Сoцiaльнa-екoнoмiчнa сутнiсть системи мoтивaцiї пpaцi в pинкoвiй екoнoмiцi

          Одним із найважливіших елементів суспільного виробництва, не залежно від виробничих сфер, завжди є праця людини. Місце і роль людини в процесі виробництва змінюються зі зміною соціально-виробничих відносин, що пояснює постійний інтерес вчених до цього питання. І як наслідок в науковий оборот введено ряд економічних категорій: “робоча сила”, “праця”, “працівник”, “трудові ресурси”, “персонал”, та інші. Визначення їх сутності та взаємозв’язків неоднозначні, а погляди та методологічні підходи учених-економістів і практиків до категорії “робоча сила” та «персонал», а також в подальшрму до понять «мотивація праці» і «мотивація персоналу» набули дискусійного характеру особливо в останні роки при становленні ринку.          Аналізуючи різні міркування, слід відмітити, що паралельно існує два підходи до визначення змісту поняття “робоча сила”: перший характеризує її як якісну категорію (якість людини), другий – як кількісну або обліково-статистичну категорію (певна кількість людей). Крім, того розглядаючи робочу силу як якісну категорію вчені економісти досліджують її через призму ринкових відносин, тобто як особливий товар на ринку.           Так, згідно з представниками першого напрямку “Під робочою силою або здатністю до праці ми розуміємо сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини і які пускають в хід всякий раз, коли він виробляє які-небудь споживчі вартості” К.Маркс [123], таке визначення підтримує Мороз О.В. [129] і характеризує робочу силу показниками здоров’я, освіти, професіоналізму, тобто якісними показниками. Подібні визначення знаходимо: Зось-Кіор М.В. [79], що робоча сила – це інтегральна здатність до праці Завіновська Г.Т. [78] – це здатність до праці, а Т. Мухамбетов [132] вважає також, що робоча сила виступає як товар і, відповідно, має здатність до обміну Отже, для обґрунтування досліджуваної нами категорії важливим є з’ясування самого поняття сутності робочої сили, та її взаємозв`язку з категоріє персонал.          Необхідно пам’ятати, що робоча сила виступатиме в ролі товару при таких умовах, пише Г.І.Купалова [108, 109, 110]: по-перше, людина не залежна, є її повним власником, а значить, може вільно нею розпоряджатися по-друге, власник робочої сили відокремлений від засобів виробництва, по-третє, - не має засобів для існування доходу від продажу товару “робоча сила”.          Ведучи мову про товарність робочої сили, слід мати на увазі, що такий товар має свою специфіку та особливості. Виділимо основні з них:          - товар “робоча сила” відрізняється від речового тим, що використовується не тільки як виробничий фактор, а також як особистий фактор виробництва крім того, це єдиний товар здатний виробляти додаткову вартість, а інші товари лише переносять у процесі виробництва свою вартість на знов створену вартість          - товар “робоча сила” не може бути покладеним на зберігання, адже цей товар не приносить доходу, якщо ним не користуватись, але потребує життєвих благ для його підтримання, до того ж цей товар не знищується після використання           - це живий товар, купівля якого має назву найму і при цьому цей товар не відсуджується від його власника, а власником і носієм товару є людина з усіма правами людини і громадянина, які такі ж самі і у роботодавця з яким він заключає контракт чи угоду  - такі угоди покупця і продавця мають довгу протяжність, висока ступінь індивідуалізації угод, широке коло не грошових аспектів угоди а своєрідність відносин, що виникають між агентами з приводу обміну такого специфічного товару, в свою чергу, диктує необхідність більш чіткої і дієвої регламентації різних сторін їх діяльності, що підтверджується наявність більшого числа інституційних структур особливого роду 29, 30 .           Певна теоретико-методологічна нечіткість стосовно визначення трудової цінності робочої сили, зумовила появу ще однієї концепції. Вона полягає в тому, що товаром є не робоча сила, а послуги, які надаються цією робочою силою, або послуги праці [15]. На думку Л.Шевченко “в сучасних умовах типовим являється укладення індивідуальних і колективних контрактів, тому ринок праці є по суті ринком трудових послуг” [182]. З цим погоджується такий відомий вчений в сучасній економіці праці, як А. Свейзі: ”...послуги праці, - відмічають вони, - невіддільні від самих працівників...” [228]. Але як і праця, так і послуги праці невіддільні від працівника і твердження щодо їх продажу окремо, на наш погляд, є дещо не коректними. Багато авторів доводять, що “слід сприймати, хоча і умовно, такі поняття як “ринок праці” і “ринок робочої сили” як синоніми” та вживають їх як “економічно прийнятні і рівнозначні, оскільки ринок праці і ринок робочої сили тісно поєднані, взаємно доповнюються, переходячи в процесі ринкових відносин з одного в інший”. На нашу думку це є цілком слушно тільки в тій мірі, що вони взаємодоповнюються, але не як рівнозначні.           Як бачимо існують різні погляди про те, що є товаром і на якому ринку: праці чи робочої сили. Такі різні точки зору говорять про те, що відсутні теоретико-методологічні визначення досліджуваних нами категорій, але такі протиріччя притаманні будь-якому процесу пізнання, оскільки при їх зіткненні народжується істина.          

Вся работа доступна по Ссылке