Правове регулювання кримінального провадження
Теоретичні положення правового регулювання були предметом розгляду з боку вчених: Ю.П. Алейнина, С.С. Алексеева, С.Н. Братусь, Р.С. Белкина, В.С. Бурданова, Д.П. Великого, О.В. Волколуб, В.М., И.Б. Шахова, ГоршеневаЮ.М. Грошевого, Л.Д. Зусь, О.М. Ларіна, В.П. Нажимова, С.В. Слінько, В.М. Савицького, С.Д. Шестакової, М.Л. Якуб та ін. [2; 5; 17; 31; 40; 44; 55; 71; 87; 124; 153; 176; 196; 226; 230].
Правове регулювання структури кримінального провадження включає: методи, функції, джерела регулювання.
Предмет правового регулювання є не просто суспільні відносини, а правовідносини, які виникають під час процедури та процесуального закріплення фактичних даних та обставин, які мають значення для кримінального провадження встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Це пояснюється тим, що саме в процесуальній сфері правове регулювання повинно бути найбільш значним та деталізованим.
Метод правового регулювання у теорії права визначений як сукупність юридичних засобів за якими вони мають правову дію відносно суспільних відносин, які є предметом правового регулювання, або засіб юридичної дії права на суспільні відносини [226, С.11].
Згідно теорії права метод та предмет правового регулювання є критерієм, які відрізняють одну галузь права від іншої.
В.Д. Сорокін, розкриваючи зміст методу правового регулювання, надає його характеристику та визначає його склад з таких форм дії права: зобов’язуючого припису, який встановлюється диспозицією норми права; заборони, як форми реалізації правої норми, що відповідають у разі їх використання або дотримання. Слід зазначити, що заборона у кримінальному процесі чітко визначена тільки в окремих нормах [200, С. 561].
Наприклад, під час застосування міри запобіжного заходу забороняється здійснювати окремі дії, а саме ухилятися від проведення слідчих, або судових дій. Якщо підозрюваний, обвинувачений не виконує заборону, міра запобіжного заходу може бути змінена на більш суворішу.
Аналіз, який був наданий у літературі С.Д. Шестаковою, В.Д. Сорокіним та іншими авторами, надає підстави для відмежування права як системи правових норм та інститутів від інших суспільних норм, які регулюють на рівні галузей права положення системи права в цілому [200, С. 559].
З цього приводу ми можемо визначити, що поняття єдиного методу правового регулювання не перешкоджає виділенню в його рамках галузевих методів.
Предмет правового регулювання можна визначити з точки зору "об’єктивності", а саме за ознакою, яка виражається за внутрішнім змістом державного права. В даному випадку ми можемо визначити однорідну, якісно особливу групу суспільних відносин, які впорядковані за допомогою юридичних засобів.
Стосовно предмета правового регулювання можна визначити його правову дію відносно відповідної галузі права, а стосовно методу правового регулювання ми визначаємо яким чином він регулює відповідну галузь права.
Метод правового регулювання можна розглядати як суб’єктивну ознаку, властивість предмета правового регулювання.
Об’єктивним чинником є те, що предмет правового регулювання - тісно пов’язаний з суспільними відносинами, що потребує впорядкування за допомогою юридичних засобів. Якщо ж виходити з розуміння предмета правового регулювання як поведінки людей, то об'єктивний чинник - це сфера суспільного життя, в якій мають місце юридичні дії. Специфіка врегулювання суспільних відносин полягає в тому, що неможливо за допомогою одних юридичних прийомів ефективно регулювати матеріальні та процесуальні, цивільно-правові та кримінально-правові відносини.
Суб’єктивний чинник залежить від змісту методу правового регулювання та включає його ціль і мету. Мету правового регулювання можна визначити як результат дії юридичних засобів на суспільні відносини.
М.Д. Шаргородский, ОС. Іоффе, розкриваючи поняття методу правового регулювання, вказували, що це специфічний спосіб, за допомогою якого сторона обвинувачення у кримінальному процесі на підставі сукупності юридичних норм забезпечує правову поведінку [312, С. 14-16].
Л.С. Явич, який надав аналіз правового регулювання, вказував, що особливості предмета правового регулювання допускають можливість використання декількох методів. При цьому вибір метода правового регулювання залежить від законодавця [312, С. 14].
С.С. Алексєєв, розглядаючи теоретичні елементи методу правового регулювання, акцентував свою увагу на імперативному і диспозитивному методах. Імперативний метод встановлює стосунки владного підпорядкування, а саме правові відношення з боку сторони обвинувачення у кримінальному процесу відносно учасників кримінального провадження, які повинні виконати постанову, ухвалу вирок. Диспозитивний метод (координація) визначає правові відносини та стосунки рівності сторін. Слід мати на увазі, що за допомогою методу імперативності та диспозитивності характеризується метод не в цілому, а окрема його галузь, лише один з його елементів [5; 6; 7, С. 41].
Зміст методу встановлює складну структуру, що включає до себе: взаємне положення суб’єктів та їх стосунків; юридичних фактів; правових санкцій; засоби захисту своїх правовідносин учасниками кримінального провадження.
Відокремити одну галузь права від іншої можливо не лише за предметом правового регулювання, а й методом, який є допоміжним, але досить вагомим критерієм. Під методом правового регулювання розуміють сукупність прийомів та засобів правового впливу на певну групу суспільних відносин. В теорії права традиційно виділяють два основні методи: імперативний та диспозитивний.
Причому, якщо в одних галузях права домінує, як правило, один із методів, а інший є винятком (наприклад, в цивільному праві - це диспозитивний метод, в адміністративному - імперативний метод тощо), то в кримінальному процесі широко застосовуються обидва методи правового регулювання.
С.С. Алексєєв, О.М. Витченко, В.Д. Сорокін розглядають механізм правового регулювання як обов’язкове право – заборони та дозволи. Вони вважають, що за допомогою юридичних норм виникають регулятивні функції права. Дані форми можна назвати внутрішньою формою механізму правового регулювання [312, С.168].
Обов’язкове право застосовується під час регулювання основних прав і свобод людини та громадянина, шляхом надання певним суб’єктам правовідносин правових можливостей вибирати правило поведінки.
Заборона - спосіб правового впливу, який виражається у забороні здійснення певних дій.
Дозвіл - це спосіб правового впливу, який виражається в дозволі на здійснення певних дій або бездіяльності, які мають юридичне значення.
В залежності від змісту норми права поділяють на матеріальні та процесуальні. Норми матеріального права виражають правовий статус і зміст діяльності державних органів (відповідають на питання "що робити?"), а норми процесуального права закріплюють порядок, способи, методи здійснення цієї діяльності шляхом встановлення процедурних форм реалізації норм матеріального права ("як робити?").
Сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних тотожних суспільних відносин і утворюють однорідну групу являють собою інститут права. В конституційному праві існує досить велика кількість правових інститутів. Їх можна розрізняти за змістом, структурою, методами правового регулювання. Серед них є генеральні інститути, які мають у своєму складі інші інститути і підінститути.
Предметом правового регулювання у кримінальному процесі виступають базові інститути, які входять у структуру кримінального процесу.
Інститут - це юридичні норми, які об’єднані у групу та регулюють суспільні відносини, процедуру та процесуальні правовідносини у єдиній групі права.
Класифікацію інститутів кримінального процесу можна визначити виходячи з основоположних аспектів. По-перше, інститути провадження процесуальних, слідчих дій, негласних слідчих (розшукових) дій. По-друге, новий інститут підозрюваного на досудовому розслідуванні та обвинуваченого під час судового провадження, який встановлює особу, яка вчинила злочин, забезпечує гарантії прав та свобод, а також участь підозрюваного у кримінальному процесі. По-третє, інститути забезпечення гарантій прав та свобод сторін процесу, учасників та суб’єктів під час кримінального провадження.
Таким чином, класифікацію інститутів необхідно проводити, виходячи з процедури та процесуальної діяльності, яка умовно охоплює декілька сфер кримінального провадження.
Сучасний стан науки кримінального процесу визначається як врегульована нормами кримінально-процесуального закону діяльність слідчого, прокурора, слідчого судді (колегіального суду) та інших учасників, суб’єктів кримінального процесу, які беруть участь у правових відносинах, пов’язаних з розслідуванням, розглядом кримінальної справи [143, С. 7-9].
Вся работа доступна по Ссылке
