2.3. Профспілковий захист трудових прав та права на соціальне забезпечення працівників прокуратури
Профспілкові організації як організації трудящих виникли дещо раніше трудового законодавства та обумовили його прийняття. Як відомо, історично трудове право становить собою результат боротьби робітничого класу за свої економічні й соціальні пра¬ва. Так, з моменту проголошення свободи праці та становлення капіталістичного способу виробництва трудові відносини складались без порушення інтересів буржуазії, оскільки, зали¬шившись без засобів виробництва, працівник змушений був по¬годжуватись на запропоновані йому умови. При цьому фор¬мально «права і обов'язки» визначались угодою сторін, тому державу трудові відносини не цікавили. У цих умовах трудові відносини регулювались лише за до¬помогою цивільного права, нормами, що стосувались сво¬боди умов і рівності сторін. Як вказує В. І. Прокопенко, договір найму, або, як його нази¬вав законодавець, — договір про найом послуг (ст. 1779 Кодек¬су Наполеона), розглядався як звичайна цивільно-правова угода, предметом якої виступав особливий товар — робоча сила [146, с. 13].
Разом з тим, як справедливо відзначає М. В. Лушнікова, юридична рівність сторін трудових правовідносин у договорі особистого наймання приводила до фактичної нерівності сторін. Працівник не мав нічого, крім своєї здатності до праці, а роботодавець володів усім, включаючи засоби виробництва, і тому в однобічному порядку диктував умови праці в договорі особистого наймання [147, с. 23].
Як свідчить історичний досвід, перші нормативні акти про працю з'являються в результаті класової боротьби працівників за поліпшення умов праці. У цю боротьбу включилися і масові робітничі організації. У ході чартистського руху в Англії (1830—1850-ті роки) оформилася Національна чартистська асоціація. У числі її вимог було обмеження робочого дня і збільшення заробітної плати. Треба відзначити, що правова регламентація трудових відносин у цій країні XIX ст. містить найбільше число нормативних актів, спрямованих на запобігання прямим зіткненням працівників і роботодавців. Наприклад, Закон про профспілки 1871 р. заборонив їх судове переслідування та увів для них добровільну державну реєстрацію.
У середині ХХ ст. права профспілок були закріплені на міжнародному рівні. Так, Загальна декларація прав людини передбачає, що кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок для захисту своїх інтересів (ст. 23). Відповідно до ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов’язуються забезпечити: а) право кожної людини створювати для здійснення і захисту своїх економічних та соціальних інтересів професійні спілки і вступати до них на свій вибір при єдиній умові додержання правил відповідної організації. Користування зазначеним правом не підлягає жодним обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших; b) право професійних спілок утворювати національні федерації чи конфедерації і право цих останніх засновувати міжнародні професійні організації або приєднуватися до них; с) право професійних спілок функціонувати безперешкодно без будь-яких обмежень, крім тих, які передбачаються законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки чи громадського порядку або для захисту прав і свобод інших; d) право на страйки при умові його здійснення відповідно до законів кожної країни.
Міжнародною організацією праці було прийнято конвенцію, спрямовану на забезпечення безперешкодної діяльності профспілок. Так, Конвенція про свободу асоціації та захист права на організацію № 87 передбачає право працівників без будь-якої різниці створювати на свій вибір організації без попереднього на те дозволу, а також право вступати в такі організації з єдиною умовою підлягати статутам цих останніх. Організації працівників мають право опрацьовувати свої статути й адміністративні регламенти, вільно обирати своїх представників, організовувати свій апарат і свою діяльність і формувати свою програму дій. Державна влада утримується від будь-якого втручання, здатного обмежити це право або перешкодити його законному здійсненню. Організації працівників не підлягають розпускові або тимчасовій забороні в адміністративному порядку. Організації працівників мають право створювати федерації та конфедерації, а також право приєднуватися до них, і кожна така організація, федерація чи конфедерація має право вступати до міжнародних організацій працівників.
Як відзначає О. І. Лисяк, профспілки сьогодні зайняті багатосторонньою діяльністю і щоб якимось чином розрізнити їх за окремими, схожими рисами (напрямками), окремі види їх багатосторонньої роботи групуються за родинними ознаками (функціями, напрямками). Наприклад, із питань виробничої діяльності, виховної, захисної тощо [148, с. 52].
У юридичній літературі виділяють наступні функції профспілок. Так, В. М. Догадов до основних функцій профспілок відносив управління виробництвом, здійснення державного соціального страхування, розгляд трудових спорів і контроль за дотриманням трудового законодавства [149, с. 93]. Г. К. Москаленко розподілив усі функції профспілок за сферами дії на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх головних функцій науковець відніс такі: 1) виробничо-економічну; 2) захисну; 3) культурно-виховну; 4) нормативну; 5) організаторську [150, с. 47—49]. Н. І. Єфремова до числа основних функцій профспілок відносила функцію з представництва та захисту інтересів працівників [151, с. 32].
На думку О. В. Смирнова, перехід до ринкової економіки, курс на роздержавлення й приватизацію підприємств висувають як основну (головну) функцію профспілок захист інтересів людей праці [152, с.76—77].
Дійсно, сучасні профспілкові організації будь-якої країни головною метою свого функціонування мають захист своїх членів і поліпшення умов їх праці шляхом колективних переговорів, політичного тиску, участі в роботі різного роду державних і громадських органів (комісій, рад директорів, робочих комітетів і т.д.). Але, крім цієї загальної мети, в них можуть бути і різні специфічні інтереси. Так, у країнах Північної Америки профспілки традиційно ставили в основу завдання захисту безпосередніх інтересів трудящих свого підприємства. Вважаючи своїм завданням контролювати, яким чином виконується робота на підприємстві і як при цьому дотримуються права й інтереси працівників, профспілки неминуче виявлялися втягнутими в конфлікт із роботодавцями. Тому трудові відносини в Північній Америці завжди мали досить антагоністичний характер, особливо при веденні колективних переговорів, що охоплюють тут більш широке коло питань порівняно з країнами з більш розвиненим соціальним законодавством. Про це, зокрема, говорить той факт, що колективний договір великого американського підприємства з відповідною профспілкою являє собою документ обсягом, що перевищує сотню, а то й дві сотні сторінок, де докладно описані права та обов'язки сторін з широкого кола питань трудових відносин. Хоча для американських профспілок головною справою завжди було обстоювання економічних інтересів і трудових прав своїх членів на конкретному підприємстві, за необхідності вони використовують і методи політичного тиску, але роблять це через політичні канали або за допомогою електоральних угод з відповідними партіями. Самі ж профспілки утримуються від яких-небудь політичних акцій. Зовсім інше становище в Європі. Тут профспілки завжди намагалися представляти трудящих у цілому і виступати як масовий соціально-трудовий рух, а не тільки як профспілка. Нерідко вони укладають методом тристоронніх переговорів угоди від імені трудящих усієї країни [153, с. 133—134].
Професійні спілки закордонних країн протягом історії свого існування мобілізували робітничий клас на боротьбу за власні трудові права. Їх дії приймали, як правило, форму тиску на уряд або парламентську більшість чи форму укладення політичних угод з певними політичними силами про взаємну підтримку в тому або іншому питанні. У такий спосіб профспілкові організації зуміли домогтися прийняття ряду трудових законів. У Західній Європі і Латинській Америці, наприклад, трудові кодекси або їх еквіваленти утворили досить істотну частину правової бази країн регіону. Навіть у тих країнах, де колективні переговори широко практикуються, профспілки застосовують канали політичного впливу для досягнення тих же цілей.
Найстаріша та найвпливовіша організація трудящих у США — АФТ-КПП, подібно іншим національним конфедераціям, приділяє значну увагу політичним міркуванням, підкреслюючи пропрофспілкові позиції деяких кандидатів на виборні посади і використовуючи політичні канали для вирішення ряду питань, зокрема для змін у законодавстві з урахуванням побажань профспілок і в інтересах захисту трудящих. Такого роду політичні контакти знаходяться і в центрі профспілкової діяльності в Європейському союзі [154, с. 28].
В Україні за роки незалежності з'явилася величезна кількість професійних спілок. Це викликано об'єктивними причинами: дробленням централізованих радянських профспілок і виникненням нових організацій. Більшість успадкованих від радянської системи профспілок увійшли до складу Федерації профспілок України (ФПУ), що є найчисленнішим профспілковим об'єднанням (близько 11 млн чоловік), тобто формально у ФПУ перебуває майже половина зайнятого населення країни. Кількість членів в інших профспілкових об'єднаннях на порядок менше і, як правило, не перевищує мільйона осіб [155].
Зі здобуттям незалежності загальна кількість членів профспілок в Україні скоротилося, але не так істотно, як це було, наприклад, у Центральній і Східній Європі. Так, членський склад профспілок скоротився в Естонії на 71,2 %, у Чехії на 50,6 %, у Польщі на 45,7 %, у Словаччині на 40,1 %, в Угорщині на 38 %. Подібне становище склалося не тільки в країнах з перехідною економікою, але й у країнах найрізнішої економічної і політичної спрямованості, включаючи Ізраїль, де число членів профспілок знизилося на 75,7 %, Нову Зеландію (- 46,7 %), Португалію (- 44,2 %), Уганду (- 38,3 %), Венесуелу (- 32,2 %), Францію (- 31,2 %), Великобританію (- 25,2 %).
Водночас є і такі країни, де кількість членів профспілок на початку ХХІ ст. зросла, зокрема в ПАР — на 126,7 %, Іспанії — на 92,3 %, Чилі — на 89,6 %, Таїланді — на 77,3 %, на Філіппінах — на 69,4 %, у Республіці Корея — на 60,8 %, Зімбабве — на 54,4 %, Нідерландах — на 19,3 % тощо. Однак, якщо ці показники проаналізувати з урахуванням стану загальної зайнятості у відповідних країнах, то виявиться, що ступінь охоплення профспілковим рухом працівників виріс усього лише в декількох країнах, у тому числі в ПАР, на Філіппінах, в Іспанії, на Мальті й у Фінляндії [153, с. 130—131].
Слід відзначити, що українські профспілки мають певний авторитет у суспільстві та державі, а це ілюструє той факт, що органи державної влади у своїй діяльності враховують їх пропозиції. Так, Указом Президента України від 12.03.2012 р. № 187/2012 затверджено Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010—2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», яким передбачено низку заходів та реформ у соціально-економічних сферах держави. Попередньо Федерацією профспілок України, з урахуванням пропозицій членських організацій, надавалися пропозиції Мінекономрозвитку і торгівлі України та Адміністрації Президента України до проекту плану дій на 2012 рік. Деякі з пропозицій частково були враховані. А саме враховано пропозиції щодо підвищення якості комунальних послуг, частково враховані пропозиції з оплати праці працівників та фінансування медичної галузі, розроблення, забезпечення внесення на розгляд Верховної Ради України та супроводження проекту закону України щодо вдосконалення порядку призначення, перерахунку, індексації та підвищення пенсій, створення рівних умов індексації та підвищення пенсії незалежно від закону, за яким вона призначена, тощо.
Разом з тим багато важливих пропозицій Федерації профспілок України у Національному плані дій на 2012 рік були не враховані (щодо фінансування системи освіти, подолання та запобігання бідності серед найуразливіших верств населення, заходів у сфері транспортної інфраструктури та частково заходів у сфері ЖКГ) [156].
Про певний авторитет профспілок свідчить і той факт, що їх використовують у політичній боротьбі. Наприклад, на президентських виборах 2004 р. Федерація профспілок України (ФПУ) підтримувала В. Ф. Януковича, а Конфедерація вільних профспілок України (КСПУ) виступала на боці В. А. Ющенка.
Вся работа доступна по Ссылке
