Віктимологічна характеристика осіб, які займаються бродяжництвом

          Особистість і поведінка потерпілого відіграє вагому роль у мотивації злочинної поведінки [131, с. 101]. Віктимологічний напрямок розглядає жертв злочинів як: елемент механізму злочинної поведінки, їх роль у формуванні та запобіганні злочинної поведінки; особистість з її характерологічними, соціальними і кримінологічними особливостями, що можуть сприяти мотивації злочинців. Тому жертва злочину – більш широке поняття, ніж потерпілий від злочину [132, с. 773].          Під категорією “жертва” розуміють осіб, яким індивідуально чи колективно злочином заподіяно шкоду, включаючи тілесні ушкодження або моральну шкоду, емоційні страждання, матеріальну шкоду, чи істотно порушено їхні основні права в результаті вчинення кримінально-караних діянь [133].          Як уже зазначалося, при вивченні жертви злочину необхідно враховувати закономірності віктимізації – перетворення осіб на жертв злочину, забезпечуючи комплексний підхід до вивчення жертви злочину. З урахуванням цього в першу чергу нас цікавлять якості, риси жертви, що мають віктимологічне значення. Поряд із відомостями про стать, вік необхідно враховувати соціальне і матеріальне становище, статус жертви, її спосіб життя, зв’язки й стосунки з різними людьми, поведінку до, в період і після вчинення злочину. Досліджуючи індивідуальність жертв у сукупності, ми отримаємо “портрет” потенційної жертви. Індивідуальність у загальноприйнятому розумінні означає своєрідну несхожість на інших. Індивідуальність людини означає сукупність її особистісних особливостей.           У сучасній правовій літературі не надається будь-яких систематизацій індивідуальних ознак людини, які мають юридичне значення, однак вони існують, а саме: стать, вік, місце проживання, майновий стан, характер, переконання, соціально-рольові взаємовідносини потерпілого і злочинця.           Юридично значущі ознаки можна поділити на такі групи:          1) до першої віднесемо ознаки, наявність яких завжди підвищує моральні чи фізичні страждання, і в силу цього вони повинні враховуватись за будь-яких обставин. Це, наприклад, хвороба, наявність вад чи похилий вік;          2) до другої групи юридично значущих ознак можна віднести такі, які за будь-яких обставин зменшують силу страждань при завданні моральної шкоди.          В юридичній літературі відмічається особливе ставлення до такої категорії осіб, як бомжі (особи без певного місця проживання та занять). Раніше вони були обмежені навіть законодавством, а саме тим, що до них, наприклад, застосовувались триваліші строки адміністративного арешту. Відомі факти, коли бездомні особи намагалися понести відповідальність за злочини, яких не вчинювали, аби таким чином отримати місце перебування та харчування. Однак це не означає, що така поведінка властива всім бездомним.          У кримінології наводиться достатньо доводів, що бомжі – це особи, соціально деморалізовані, схильні до вчинення злочинів та правопорушень. Тому є думка, що вони відчувають набагато менше переживань стосовно їх честі і гідності. Однак показники юридичної статистики говорять про те, що це зовсім не так. Представники цієї категорії громадян нерідко вчинюють злочини, аби захистити свою честь і гідність, їх принижують, вчинюють злочини відносно останніх не менше, ніж щодо інших категорій громадян. Як наслідок, використання критеріїв індивідуальних особливостей потерпілого будуть більш адекватними, якщо в процесі оцінки застосовуються психологічні, медичні та інші знання [134, с. 15].          Усі ці ознаки в комплексі характеризують віктимність певних категорій осіб, яка відображає здатність людини ставати об’єктом злочинного посягання, що може формуватися протягом життя або підсилюватися залежно від низки об’єктивних і суб’єктивних причин та умов, що виявляються в конкретній ситуації. Аби відповісти на запитання про те, що слід покласти в основу класифікації жертв злочинів серед осіб, які займаються бродяжництвом, необхідно визначити, якою є значущість суб’єктивних та об’єктивних характеристик таких потерпілих. Для якісного аналізу віктимологічної характеристики осіб, які займаються бродяжництвом, та класифікації їх як жертв злочинів, нами було проведено дослідження серед міських бродяг, які в холодну пору року мешкають у теплотрасах, підвалах, на горищах та в інших місцях. Більшість опитаних склали чоловіки – 78,3 %. Їхня життєдіяльність пов’язана головним чином зі збиранням по місту відходів та склотари. “Трудова діяльність” бездомних полягає в щоденному обході території, де знаходяться контейнери зі сміттям. За кожним бездомним закріплена територія. Кожен з них розраховує лише на себе, хоча проживають вони, як правило, групами по 2-3 людини. Такі бездомні підлягають великому ризику: замерзнути на вулиці, бути побитими чи вбитими, загинути через хворобу, тому для них характерний високий рівень смертності. Невдоволення інших громадян щодо бомжів існує у зв’язку ночівлі останніх в під’їздах жилих будинків [33, с. 55].          Б.Н. Холист виділяє властивості особи, на базі яких формується віктимогенний потенціал індивіда:           – біологічні властивості (фізичний розвиток, фізичні вади тощо);           – віктимологічний потенціал (утворюється під впливом таких психічних властивостей особи, як відсутність захисних механізмів, агресивність тощо);          – соціально-економічні властивості особи (матеріальний стан, рід занять);          – взаємозв’язок злочинця та потенційної жертви (для виникнення і розвитку більшості злочинів характерні взаємозв’язки поведінки жертви та поведінки злочинця, наявність специфічних відносин між ними, злочинець і його жертва впливають один на одного не лише у момент вчинення злочину, а й у ситуації, що передує його вчиненню) [135, с. 74].          У теоретико-прикладних дослідженнях особистість прийнято розглядати в різних аспектах, виходячи з такої класифікації:           1) в етимологічному аспекті – розглядаються проблеми формування й розвитку особистості, аналізуються причини поведінки, що відхиляється. Тут розрізняють й ендогенні (внутрішнього походження) й екзогенні (зовнішнього походження) фактори, що беруть участь у формуванні особистості потенційної жертви;          2) у характерологічному аспекті – аналізуються типи характеру, а також вивчаються його сутність, побудова і розвиток. Залежно від типу характеру індивідів поділяють на інтегрованих і дезінтегрованих;          3) у клінічному, насамперед психіатричному аспекті – індивідів поділяють на психічно хворих, психопатичних і психічно здорових;          4) у соціологічному аспекті – увагу приділяють позиції особи, її відносинам і поведінці в умовах суспільного середовища. До підстав соціологічної класифікації, як правило, потрапляють: стать, вік, рівень освіти, рівень матеріальної забезпеченості, соціальне становище, наявність родини та місця проживання тощо;          5) в аспекті прогнозування – при розгляді та оцінюванні особистості беруться до уваги можливі та передбачувані перспективи поведінки в різних, у тому числі криміногенних ситуаціях;          6) у змішаному аспекті – виходячи з типології соціальної діяльності. Як приклад можна навести типологію віктимогенної схильності й характерних способів поведінки [136, с. 41]. Розглядаючи осіб, які займаються бродяжництвом, згідно із зазначеним теоретико-прикладним дослідженням, ці люди під впливом особистісних внутрішніх якостей та зовнішніх факторів є потенційними жертвами злочинів. У характерологічному аспекті бродяги належать до дезінтегрованого типу. У соціологічному аспекті вік потерпілих від злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, переважає: відносно чоловіків – віком від 35 до 45 років, жінок – від 25 до 35 років; за місцем учинення переважає кількість злочинів, вчинених у містах; за рівнем освіти – відносно осіб, які мають середню освіту; сімейним станом – розлучені, неодружені. В аспекті прогнозування – найчастіше відносно осіб, які займаються бродяжництвом, вчинюються злочини в стані алкогольного сп’яніння в тих місцях, де відбувається значна концентрація останніх.           Негативні якості осіб, які займаються бродяжництвом, спричиняють розвиток негативних поглядів, звичок, що, у свою чергу, посилює несприятливі, негативні манери поведінки, знижує її самокритичність і притуплює самоконтроль. Носій негативних якостей частіше від інших може допустити необережні, а інколи й провокаційні дії, що здатні в певних умовах спричинити далеко не завжди позитивну реакцію оточуючих.          Бродяжництво майже в усіх випадках поєднується з іншими такими соціально-негативним явищами, як наркоманія, алкоголізм, токсикоманія, проституція тощо. Вони можуть існувати не лише на грунті аморальної спрямованості особи, а й через несприятливий збіг життєвих обставин. У сукупності всіх негативних явищ бродяжництво сприяє розвиткові злочинності, а злочинність обумовлює їх існування, наражаючи себе на небезпеку.           Причинний зв’язок між якостями особи, яка займається бродяжництвом, як потенційної жертви та її поведінкою мають вірогідний характер. Саме цей характер дозволяє пояснити низку віктимологічних позицій. Від особи потенційної жертви та її поведінки залежить така об’єктивна категорія, як конкретна життєва ситуація. Саме вона, відповідно до особистісних якостей, породжує певний варіант поведінки. Особистісні якості при взаємодії з конкретною життєвою ситуацією, у якій перебуває бродяга, визначають зміст та спрямованість його поведінки.          Жертва злочину з її свідомістю та вольовими якостями – це центральний елемент, що пов’язує причину та наслідок. Враховуючи вищезазначене, доходимо висновку, що жертви злочинів не тільки своєю поведінкою і способом життя сприяють учиненню злочинів відносно себе, але й характеризуються як деформовані особистості, які мають спільні характеристики з особою злочинця. Зокрема, морально-психологічні особливості жертв дуже схожі з аналогічними характеристиками злочинців [137, с. 91].          У системі “злочинець-жертва” існує елемент несвідомого, що властиво для кожної сторони. У підсвідомості людини зберігається вся інформація, накопичена в процесі її життєдіяльності. У психології існує поняття механізму самопокарання – так званий синдром Авеля, що викликає у людини неясне відчуття провини і слабку захисну реакцію. Сутність цього механізму полягає у тому, що людина підсвідомо йде до певної життєвої ситуації. Це варто відносити як до злочинця, так і до потерпілого. Почуття провини відображає все минуле людини та її життєвий досвід у сьогоденні. [130, с. 139]. Відчуття провини, незахищеність осіб, які займаються бродяжництвом, перетворюють їх на потенційних жертв.           Так, з одного боку, поведінка жертви може бути самим станом чи провокуючою поведінкою жертви, визначена власними внутрішніми переконаннями, почуттям провини, що викликає непорозуміння з самим собою, суспільством, заперечує їх єдність та взаємозалежність, а з іншого боку, поведінка жертви може бути визначена самим статусом та власними соціальними зв’язками. В теорії кримінального права справедливо зазначається, що обов’язковим структурним елементом будь-яких суспільних відносин є соціальний зв’язок, який розглядається і як зміст самих відносин. Такий висновок обумовлений тим, що соціальний зв’язок є віддзеркаленням внутрішньої структури суспільних відносин, в ній відображаються його суть та основні якості. Аналіз зв’язку взаємодії, контролю, відносин між злочинцем та його жертвою допомагає визначити суть та зміст окремих елементів механізму злочинної поведінки, визначити основні характеристики віктимної поведінки [138, с. 119].          За наявності різноманіття ситуацій, що передують злочину і входять до його складу, існують типові риси, пов’язані з поведінкою потерпілого. Це не лише фактична схожість ситуацій, а й типовість поведінки потерпілого у причинних зв’язках механізму злочину [139, c. 87].          Відповідно, кожний злочин – це наслідок взаємодії особи злочинця та об’єктивної ситуації, що склалася. Під конкретною ситуацією (обставинами) вчинення злочину розуміється ”сукупність об’єктивних обставин, що впливають на поведінку суб’єкта безпосередньо перед учиненням злочину і супроводжуються впродовж усього злочинного посягання до настання злочинного результату, полегшуючи або ускладнюючи цей процес” [139, c. 104].           Інтерес до особи потерпілого обумовлений тим, що вона є необхідним елементом ситуації – однієї зі складових, поряд з особистістю злочинця, механізму злочину. Однак цим роль потерпілого не обмежується, вона може проявитися в механізмі злочину не лише через ситуацію, але й через особистість злочинця, якщо в минулому майбутня жертва здійснила на нього формуючий вплив [113, с. 57].          Слід зазначити, що соціалізація індивіда впливає на формування особи злочинця. Десоціалізація – процес, протилежний соціалізації. Результатом неправильної або недостатньої соціалізації є формування особи злочинця. Під формуванням особи злочинця розуміється закріплення в поведінці індивіда дій, що відхиляються від вимог правових норм, правил моралі та інших приписів соціально схвальної поведінки. Схема індивідуальної злочинної поведінки полягає у взаємозв’язку соціального середовища та особи, яка вчинює злочин. На формування мотивації вчинення злочину впливає соціальне середовище, конкретна життєва ситуація та морально-психологічні якості особи [93, с. 174].          

Вся работа доступна по Ссылке