Характеристика бродяжництва як маргінального соціального явища

          На сьогодні в Україні, як незалежній правовій державі, передбачено політичні, правові, економічні та соціальні гарантії захисту прав і свобод людини й громадянина. Відповідно до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” та Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування та вільний вибір місця проживання [1-3].          Права людини – це загальнолюдська цінність, яку не можна розглядати з позиції інтересів будь-якого класу або держави, вимірювати кількісними та формально визначеними показниками. Права людини – це можливості, які є необхідними для її нормального (за певних конкретних історичних умов) існування й розвитку і об’єктивно зумовлюються рівнем розвитку людства та мають бути загальними і рівними для всіх людей [4, с. 26].          На сьогодні у суспільстві існує певна частка населення, яка не має можливості належним чином реалізувати свої права та свободи, задовольнити потреби і законні інтереси, не відчуваючи себе у безпеці. Вони не вважають, що приписів нормативно-правових актів слід дотримуватися, оскільки їхні права порушують інші члени суспільства. Зазначені властивості характерні для маргінальної категорії осіб.          Слід зазначити, що в країні спостерігається тенденція до збільшення масштабів маргіналізації та криміналізації основних сфер життєдіяльності населення. Проблема маргінальної поведінки особи та її маргіналізації існує на різних історичних етапах розвитку суспільства та безпосередньо пов’язана із суспільними процесами. Визначаючи той факт, що маргіналізація притаманна усім типам держав упродовж людської цивілізації, необхідно констатувати, що вона особливо актуалізується на перехідних етапах суспільного розвитку [5, с. 1].          У західноєвропейській історії таке явище було наслідком суспільних протиріч. Їх виникнення призводило до своєрідного розчарування, зневіри до соціальних та правових норм. З’являлася своєрідна “хвороба духу”, класовий розподіл суспільства на багатих і бідних [6, с. 229].          На сьогодні все більше осіб опиняються у проблемних ситуаціях, переходячи до категорії осіб, які належать до групи ризику. Це категорії людей, чий соціальний стан за тими або іншими ознаками не має стабільності, які практично не можуть поодинці перебороти труднощі, що виникли в їхньому житті; все це в результаті може призвести до втрати ними соціальної значущості, духовності, морального обліку тощо [7, с. 167].          До осіб, які становлять групу ризику і без підтримки родини й відповідних спеціалізованих державних установ та організацій можуть стати на шлях бездомності, належать: особи, які, перебуваючи в певних інституціях (в’язниці, інтернаті, лікарні, центрі реабілітації тощо), не мають житла після закінчення терміну перебування; особи, які не мають документів; безробітні й ті, які не мають постійної роботи; особи, які потерпають від насилля в сім’ї; особи, які проживають у зоні стихійних лих (повеней, ураганів, землетрусів, тощо) чи воєнних конфліктів; особи, які мають фізичні чи психічні вади (включаючи алкоголізм, наркотичну залежність та фізично-розумову неповноцінність); неповнолітні діти й особи похилого віку, які не мають постійних опікунів (оскільки вони самі можуть бути не в змозі утримувати житло) [8, с. 22]. Таким особам властива маргінальна поведінка. Коли маргінальні форми поведінки не тільки стрімко поширюються, але й набувають особливих рис, це призводить до протиправних, у тому числі й злочинних, дій [5, с. 1]. Слід зазначити, що такі дії через власну поведінку перетворюють особу на потенційну жертву.           Визначення сутності маргінальної особистості як об’єкта і суб’єкта суспільних відносин, що перебуває на межі (або за межею) соціокультурних середовищ, є носієм системи суперечностей періоду реформування.           Маргінальність – це глобальна проблема, яку потрібно вирішувати на шляху до цивілізованого суспільства. Її причини поступово зникатимуть та на їх місці з’являтимуться нові, а тому існує та існуватиме необхідність подальших фундаментальних досліджень цієї проблеми [5, с. 1].          Маргінальність є одним із дисфункціональних явищ, що перешкоджають нормальній діяльності соціуму, формуванню конструктивних і плідних соціальних відносин. Так, типовою рисою соціальних практик маргіналів є зниження рівня соціальних потреб, примітивізація їх способу життя та мислення [9, с. 27]. Головна ознака маргіналізації, як зазначає Є. Стариков, – це розрив соціальних зв’язків – економічних, соціальних і духовних” [10, с. 143].          У соціології, політології та кримінології існують різні трактування категорії “маргінал”. Так, у соціології маргіналів визначають осіб, які втратили соціальні зв’язки з попереднім оточенням, не змогли пристосуватися до соціальних змін і не можуть адаптуватися у суспільстві. У зв’язку з цим вони займаються соціальним паразитизмом. Для них характерні такі риси, як невпевненість у собі та недовіра до інших, спроба перекласти свої проблеми на більш цілеспрямованих людей [11, с. 208].           Соціальний паразитизм належить до складних явищ, пов’язаних з аморальними вчинками, динамічними у своєму розвитку та проявах, завдаючи шкоду суспільству.          

Вся работа доступна по Ссылке