Удосконалення правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України
Проведений аналіз адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України, дозволив визначити недоліки у зазначеній діяльності та сформулювати пропозиції щодо його удосконалення.
На підставі проведеного аналізу теоретичних та практичних засад діяльності вказаних органів, а також за результатами проведеного опитування працівників окремих органів публічної адміністрації у даній сфері, з’ясовано подальший розвиток діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства. Встановлено, що існуючі проблеми у даній сфері зумовлені недостатнім матеріально-технічним оснащенням (86,0 % респондентів); недостатнім правовим забезпеченням діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства (91,0 %); непрозорістю тарифної політики (72,8 %); недосконалістю організації та здійснення зовнішньої та внутрішньої взаємодії (39,2 % респондентів).
Водночас, аналіз практики діяльності органів публічної адміністрації у даній сфері дозволяє виділити ряд причин, які полягають у недосконалості правових засад діяльності вказаних органів. Зазначене, дозволяє згрупувати пропозиції за певними напрямами, зокрема: щодо удосконалення адміністративної діяльності органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України; щодо конкретизації елементів адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України; щодо вдосконалення законодавства у сфері надання житлово-комунального господарства та ін.
Варто зазначити, що удосконалення нормативно-правового закріплення правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства напряму пов’язане із удосконаленням діяльності органів публічної адміністрації у даній сфері.
Проведений аналіз теоретичних та правових засад діяльності органів публічної адміністрації у даній сфері свідчить, що провідна роль у цьому належить законодавчим актам (Законам та Кодексам України). У зв’язку з цим варто погодитися із О.М. Ситніченко, яка зазначає, що фундаментом та необхідною умовою поступового розвитку правових норм є постійний аналіз їх стану, визначення недоліків та формування пріоритетних напрямів подальшого розвитку [167, с. 131–132].
Отже, переходячи до визначення напрямів удосконалення зазначимо, що у підрозділі 1.2. було досліджено позитивні аспекти правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України.
Як зазначено раніше, провідне місце у правовому забезпеченні функціонування житлового господарства займає Житловий кодекс України. Не зважаючи на всі позитивні аспекти цього нормативно-правового акту, на його роль для розвитку сфери житлового господарства, необхідно зазначити і про його недоліки:
по-перше, прийнятий минулого століття та не в повному обсязі забезпечує правове регулювання сучасних відносин, що виникають у даній сфері.
по-друге, як зазначалось раніше цей кодекс прийнятий із метою реалізації права на житло, реалізація якого передбачається у національних державних програмах цільового призначення, положення яких дечому суперечать положенням кодексу. Крім того, у кодексі слід передбачити запровадження дієвого механізму публічного адміністрування у цій сфері, який необхідно закріпити в диспозиціях статей досліджуваного закону, а також встановити юридичну відповідальність за невиконання програмних документів;
по-третє, цим нормативно-правовим актом передбачається завдання контролю за використанням житлового фонду, однак чинний кодекс передбачає лише контрольні повноваження органів місцевого самоврядування, залишивши поза увагою контрольні повноваження інших органів публічної адміністрації, що функціонують у цій сфері.
Також, в межах аналізу цього напряму удосконалення правового забезпечення реалізації адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства України варто дослідити два таких актуальних питання, як:
1) дотримання порядку реалізації закріпленого Конституцією права на житло;
2) дотримання встановлених чинним законодавством державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій у сфері житлового господарства.
Як зазначено у ч. 2. ст. 47 Конституції України визначено, що громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Одразу ж виникає питання: «Який сучасний стан реалізації наведених положень»?
З метою висвітлення цього важливого та актуального питання вважаємо за доцільне проаналізувати деякі статистичні дані. Наведена проблема залишається однією із значних соціально-економічних проблем у країні загалом. Слід зазначити, що на початку 2011 р. на квартирному обліку в кожному регіоні України налічувалось близько 70 тис. сімей. При цьому майже 70 % черговиків перебувають на обліку понад 10 років. Щорічно учасники такої черги отримують житло не більше ніж 2–3 %. Показово, що термін очікування житла у чергах постійно зростає та може перевищити показник середньої тривалості життя людини, оскільки за такої динаміки громадяни зможуть отримати квартири протягом 70–75 р. Правом першочергового одержання житла користуються майже 30 % черговиків, позачергового – 5 %. Майже кожна третя сім’я має встановлені державою пільги на отримання житла. Щорічно покращують свої житлові умови лише 2–3 % тих, що перебувають у черзі на житло.
Щороку кількість громадян, які користуються правом першочергового одержання житла, збільшилась приблизно на 1,2 %. Однак, кількість черговиків-учасників бойових дій, зокрема, на території інших країн, учасників війни скоротилась приблизно на 2,5 % загальної черги. На квартирному обліку перебуває більшість багатодітних сімей та одиноких матерів (8 % загальної черги). Найбільша категорія черговиків 20 % – це мешканці гуртожитків. Проте, не зважаючи такі показники, обсяги будівництва житла за останні 5 років зменшились у 1,3 рази, порівняно з
1990 роком – у 5 разів [31].
Таким чином, за таких умов не забезпечується виконання ст. 47 Конституції України щодо конституційного права громадян на житло, насамперед, для тих, рівень доходів яких не дає права на соціальне житло, але є недостатнім для самостійного вирішення житлової проблеми.
Очевидно, що забезпечення житлом таких категорій громадян можливе лише за державної підтримки, шляхом реалізації відповідних цільових програм, які в обов’язковому порядку будуть фінансуватися із державного бюджету. Однак, на цей час в Україні діє 5 програм забезпечення житлом окремих категорій громадян, які у різні роки затверджені Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України. Практика їх реалізації свідчить, що їх вплив на вирішення житлової проблеми є малоефективним. Ураховуючи неузгодженість житлових програм, суттєві розбіжності закладених фінансово-інвестиційних механізмів їх реалізації, а також з метою забезпечення координації діяльності центральних, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Кабінетом Міністрів України затверджено Державну цільову соціально-економічну програму будівництва (придбання) доступного житла на 2010 – 2017 роки, де закладено прогнозовані показники введення в експлуатацію житла та обсяги фінансування, необхідні для його будівництва. Однак, проведене нами опитування посадових осіб органів публічної адміністрації свідчить, що переважна більшість осіб (87,0 %) вважають цю програму також малоефективною і такою, що неспроможна вирішити розглянуте питання.
Другим важливим питанням є дотримання встановлених чинним законодавством державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій у сфері житлового господарства. Слід зазначити, що чинний Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» закріплює такі положення.
Цей Закон визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій у різних сферах діяльності держави, зокрема у сфері житлово-комунального господарства. Відповідно до положень цього Закону у досліджуваній сфері діють соціальні норми і нормативи тобто показники необхідного забезпечення житлово-комунальними послугами. Нормативи забезпечення – забезпечення певної території мережею підприємств, установ, організацій щодо надання житлово-комунальних послуг.
Ст. 6 вказаного закону визначає базовий державний соціальний стандарт, під яким слід розуміти прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сфері житлово-комунального обслуговування.
Ст. 9 визначає державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування, які встановлюються з метою визначення державних гарантій щодо надання житлово-комунальних послуг та розмірів оплати за житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалізацію конституційного права громадянина на житло [21].
До їх числа відносяться: гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу; соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам; показники якості надання житлово-комунальних послуг.
Проведений аналіз змісту наведених нормативно-правових актів свідчить, що основне їх призначення полягає у регулюванні житлових відносин з метою забезпечення: а) гарантованого чинним законодавством України права громадян на житло; б) належне використання житлового фонду; в) задоволення потреб населення у житлових послугах до яких належать реконструкція, ремонт та технічне обслуговування житлового фонду, утримання, відповідно до санітарних вимог житлові будинки, прибудинкові території та місця загального користування; г) зміцнення законності у галузі житлових відносин. Крім того, на сьогодні виникла гостра проблема із реалізацією визначеного Конституцією України права громадян на житло. Насамперед це пов’язане з відсутністю дієвого правового механізму щодо його реалізації. Однак, питання щодо дослідження даного механізму потребують окремого розгляду і виходять за межі нашого дослідження.
Наступним напрямом удосконалення реалізації адміністративно-правового статусу органів публічної адміністрації у сфері житлово-комунального господарства є удосконалення змісту окремих елементів їх статусу. Нині у нормативно-правовому закріпленні завдань та повноважень цих органів є ряд недоліків, які пов’язані із різними чинниками, а зокрема, дублюванням повноважень, моральною застарілістю законодавства та його несистемністю.
Варто зазначити, що у Положенні «Про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України» визначені повноваження цього органу, зокрема у сфері житлово-комунального господарства» [16].
