Характеристика особи злочинця
Особа злочинця, або особа суб’єкта злочину, є ключовим елементом вивчення таких наук, як кримінальне право, кримінальний процес, кримінологія. Важко переоцінити важливість вивчення особи злочинця і для науки криміналістики. Дослідження криміналістичних особливостей певних категорій злочинців дозволяє розробити своєрідні типові моделі різних категорій правопорушників, знання яких, на думку Ф.В. Глазиріна, значно полегшує процес виявлення і розшуку злочинця, «вивчення обвинуваченого, вибір найбільш ефективної тактики і методики слідства, виявлення причин і умов, що сприяють скоєнню злочину» [28, с. 8].
У криміналістичній літературі існують значні розходження в думках вчених відносно структури і змісту особи злочинця як елементу криміналістичної характеристики. На основі аналізу існуючих точок зору О.М. Васильєва і М.П. Яблокова [16, с. 66-67], Н.Т. Ведернікова [17, с. 22-36; 18]; Ф.В. Глазиріна [27, с. 33-37], О.С. Кривошеєва [66, с. 15], В.О. Образцова [111, с. 26-34], Г.А. Самойлова [154, с. 56-62], П.П. Цвєткова [183, с. 34-37] та інших вчених по даному питанню стосовно таких злочинів, як торгівля дітьми, ми пропонуємо найбільш прийнятну структуру криміналістичної характеристики особи злочинця, що складається з наступних елементів:
1) певні компоненти соціально-демографічних, правових і морально-психологічних ознак і властивостей;
2) зв'язки з іншими ланками криміналістичної характеристики злочину.
До показників соціально-демографічного характеру найдоцільніше відносити: стать, вік, освіту, професію або рід зайняття, сімейний стан, місце проживання, соціальне походження; соціальну роль в суспільно-політичному житті, у сфері цивільних стосунків, у виробництві, в сімейно-побутовій сфері.
До показників же морально-психологічного характеру відносяться, відповідно, психологічні властивості і особливості (рівень розумового розвитку і інтелект, здібності, навички і уміння, емоційність, темперамент, вольові якості) і моральні якості (інтереси і потреби, ціннісні орієнтації, відношення до різних соціальних і моральних цінностей, схильності і звички).
Під ознаками, що характеризують міру правосвідомості злочинця, Н.Т. Ведерніков розуміє «відношення цього суб'єкту до закону, його правова поведінка в нормі або патології, т. е. встановлення наявності або відсутності фактів минулої антигромадської і протиправної поведінки» [17, с. 127]. До вказаних фактів відносяться адміністративні правопорушення, затримання і приводи, колишні судимості, припинені справи з передачею на поруки, до товариських судів, в комісії у справах неповнолітніх та ін. За вказаними ознаками можна судити про схильність осіб до правопорушень, одноосібних або групових дій, про мотивацію особою своєї антигромадської поведінки.
Акт купівлі-продажу дитини припускає наявність, як мінімум, двох су-б'єктів злочину - «продавця» і «покупця». Можлива також участь «посередника», який здійснює вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини – об’єкта торгівлі.
Продавцем є особа, під опікою якої знаходиться дитина. Серед потенційних продавців можна виділити три категорії:
1. Особи, під опікою яких діти знаходились законно: батьки, усиновлю-вачі і опікуни (66 % кримінальних справ – див. Додаток А).
Ці особи зазвичай не мають постійного джерела засобів існування, зайняті некваліфікованою низькооплачуваною працею. Ними можуть бути багатодітні батьки, обтяжені безгрошів'ям, одинокі матері, без належного матеріального достатку, молоді батьки (які бажають позбавитися від небажаного, незапланованого новонародженого); батьки (усиновлювачі, опікуни), що ведуть аморальний, антигромадський спосіб життя (алкоголіки, наркомани і т. д.). Так, наприклад, по матеріалах вивчених нами криміналь-них справ, з 36 жінок, які продали своїх новонароджених дітей, 22 – були самотніми матерями, 14 – були у шлюбі, мали від 2 до 6 дітей. Вік жінок, які продають своїх новонароджених дітей, від 15 до 36 років. У випадках продажу малолітніх дітей вік продавців – від 25 до 50 років.
2. Працівники дитячих, медичних установ, органів соціального забезпечення (23 % кримінальних справ – див. Додаток А).
Вказані особи вчиняють злочин з використанням свого службового статусу і з використанням своїх повноважень, що, на наш погляд, підвищує суспільну шкідливість (небезпечність) їх дій та їх самих. Ними являються особи у віці від 25 до 45 років, що мають вищу або середню медичну або педагогічну освіту. Вказаний злочин вони, як правило, здійснюють у складі групи осіб за попередньою змовою або у складі організованої групи, створеної для такого злочину. Групи можуть утворюватися як у рамках однієї установи (продаж новонародженого головним лікарем за допомогою обслуговуючого персоналу), так і у рамках декількох установ (продаж малолітнього директором дитячого будинку і працівниками органів опіки і опікування, наприклад, коли продаж малолітнього маскується під усиновлення). Так, Гусятинським районним судом Тернопільської області засуджений за ч. 3 ст. 149 КК України головний лікар комунальній лікарні, якій схиляв вагітних жінок до передачі народжених ними дітей іншим особам за грошову винагороду [71].
3. Особи, під опікою яких діти виявилися незаконним шляхом (11 % кримінальних справ –див. Додаток А).
Як правило, ці особи з кримінальною спрямованістю, які спеціалізуються на торгівлі завербованими або викраденими дітьми. Такі злочини скоюють особи в групі за попередньою змовою, або члени організованих злочинних груп. Це найбільш небезпечна частина суб'єктів вказаних злочинів. Серед них можуть бути особи, неодноразово судимі, у тому числі і за насильницькі злочини. Як правило, це жорстокі, безжальні люди, з негативними життєвими установками.
Покупцем, відповідно до кримінального законодавства, являється фізична осудна особа, що досягла 16-річного віку. Покупців, залежно від цілей, що переслідуються ними при купівлі дитини, можна розділити на де-кілька груп.
1. Особи, що покупають дитину з метою її експлуатації (62 % – див. Додаток А). В основному, це особи з негативними життєвими установками. Цю категорію покупців, у свою чергу, можна розділити на дві підгрупи:
1.1. Особи, які купують дітей з метою їх експлуатації і отримання матеріального прибутку:
– особи, що займаються організацією дитячої проституції (сутенери) (24 %);
– особи, що займаються жебрацтвом, випрошуванням («мамочки» «орендують» немовлят для випрошування, «мадонни з немовлятами») (19 %);
– особи, що займаються виробництвом дитячої порнографії (18 %).
Ці особи вели свій «бізнес» самостійно, групами за попередньою змо-вою, або були членами організованих злочинних груп (організацій). Як правило, вони раніше притягувалися до адміністративної або кримінальної відповідальності. Рівень їх освіти був різний. Так, серед безпритульних і жебраків немало людей, які у минулому мали престижну, добре оплачувану роботу, але потім втратили її. Є особи, що ніколи ніде не працювали. Особлива категорія – особи, що займаються виробництвом порнографії. Це, як правило, професійні фотографи, режисери, кінооператори і так далі, які мають постійне місце роботи або свою студію. Для них є характерною мотивацією одержання прибутку з використанням дитячої порнографії при відсутності моральних стримуючих факторів (керуючий принцип «гроші не пахнуть»).
Вся работа доступна по Ссылке
