Організація затримання особи, підозрюваної у вчинені злочину

          Особливості механізму вчинення торгівлі дітьми обумовлює певну спе-цифіку у розслідуванні, зокрема у проведенні початкових слідчих дій. Продаж дітей, як правило, здійснюється приховано, замасковано, у відсутності очевидців. Передача-отримання грошових коштів нерідко відбувається опосередковано, з використанням співучасників. Тому при розслідуванні таких злочинів для доказування окремих обставин необхідна інтенсивна діяльність слідчого та працівників оперативних підрозділів органів внутрішніх справ, спрямована на проведення значної кількості слідчих і інших процесуальних дій в короткий термін, заснована на скоординованої, постійної взаємодії з працівниками оперативних підрозділів і спеціалістами. Особливо важливо це на початковому етапі розслідування, оскільки, як показує аналіз практики, слідчі ситуації, характерні для даного етапу розслідування торгівлі дітьми є складними, відрізняються дефіцитом орієнтуючої інформації, обмеженими термінами для прийняття тактично правильних рішень.           Для початкового етапу розслідування торгівлі дітьми характерна тактична операція «Затримання на гарячому (або з поличним)», яка є не тільки засобом припинення злочинної діяльності, але й дає можливість отримати беззаперечні докази скоєного злочину. Як зазначає А.Ф. Волобуєв затриманням підозрюваного вирішується окреме тактичне завдання ро-зслідування [23, с. 85].          Тактика затримання – це комплекс узгоджених між собою дій, що включають оперативні і процесуальні функції і характеризуються взаємодією ряду осіб. Слід зазначити, що до прийняття 13 квітня 2012 р. нового кримінального процесуального кодексу України затримання злочинців на гарячому здійснювали працівники оперативних підрозділів. Тому цілком вірно В.В. Тіщенко вважає правильним кроком законодавче доповнення переліку джерел доказів протоколами з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, оскільки це відкриває у процесі розслідування злочинів нові можливості. Разом з тим, на думку вченого, докази, які були отримані оперативно-розшуковим шляхом, повинні відповідати загальним вимогам, запропонованим до процесу збирання і оцінки доказів [173, с. 190–192]:          1) дані, отримані в результаті оперативно-розшукових заходів, можуть розглядатися як докази, якщо вони добуті після порушення кримінальної справи;          2) хід і результати оперативно-розшукового заходу повинні бути відповідним чином (тобто протокольно) оформлені з додатками аудіо-, відеокасет чи інших носіїв інформації, графічних планів, схем, фотознімків, документів і знаходитися у кримінальній справі;          3) оперативно-розшукові заходи не можуть підмінювати слідчі дії;          4) здобуті оперативно-розшуковим шляхом фактичні дані повинні бути доступні і відкриті кожній особі, що знайомиться з кримінальною справою;          5) проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на одер-жання фактичних даних, що можуть бути доказами у кримінальній справі, здійснюється тільки за дорученням особи, у віданні якої знаходиться кримінальна справа.           М.А. Погорецький також вважає, що введення до кримінального процесу фактичних даних, отриманих у результаті оперативно-розшукової діяльності повинно здійснюватися відповідно до правового режиму, окремого для кожного виду доказів [126, с. 531].          Після введення в дію нового кримінального процесуального кодексу України більшість оперативно-розшукових заходів придбало статус неглас-них слідчих (розшукових) дій (глава 21 КПК України). Проте, на нашу думку, вирішити завдання по підготовці і здійсненню комплексу дій із затримання злочинця на гарячому слідчому одноособово неможливо. Як зазначає В.О. Коновалова ці завдання пов’язані з налагодженням взаємодії слідчого з іншими підрозділами і службами правоохоронних органів, здійснення сумісного планування розслідування, розподілення обов’язків та координації роботи [60, с. 3-5]. Тому виникає необхідність використання додаткових засобів і сил, які мають в своєму розпорядженні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Оскільки заходи, що проводяться оперативними підрозділами в цілях виявлення, попередження, припинення і розкриття злочинів, а також встановлення осіб, які їх готували і скоїли, здійснюються негласно і скритне від злочинців (ст. 2 Закони України «Про Оперативно-розшукову діяльність»), це забезпечує їх максимальну ефективність. Оперативно-розшукові заходи дозволяють отримати значний обсяг інформації, важливої для вибору тактики дій слідчого. Крім того, органи дізнання мають в своєму розпорядженні достатньо великі можливості і досвід безпосереднього захоплення злочинців на місці злочину. Таким чином, об'єднання зусиль слідчого і працівників органу дізнання дозволяє розв'язати виниклу на основі аналізу слідчої ситуації проблему. У зв’язку з цим, як підкреслює В.Г. Лукашевич, повинні вирішуватися і тактичні завдання розслідування, які пов’язані з необхідністю встановлення слідчим комунікативних зв’язків з учасниками кримінального процесу (свідками, потерпілими, підозрюваними), а також з працівниками правоохоронних органів, з якими взаємодіє слідчий [99, с. 64]. Завжди вирішення таких завдань повинно спиратися на знання психології людини взагалі, психології слідчої та оперативно-розшукової дія-льності [30, с. 44; 61, с. 65].          

Вся работа доступна по Ссылке