Віктимологічна профілактика в системі профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом
Головним напрямком діяльності у протидії злочинності є запобігання їй, що у кримінології розглядається як багаторівнева система державних і суспільних заходів, спрямованих на усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності. У кожному дослідженні як його кінцевий результат мають бути сформульовані засоби запобігання злочинності або окремим суспільно небезпечним діянням [161, с. 101-102]. Запобігання забезпечується, з одного боку, послідовним перетворенням і вдосконаленням суспільних відносин в усіх сферах життєдіяльності людей, в ході чого криміногенні явища витісняються, а з іншого – активним впливом на останні широкого комплексу спеціальних заходів і протидією злочинним проявам [162, с. 45]. Одним із напрямків запобігання злочинності є профілактика злочинів.
Як юридичний термін “профілактика” у широкому значенні – це об’єктивно зумовлена система керованої діяльності, що закономірно склалася на конкретному історичному етапі суспільного життя, забезпечує науково-теоретичну та практичну реалізацію заходів, спрямованих на запобігання злочинам і злочинності. Відповідно всю систему таких заходів поділяють на дві взаємозалежні підсистеми: загальносоціальні та спеціально-кримінологічні [163, с. 48].
Ефективність профілактичної діяльності певною мірою залежить від правильного розуміння її сутності. З точки зору теоретичного і загального вивчення, профілактика злочинів розглядається як особливий інтегрований, багаторівневий об’єкт соціального управління, який складає різноманітна за формами діяльність відповідних суб’єктів (державних, недержавних органів та установ, громадських формувань та окремих громадян), які взаємодіють у вигляді системи заходів, спрямованих на пошук шляхів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність з метою зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності на всіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до соціально толерантного рівня [164, с. 35].
Важливу роль у правовому забезпеченні профілактики злочинності в Україні відігравали Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007-2009 роки та Концепція Комплексної програми профілактики правопорушень на 2006-2008 роки [165] та відіграє нині Концепція реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року [101], метою яких було і є забезпечення активної наступальної протидії злочинності та досягнення уповільнення темпів її зростання на основі чітко визначених пріоритетів, поступового нарощування зусиль держави і громадськості, вдосконалення законодавства, організації засобів і методів запобігання й розкриття злочинів. Однак жодна з програм профілактики (протидії) злочинності, прийнятих за роки радикальних реформ, не була виконана внаслідок відсутності фінансового й матеріального забезпечення, належного контролю та їх невідповідності ідеології реформування суспільства.
Концепціями комплексних програм профілактики правопорушень передбачено вдосконалення нормативно-правової бази з питань правоохоронної діяльності та профілактики правопорушень шляхом внесення змін до чинних та прийняття нових нормативно-правових актів. Йдеться у першу чергу про підготовку Закону України “Про профілактику злочинів в Україні”, який створюється вже не один рік [166, с. 12].
Світова стратегія протидії злочинності в нашій країні переходить до системного впливу на неї. Тобто, втілюються в життя комплексні програми загальносоціальних та спеціально-кримінологічних заходів профілактики. Вітчизняні науковці зробили вагомий внесок у результати таких розробок. Однак поки що їхні зусилля спрямовані переважно на опрацювання заходів впливу на злочини та осіб, які їх вчинюють [139, с. 105]. Злочинність здатна здійснювати специфічний вплив на те середовище, в якій вона функціонує, у тому числі й на правозастосовчу практику органів влади та управління в процесі протидії їй. Виникає необхідність предметного дослідження як змісту самої злочинності, так і її закономірностей розвитку, а також факторів, які обумовлюють її структуру, ефективність самої практики протидії їй[167, с. 52].
Гуманізація свідомості в Україні припускає реальне звернення системи кримінальної юстиції до проблеми потерпілих від злочинів. На жаль, необхідність перегляду основ учення про злочинність, що виникла у зв’язку із крахом офіційної кримінологічної ідеології в СРСР, не дозволила українським кримінологам активно займатися розробленням теоретичних і прикладних проблем учення про віктимність та її прояви. Жертва злочину залишилася відносно забутою фігурою в кримінологічній політиці нашої держави, як і в діяльності щодо профілактики злочинів [122, с. 28].
Настав час не лише обговорити проблему, але й ставити питання про широкомасштабне віктимологічне виховання населення на державному рівні. [168, с. 69].
В Україні, зокрема, необхідно зорієнтувати увагу на жертв злочинів. Видання 28.12.2004 р. указу Президента України “Про концепцію забезпечення захисту прав і законних інтересів осіб, що потерпіли від злочинів” [169] є початком організації справедливого поводження з жертвами злочинів і здійснення віктимологічної профілактики. У рамках цієї концепції першочергове значення має розроблення програм дотримання прав і свобод, надання допомоги жертвам злочинів та гідне поводження з ними. Однак до цього часу ці питання остаточно не вирішені.
Хоча виникненню злочинного наміру та вчиненню злочину здебільшого сприяють особистісні характеристики потерпілого, його поведінка і взаємини зі злочинцем під час розроблення та реалізації запобіжних заходів мають бути враховані проблеми зниження віктимної схильності окремих осіб. Поведінка людини й окремих груп населення за своєю природою може бути віктимною, тобто ризикованою, необачною, легковажною, розпутною, провокаційною, нарешті, небезпечною для самих себе. Тому не викликає сумніву той факт, що потенційні потерпілі також потребують профілактичного впливу [139, с. 111].
Ця обставина обумовила виникнення та розвитку віктимологічної профілактики злочинів, яка на відміну від кримінологічної профілактики злочинів спрямована на профілактику не злочинної, а віктимної поведінки [170, с. 241]. Так, принцип науковості диктує необхідність наукової обґрунтованості програми віктимологічної профілактики і конкретних її заходів. Він повинен містити використання вітчизняного і світового досвіду, обов’язковість прогнозування на наукових засадах наслідків профілактики, їх якість та ефективність [171, с. 23].
Учені-віктимологи неодноразово звертали увагу на перспективність віктимологічного напряму профілактики злочинності. Проте погляди на місце цього напряму та його особливості не збігаються.
У науковій літературі віктимологічна профілактика визначається по-різному [172, с. 18]. Деякі автори визначають її як діяльність, спрямовану на виявлення, усунення чи нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, що формують віктимну поведінку й зумовлюють учинення злочинів, виявлення груп ризику і конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності та вплив на них з метою відновлення або активізації їх захисних властивостей, а також розроблення чи вдосконалення наявних спеціальних засобів захисту громадян від злочинів і наступної віктимізації [173, с. 377].
Так, В. Коновалов і Л. Франк специфічною ознакою віктимологічного напряму профілактики вважають спрямованість на зниження потенційної віктимності громадян шляхом проведення спеціальних заходів профілактичного характеру, диференційованих за категоріями, групами населення, зниження потенційної віктимності конкретних громадян шляхом проведення щодо них профілактичних заходів. Основним завданням, на їхню думку, є інформаційне забезпечення віктимологічного напряму профілактики [12, с. 49].
О. Юрченко зазначає, що віктимологічне запобігання являє собою діяльність різних державних, суспільних і приватних органів, установ та організацій, спрямовану на нейтралізацію, а по можливості й на ліквідацію чинників, що формують віктимну поведінку, полегшують учинення злочинів, а також захист громадян від злочинних посягань шляхом зниження особистісної, рольової, соціальної або статусної віктимності [174, с. 214].
В. Рибальська вважає віктимологічну профілактику окремим напрямом загальної профілактики, що визначає особливості об’єкта впливу. На її думку, об’єктом впливу є конкретні особи – потенційні або віктимізовані потерпілі, а предметом – конкретні віктимологічні фактори, насамперед різноманітні види віктимності, тобто антигромадські та психологічні властивості особистості, що в сукупності свідчать про її віктимогенну деформацію [12, с. 49].
