Теорія та практика судового провадження

          Одним з інститутів кримінального процесуального права, який піддався суттєвим змінам у зв’язку з прийняттям нового КПК України, став інститут судового провадження. Зміст реформування полягає в тому, щоб позбавити суддю обвинувальної функції, і встановити тільки елементи, які відповідають загальним положенням розгляду кримінального провадження, встановлення вини обвинуваченого, проголошення вироку, таким чином, щоб жодна особа не була піддана необгрунтованному процесуальному примусу, а до кожного учасника судового провадження була застосована правова процедура, щоб винна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення була притягнута до кримінальної відповідальності в міру своєї вини.           О.А. Петуховський, Ф. Стефанюк, Б. Стичинський, В.Н. Циганаш, Т.Б. Чедменов, Л.В. Юрченко розглядали теоретичні положення судового провадження та надали пропозиції щодо його удосконалення [288, С. 17; 297, С. 15; 298, С. 3; 307; 308; 312, С. 15-19].          Практика встановила обвинувальний зміст функції обвинувачення в діяльності судді, який виходить з обвинувального акту. Суддя пов’язаний обвинуваченням органів досудового розслідування і повинен вказати зміст обвинувачення у вироку. Проведенt анкетування та аналіз кримінальних проваджень, які були предметом розгляду у судах м. Києва свідчить, що у 90 % вирок співпадає з обвинувальним актом. З одного боку це може свідчити, що слідчий органу досудового розслідування чітко визначає кваліфікацію злочину та наглядовий прокурор, здійснюючи нагляд та контроль за проведенням досудового розслідування, гарно виконує свої обов’язки. З іншого боку, суд не вважає за необхідне змінювати зміст обвинувачення і постановлює вирок на його підставі. Однак, зміст журналу судового засідання надає підстави для роздумів щодо можливої зміни кваліфікації та вказує на судові помилки під час розгляду кримінального провадження. Всі ці підстави надали нові положення КПК України щодо зміни правової регламентації підготовчого та судового провадження. Аналіз теоретичних положень нового КПК України треба починати порівняння з КПК 1961 року. По-перше, стадія підготовчого провадження вирішувала питання процедури підготовки справи до судового розгляду. По- друге, приймалася процесуальна постанова про визначення статусу підсудного та можливість розгляду справи в суді. Дана стадія була "фільтром" для кримінальних справ, які мали суттєві протиріччя, по яких розслідування було проведено не в повному обсязі, не всебічно та ін.           За новим КПК України характер та сутність процесуальної діяльності судді на даній стадії принципово змінилися. Суддя (ст. 314-315 КПК України) на стадії підготовчого провадження може прийняти одне з таких процесуальних рішення:          - затвердити угоду або відмови в затвердженні угоди про повернути кри-мінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування;           - закривати кримінальне провадження у випадку встановлення підстав, передбачених п. 4-8 ч.1, 2 ст. 284 КПК України;           - повернути обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК України;           - направити обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру до відповідного суду для визначення підсудності у випадку встановлення непідсудності кримінального провадження;           - призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, клопотан¬ня про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.          Аналіз нових положень глави 27 КПК України вказує про правильність підходу призначення та закриття кримінального провадження.           По-перше, при наявності обставин, що виключають провадження у справі суддя приймає рішення про закриття кримінального провадження, не доводячи його до судового розгляду. По-друге, встановлено повноваження судді щодо права закрити кримінальне провадження, але не про обов’язок. Тобто відмінність в такому підході змінює підстави закриття кримінального провадження.           По-третє, закон передбачає можливість закриття провадження з реабілітуючих та нереабілітуючих підставах. Важливо відмітити, що закриття провадження по нереабілітуючих підставах має ряд особливостей. А саме: закриття передбачає, що підозрюваний, обвинувачений повинні бути згодні з пред’явленим повідомленням про підозру; забороняється закриття провадження, якщо проти цього заперечує підозрюваний, обвинувачений. Процесуальний статус судді встановлює процесуальні повноваження щодо закриття кримінального провадження на стадії підготовчого провадження таким чином, що з одного боку суддя виконує функцію контролю, усуває перешкоди щодо розгляду кримінального провадження, а з іншого - він виконує функцію судового розгляду та розглядає його у судовому засіданні.          

Вся работа доступна по Ссылке