Проблема поширення трудового законодавства на інші види суспільно-трудових відносин

          Сфера дії трудового законодавства не обмежується лише відносинами, що складають предмет трудового права.           Можна розглянути декілька варіантів поширення дії норм трудового законодавства на відносини, що не є предметом трудового права.           Деякі норми трудового права можуть поширюватися на інші види відносин через пряму вказівку на це спеціального закону. Якщо законом передбачено регулювання якоїсь групи відносин нормами трудового законодавства, то, відповідно, вони регулюються не спеціальним законодавством, а нормами трудового права.           В інших випадках відносини регулюються нормами трудового законодавства через те, що вони не врегульовані спеціальним законом. Оскільки вони не регулюються спеціальним законодавством, то на них поширюється дія загальних норм трудового законодавства. Трудове законодавство в такому випадку поширюється на ці відносини за аналогією закону або аналогією права.          Сфера дії норм трудового законодавства встановлюється угодою сторін договору. Сторони, укладаючи договір про виконання роботи чи надання послуг, можуть самостійно визначати, яким законодавством ці відносини можуть регулюватися.          У випадках, коли спеціальний закон передбачає поширення норм трудового законодавства на окремі види відносин, ним передбачено, які відносини регулюються трудовим законодавством.          Серед них насамперед необхідно виділити такі види відносин: у сфері проходження служби військовослужбовців Збройних сил України, прикордонної служби, управління охорони вищих посадових осіб України, служби безпеки України, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та податкової міліції та інші.          Як уже зазначалося, ці відносини є відносинами державної служби. Однак, на відміну від відносин цивільних державних службовців, у цьому випадку йдеться про військову державну службу. Суб’єкти цих відносин не виконують трудових обов’язків, підставою їх виникнення не є трудовий договір у традиційному розумінні . У цьому випадку йдеться про службу. Підставою виникнення цих відносин є або факт добровільного вступу на службу, або адміністративний акт, наприклад, призов на військову службу, в порядку виконання громадянами чоловічої статі військового обов’язку. Ці відносини вчені називають службово-трудовими, оскільки вони виникають з приводу здійснення військової чи іншої служби [85, с. 20]. У науковій літературі зустрічається й інший термін: «військово-службові відносини» [47, с. 7]. Для розмежування службових відносин цивільної служби і військової служби термін «військово-службові відносини» є більш точним і відображає їхню специфіку. Одним з головних принципів військово-службових відносин є принцип єдиноначальності, що полягає в тому, що командир (начальник) наділяється всією повнотою владних повноважень стосовно підлеглих, на нього покладається персональна відповідальність перед державою за всі сторони життя і діяльності військового підрозділу чи військового органу.          При виникненні цих відносин на добровільній основі укладається контракт, що регулює ці відносини і є підставою для видання наказу чи розпорядження по особовому складу про зарахування особи на відповідний вид служби і призначення її на посаду [92]. У примірних зразках контрактів про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, які затверджені Указом Президента України [92], немає прямої вказівки про поширення трудового законодавства на службово-трудові відносини військовослужбовців. Вказані контракти не можна розглядати як особливий вид трудового договору, оскільки вони регулюють не трудові, а військово-службові відносини. Їх змістом є виконання не трудових обов’язків, а обов’язків військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». Можна цілком логічно дійти висновку, що контракт про проходження військової служби є різновидом адміністративного договору. Саме тому пропонується називати контракт про проходження військової служби службовим контрактом для того, щоб виокремити його серед інших контрактів.          Однак у самому змісті цих контрактів є норми, що передбачають можливість застосування окремих норм трудового законодавства до цих відносин. Зокрема, серед зобов’язань Міністерства оборони України передбачено надання військовослужбовцям пільг, гарантій і компенсацій, установлених Законами та іншими нормативно-правовими актами України; встановлено тривалість службового часу; надання відпочинку за виконання службових обов’язків у вихідні, святкові і неробочі дні; належне матеріальне забезпечення під час проходження військової служби; встановлено виплату підйомної допомоги на військовослужбовця та кожного члена його сім’ї, який переїжджає разом із ним на нове місце проходження військової служби; виплату грошового забезпечення з урахуванням надбавок за вислугу років, знання та використання іноземної мови, відповідну кваліфікацію, спортивні і почесні звання та інших надбавок, доплат, винагород, премій; пенсійне забезпечення, виплату одноразової допомоги під час звільнення з військової служби; інші соціальні виплати йому та членам його сім’ї, визначені законами та іншими нормативно-правовими актами. Неважко зауважити, що вказані норм запозичені із трудового законодавства. Однак це не впливає на їхню правову природу і вони (норми контрактів з військовослужбовцями) не стають нормами трудового законодавства, а залишаються нормами адміністративного права. У той же час відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» [145] окремі норми трудового законодавства поширені на відносини військовослужбовців. Відповідно із вказаним Законом, загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України.          

Вся работа доступна по Ссылке