сфері охорони довкілля

          Сьогодні визнано, що найважливішими змістовними компонентами боротьби зі злочинністю, що визначаються загальними процесами управління соціальним та економічним розвитком країни і які, у свою чергу, зумовлюють зміст стратегічного управління процесами запобігання злочинності, є: 1) обґрунтування превентивної стратегії у боротьбі зі злочинністю; 2) нормативне регулювання стратегічного управління; 3) регіональний характер стратегій боротьби зі злочинністю, у тому числі й стратегії запобігання; 4) усвідомлення необхідності інтеграції ресурсів і координації дій суб’єктів соціального управління, спрямованих на запобігання злочинності [369, с. 499]1. У зв’язку із висловленим на окрему увагу заслуговує проблема правового забезпечення запобіжної діяльності органів прокуратури у сфері охорони навколишнього природного середовища, яка концептуально вписується до такого сегмента стратегічного управління соціумом процесами запобігання злочинності, як нормативне регулювання цієї сфери діяльності.           Слід зауважити, що у кримінологічній літературі стосовно терміноло-гічного позначення цього предмета дослідження вживаються різні поняття й словосполучення: „правові засади запобігання злочинності” [387, с. 93], „правове забезпечення заходів запобігання злочинності” [10, с. 150], „конституційні та інші правові засади запобігання злочинності” [100, с. 334], „правове регулювання протидії злочинності” [238, с. 19], „правове регулювання запобігання злочинності” [181, с. 138], „правове регулювання у сфері попередження злочинності” [123, с. 243] та ін. Не заглиблюючись у детальний аналіз і критику різних наукових позицій із цього приводу, лише зазначимо, що у контексті нашого дослідження протидії органами прокуратури екологічній злочинності ці поняття, якщо й не є абсолютно ідентичними, то значною мірою збігаються, тому вживатимуться як рівнозначні. Влучною ілюстрацією викладеного є висловлювання з відомою монографії „Теоретические основы предупреждения преступности” (1977): „Запобігання злочинності нерозривно пов’язане з послідовним здійсненням принципу законності й забезпечується всебічним правовим регулюванням. У цьому сенсі можна говорити про правові засади запобіжної діяльності” [387, с. 93] (курсив наш. – Т. К.).           Водночас набагато принциповішими є питання, по-перше, про необхід-ність правового регулювання як такого, по-друге, про обсяги нормативного матеріалу, яким забезпечується регулювання природоохоронної діяльності органів прокуратури, та, по-третє, про структуру правових засад запобіжної діяльності органів прокуратури у сфері охорони довкілля. Необхідність правового регулювання діяльності із запобігання злочин-ності в цілому та екологічним правопорушенням зокрема зумовлюється тим, що, як і будь-яка соціальна діяльність, боротьба зі злочинністю повинна відбуватися суворо із дотриманням принципу законності, що є найважливішою гарантією проголошених Конституцією України прав, свобод і законних інтересів людини як найвищої соціальної цінності (ст. 3 Основного Закону). Адже у процесі цієї діяльності реалізуються заходи, які можуть бути пов’язані з обмеженням прав і свобод людини, зачіпати інтереси юридичних осіб і держави. Тому така діяльність, будучи різноманітною за своїми формами, завжди і всюди має здійснюватися у межах закону [339, с. 19-20]. Заходи запобігання не можуть пригнічувати людину, принижувати її честь та гідність [100, с. 334].           Аналіз чинного законодавства української держави свідчить, що питання стосовно правових засад діяльності прокуратури у сфері охорони на-вколишнього природного середовища відбиваються не лише в нормативних актах так званої екологічної спрямованості, у правових документах, присвячених регулюванню діяльності цього правоохоронного органу, але й у законодавстві, що регулює інші численні сфери життєдіяльності суспільства. Тому слід погодитися з думкою, що практично немає такої сфери діяльності, нормативно-правове регулювання якої не зачіпало б забезпечення її з позиції вимог екологічної безпеки, тобто реально у законодавчому процесі простежується процес екологізації багатьох галузей законодавства [24, с. 42]. Це дозволяє зробити висновок, що й діяльність із запобігання втягує до своєї орбіти приписи численних галузевих нормативних документів.           У свою чергу, правова основа протидії злочинності має складну струк-туру, включаючи в себе норми різних галузей права [238, с. 20]. Водночас, як справедливо зазначив А. П. Закалюк, правове забезпечення злочинності в Україні ще не має системного характеру, складається з низки норм галузевого законодавства, що інколи не узгоджується між собою, та відомчих правових актів [100, с. 335-336]. Аналіз структури правового забезпечення запобіжної діяльності є принциповим моментом й для запобігання екологічним правопорушенням з боку органів прокуратури, оскільки, по-перше, ефективність цієї діяльності багато в чому залежить від повноти та якості цієї нормативної бази; по-друге, успішність реалізації кримінологічної запобіжної функції передбачає хорошу орієнтацію суб’єктів запобігання у складному й значному за обсягом масиві нормативних положень; по-третє, знання про структуру правових засад запобігання сприятиме накресленню на дійсно науковому ґрунті нових шляхів їх удосконалення.          Різними дослідниками правового регулювання протидії злочинності пропонувалися й пропонуються різні схеми структури цього регулювання. Так, у спеціальній літературі зазначається, що до першого блоку правового регулювання діяльності із протидії злочинності належать Конституція України та норми міжнародних актів, ратифікованих Верховною Радою України, в яких справедливість, гуманізм і законність знайшли своє відображення як основні принципи боротьби зі злочинністю і поводження зі злочинцями. Другий блок становлять законодавчі акти, що регламентують переважно кримінально-правовий аспект боротьби зі злочинністю. Третій блок створюють закони і підзаконні акти, що регламентують боротьбу зі злочинністю за окремими напрямами цієї діяльності. Четвертий блок представлений законами і підзаконними актами, що визначають завдання, функції і повноваження органів, для яких боротьба зі злочинністю є основною або одним з основних обов’язків (наприклад, закони України „Про прокуратуру”, „Про міліцію”, „Про Службу безпеки”, „Про державну податкову службу в Україні” та ін.). П’ятий блок – закони і підзаконні акти, які регулюють участь громадськості у протидії злочинності (до них належить Закон України „Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону”). І, нарешті, шостий блок утворюють норми адміністративного права, що визначають підстави і порядок здійснення заходів адміністративного примусу, припинення і покарання [339, с. 20-22].           На думку автора „Курсу сучасної української кримінології” А. П. Закалюка, основою правової системи з усіх питань правового регулювання (зокрема, й регулювання запобіжної діяльності. – Т. К.) є Конституція України. Після Конституції України ланками у системі правового регулювання діяльності щодо запобігання злочинності є: конституційні закони; кодифіковані законодавчі акти; акти законодавства, що комплексно регулюють статус, завдання, функції, повноваження, обов’язки і права правоохоронних органів, для яких запобігання злочинності є одним із головних завдань; акти законодавства, що регулюють діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також нормативно-правові акти цих органів [100, с. 336-343].           В юридичній літературі окремо висловлюються також позиції з приводу структури правового забезпечення діяльності прокуратури. Ці позиції також варті уваги, оскільки у загальних рисах так само дають уявлення про нормативне забезпечення реалізації кримінологічної запобіжної функції органами прокуратури. Так, наприклад, ще у 70-ті роки ХХ ст. зазначалося, що для правового регулювання прокурорського нагляду в СРСР характерна комплексність, під якою розуміється органічне поєднання у законодавчих актах про прокурорський нагляд норм, що визначають завдання, устрій, організацію і повноваження прокурорів [334, с. 34]. У 2000-х рр. стверджується, що законодавство про прокуратуру складається з трьох частин. По-перше, це Закон України „Про прокуратуру” та нормативні акти, затверджені постановами Верховної Ради України: Положення про класні чини працівників органів прокуратури та Дисциплінарний статут прокуратури. По-друге, до числа нормативних джерел діяльності прокуратури належать норми кодексів України, які визначають підстави і порядок участі прокурорів у різних видах юридичного процесу (цивільно-процесуального, господарсько-процесуального, кримінально-правового, кримінально-виконавчого, адміністративно-процесуального тощо). По-третє, це численні законодавчі акти матеріально-правового характеру, які містять вказівки на те, що нагляд за їх додержанням здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори [178, с. 278-279].           Ще одне судження з приводу правового забезпечення запобіжної дія-льності органів прокуратури: запобіжна діяльність прокуратури має здійснюватися виключно на правових принципах, закріплених у Конституції України, в інших законодавчих актах, що визначають зміст і характер правових засобів і методів діяльності прокуратури у сфері запобігання злочинності [255, с. 40]. Ця позиція акцентує увагу насамперед на інструментальному аспекті запобіжної діяльності прокуратури, що відбивається у визначенні важелів запобіжного впливу такого суб’єкта.          

Вся работа доступна по Ссылке