Кримінальний процес як галузь права
Кримінально-процесуальна діяльність включає систему передбачених законом процесуальних та слідчих дій, які здійснюються стороною обвинувачення, згідно ст.ст. 36-41 КПК України, а саме прокурором, органами досудового розслідування, слідчим, керівником органу досудового розслідування, оперативними підрозділами.
Кримінальний процес як навчальна дисципліна розглядає питання теорії кримінального процесу та кримінально-процесуальної діяльності і має на меті ознайомити з досягненнями теорії та практики, надати навики застосування кримінально-процесуальних норм при здійснення кримінального провадження, в ході досудового розслідства та судового розгляду.
Кримінальний процес як діяльність за своїм змістом становить систему передбачених законом процесуальних дій та рішень, які виражаються постановою, протоколом слідчих та судових дій, постановою судді, ухвалою колегіального суду.
Кримінальний процес як наука вивчає відповідну галузь права. Предметом науки є: зміст основних понять кримінального процесу, його призначення та сутність; конституційні, загальні, процесуальні принципи; правовий статус учасників кримінального процесу, які приймають участь в ході досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження; норми кримінально-процесуального права, що діють в ході провадження по кримінальній справі.
Кримінальний процес регулює діяльність прокурора, органа досудового розслідування, слідчого, керівника органу досудового розслідування, оперативного підрозділу, слідчого судді, колегіального апеляційного, касаційного суду, підстави, встановлює процедуру, порядок, послідовність провадження процесуальних, слідчих та судових дій.
Кримінальний процес будується на процесуальних правовідносинах, які виникають між сторонами, суб’єктами, учасниками процесу в ході досудового та судового провадження [143, С.7-10].
Теоретичні положення кримінального процесу розглядалися низкою вчених: Ю.П. Аленіна, Н.С. Алексєєва, Т.Т. Алиева, В.Г. Даєва, Л.Д. Кокарева, Н.А. Громова С.А. Альперт, В.А. Стремовского, М.И. Бажанова, С. А. Барабаш, А.И. Бастрыкина, И.Ф. Крылова, О.В. Бауліна, Н.С. Карпова, С.І. Лук’янець, С.М. Стахівського, Ю.Н. Белозерова, Л.А. Богословской, В.П. Божьева, А.Н. Васильева, Г.Н. Мудъюгина, Н.А. Якубовича, В.В. Вапнярчука, О.В. Волколуп, И.М. Гальперина, В.З. Лукашевич, В.Н. Григорьева, М.М. Гродзинского, Ю.М Грошевого, Т.М. Мірошниченко, О.П. Гуляев, Т.Н. Добровольской, А.Я Дубинського, Ю.И. Шостак, Н.В Жогина, Ф.Н. Фаткуллина, О.М. Ларина, В.М. Савицкого, М.С. Строговича та ін. [1; 9; 10; 11; 16; 25; 33; 34; 36; 55; 86; 154; 196; 201; 319]
На підставі їх наукових позицій проходив розвиток, удосконалення кримінального процесу. Їх монографічні публікації вплинули по-новому на окремі теоретичні положення, які сьогодні є пластом для побудови структури кримінального процесу. Термін "структура" – внутрішній зміст побудови матерії. Термін "система" є багатозначний, який означає: цілісне, що складається з ряду компонентів, та функціонування для досягнення певної мети, виконання завдань, які поставлені для вирішення певної проблеми.
Початок дослідження теоретичної проблеми структури кримінально-процесуального права, визнання її первинного значення для формування, розвитку і практичного функціонування права припадає на кінець 1930-х років і безпосередньо пов’язано з нормативним розумінням права, що склалося до цього часу у вітчизняній юриспруденції.
Перша дискусія про структуру кримінального процесу була спрямована на виявлення критеріїв кримінального процесу права як галузі права. Прагнення вчених були спрямовані на встановлення єдиного критерію, за яким можна проводити диференціацію кримінального процесу, визначення його елементів, предмета та методу правового регулювання. Але постановка питання щодо предмета, методу правового регулювання викликала різку критику і сприймалася як розподіл публічного і приватного права. Аналіз правової дискусії свідчить, що вона не дала відповіді на багато поставлених питань і виявила необхідність розробки не цілком зрозумілих теоретичних положень, а саме: про співвідношення предмета і методу, але вона заклала фундамент для подальшої розробки даної проблеми, який зберігає своє значення і сьогодні.
Н.С. Алексеев, В.Г. Даев, Л.Д. Кокарев, И.Е. Павлов, Б.В. Шейндман та ін. під час дослідження структури права враховували не лише предмет, але і метод, його форму, спосіб правового регулювання [9, С. 7; 282, С. 33].
М.Д. Шаргородський, О. С. Іоффе вказували на предмет і метод правового регулювання в аспекті проблеми, стосовно розмежування об'єктивних якостей, які властиві кожній із них, не дублюють, а взаємно виключають одна одну, зміст галузевого правового регулювання, який не може бути охоплений загальним станом інших галузей права, а вимагає формулювання самостійних загальних станів, що спрямовують застосування цієї сукупності юридичних норм. Ретельніший розгляд спеціально-юридичних особливостей конкретних галузей права, що відрізняють їх один від одного, показав, що ці ознаки у кожному окремому випадку так чи інакше відбивають специфіку методу (способу, форми, режиму) правового регулювання [310, С. 25-34].
Звертає на себе увагу позиція ряду вчених, що виступили за перегляд підходу у розумінні системи права по суті.
С.С. Алексєєв, В.Д. Сорокин, В.В. Лаптєв, В.П Шахматов, В.Д. Мамутов, В.О. Ржевський пропонували відмовитися від методу правового регулювання як основи ділення права на галузі [5].
М.І. Бажанов, Т Е. Абова, В. Г. Бєляєв, В.М. Кудрявцев, М.І. Коржанський вважали, що не слід шукати в галузях права ні специфічний предмет, ні метод, а належить звернути увагу на інші ознаки [16].
Л.Д. Удалова, І.В. Бабій, Ц.А. Ямпольська, І.А. Танчук, У.З. Лівшиць об’єдналися навколо точки зору, згідно якої "галузей як таких в праві немає", через що від проблем системи права і галузі права слід відмовитися на користь розгляду питань системи законодавства і галузі законодавства [305].
І.М. Лузгін, Є.Д. Лукьянчиков визнавали правильність підходів, що раніше склалися, до цієї складної проблеми і поглиблювали обґрунтування предмета і методу правового регулювання як засадничих критеріїв ділення права на галузі і інші правові утворення [163; 164].
С. С. Алексєєв вважав, що предмет регулювання не грає ролі у відособленні і розмежуванні галузей, "не є основою для юридичної специфіки галузей права" [7; 8].
По-перше, це система не законів та інших нормативних актів, що є формою його вираження, а система юридичних норм, що утворюють зміст діючого в цій державі (позитивного) права.
По-друге, навряд чи є необхідність перераховувати в дефініції права, принципи, на яких воно засноване.
У зв’язку з цим потребує уточнення і твердження, що ніби за відсутності добровільності право здійснюється "примусово через суди та інші правоохоронні органи держави".
Зрозуміло, вказаній частині державного механізму належить первинна роль в охороні права від порушень, у боротьбі із злочинністю і іншими правопорушеннями. Проте це не дає підстав для висновку про те, що право підтримується у своїй реалізації тільки органами юрисдикції.
Правильнішим вважаємо підійти до вирішення ключових питань системи права з позицій сучасного нормативного праворозуміння, згідно з одним із працюючих визначень якого право - це система загальнообов’язкових, формально-визначених норм, що виражають державну волю суспільства, його загальнолюдський і класовий характер; вони видаються або санкціонуються державою і охороняються від порушень можливістю державного примусу, є владно-офіційним регулятором громадських стосунків.
Система права є внутрішня будова діючого в державі права, що відображає єдність складових його норм і їх розмежування на галузі, інститути і підгалузі права.
В.П. Божьєв вважає, що важливішим за значенням і більш великим за об’ємом елементом системи права є галузь права. Галузь права є пов’язаною єдиними принципами і функціями підсистема правових норм, які з використанням властивих їм специфічних юридичних засобів регулюють сферу кримінально-правових правовідносин [35, С. 17-21].
Вся работа доступна по Ссылке
