Спеціально-кримінологічні заходи віктимологічної профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом
Ефективність протидії злочинам значною мірою залежить від ефективності роботи суб’єктів спеціально-кримінологічної протидії злочинам, зокрема правоохоронних органів.
Основним суб’єктом спеціально-кримінологічної віктимологічної профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом, є органи внутрішніх справ.
Міністерство внутрішніх справ України є головним підрозділом у системі органів виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань [207, с. 130]. Особливої значущості набуває вирішення питання щодо місця та ролі ОВС як одного з головних гарантів захисту прав людини. Нині МВС проводить політику, спрямовану насамперед на захист конституційних прав і свобод громадян. Свідченням цього стало видання наказу МВС України від 31.08.2006 № 894 “Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з моніторингу забезпечення прав і свобод людини та громадянина в діяльності органів внутрішніх справ” [208], основною метою якого передбачено підвищення ефективності участі громадськості в здійсненні контролю за дотриманням законності, створення умов для демократизації та прозорості діяльності ОВС, попередження і недопущення порушень конституційних прав і свобод людини й громадянина, захисту їх законних інтересів [188, с. 160].
У зв’язку з цим існує необхідність приведення роботи ОВС у відповідність до потреб сьогодення, вимог Конституції та чинного законодавства України. Реалізація цих завдань вимагає від ОВС підвищення ефективності їх функціонування у протидії злочинності [207, с. 130], особливо після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, згідно з яким робота працівників ОВС принципово змінилася [67].
На сьогодні криміногенна ситуація в Україні досить напружена, а це вимагає вжиття негайних заходів, зокрема досконалого реформування правоохоронних органів у сфері запобіжної діяльності для захисту від руйнівних сил, що виникають в процесі суспільного розвитку. Якщо злочинність органічно притаманна життєдіяльності суспільства, то юридично-правова система повинна співвідноситись із суспільним організмом таким чином, аби вона відповідала його динамізму [79, с. 137].
Закон України від 20 грудня 1990 року “Про міліцію” відносить запобігання злочинам та іншим правопорушенням до основних обов’язків міліції. Згідно зі ст. 10 цього Закону, відповідно до поставлених перед нею завдань, міліція зобов’язана запобігати й припиняти злочини, виявляти сприятливі для них обставини і в межах своїх прав уживати заходів до їх усунення. Міліція зобов’язана виконувати профілактичну функцію й у цьому зв’язку до основних обов’язків її працівників віднесено: запобігання злочинам, припинення злочинів, виявлення й усунення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також вжиття з цією метою оперативно-розшукових та профілактичних заходів [209].
Основними формами запобіжної діяльності ОВС є:
– повна реєстрація і своєчасне документування злочинів, а також розшук злочинців;
– ведення профілактичного обліку осіб, схильних до вчинення злочинів та інших правопорушень;
– індивідуальні бесіди з особами, схильними до правопорушень; вжиття необхідних заходів до осіб, схильних до правопорушень;
– проведення різноманітних рейдів з метою затримання правопорушників;
– виявлення причин і умов злочинності та їх усунення;
– розробка комплексних планів попередження злочинності на території обслуговування;
– інформування державних органів про стан злочинності, причини та умови, що її детермінують;
– координація діяльності і надання методичної допомоги громадським формуванням у справі попередження правопорушень;
– проведення правової пропаганди серед населення [12, с. 121-122].
Слід зазначити, що безпосередньо спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам спрямовані на недопущення вчинення злочинів конкретною особою або групою осіб. Тому структуру механізму запобігання злочинам складають такі елементи, як діяльність правоохоронних органів з виявлення причин і умов вчинення конкретних злочинів і вжиття заходів щодо їх усунення; проведення оперативно-розшукових заходів, обумовлених станом оперативної обстановки, та ін. [210, с. 653].
На підставі вищезазначеного можна констатувати, що на сьогодні вся запобіжна діяльність ОВС спрямована на особу злочинця. На нашу думку, діяльність правоохоронних органів, спрямована на охорону громадян від злочинних посягань, здійснюється неналежним чином, хоча основним завданням ОВС України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини й громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів [211].
Директиви Європейського Союзу проголошують принцип рівного ставлення, що означає відсутність дискримінації за будь-якою підставою, і передбачають дві форми забороненої дискримінації:
1) пряма дискримінація, яка має місце тоді, коли ставлення до особи є менш сприятливим, аніж те, яке має, мало або мало б місце щодо інших у спірній ситуації на будь-якій підставі, за якою дискримінація заборонена;
2) непряма дискримінація, яка має місце, якщо на перший погляд нейтральне законодавче положення, критерій або практика ставить осіб будь-якої захищеної групи в особливо несприятливе становище порівняно з іншими особами, крім випадків, коли законодавче положення, критерії або практика є об’єктивно виправданими [212, с. 31].
У зв’язку із зазначеним, на наш погляд, в Україні не дотримується принцип рівного ставлення до осіб, які займаються бродяжництвом, тобто їх не розглядають у більшості випадків як жертв злочинів через їх соціальне становище. Тому, для підвищення ефективності протидії злочинності, поряд із вивченням особи злочинця, причин та умов, що сприяють учиненню злочинів, необхідне детальне дослідження особи потерпілого (жертви злочину) і тих обставин, через які ця особа стала такою [213, с. 133]. Ефективний захист потенційних жертв посягань – одне з найбільш реальних та дієвих засобів зниження злочинності та закріплення правопорядку [214, с. 129].
Як стверджує О.О. Юхно, ефективність віктимологічної профілактики злочинів ОВС залежить від розуміння змісту спеціально-кримінологічних заходів та їх умілого застосування у конкретній ситуації [83, с. 22]. Заходи віктимологічної профілактики на спеціально-кримінологічному рівні виражаються в їх чіткому визначенні та спрямованості на віктиміногенні об’єкти з метою нейтралізації їх віктимності та активізації їх позитивних якостей щодо недопущення віктимізації у процесі злочинних посягань [117, c. 22].
На наш погляд, повинен бути вичерпний перелік обмежень, які можуть бути застосовані у зв’язку із вжиттям до бродяг запобіжних заходів (так звані заходи віктимологічного примусу). В арсеналі суб’єктів профілактики також має бути в достатньому обсязі інформація кримінолого-віктимологічного характеру, джерелом якої її повинні виступати: матеріали кримінальної статистики; матеріали судової і слідчої практики; дані оперативно-розшукової діяльності; повідомлення державних органів, службових осіб, представників громадськості; повідомлення, листи, скарги громадян тощо [215, с. 70]. Для цього виникає необхідність формування окремого розділу в системі кримінальної статистики, основне завдання якого – надати якісну характеристику жертвам злочинів. Статистичні обліки (форми статистичної звітності) мають включати не лише показники, що характеризують злочинність, заходи боротьби з нею й особу злочинця, а й віктимність та її профілактику. Саме за такого підходу є можливість розглядати злочинність всебічно і комплексно з урахуванням віктимологічного фактору як на індивідуальному, так і на соціальному рівнях та розробляти профілактичні заходи, спрямовані як на кримінальну систему та її представників, так і одночасно на віктимогенну систему та її представників (жертв злочинів, рецидивних та потенційних) і соціальні явища, зокрема, таке як бродяжництво, де бродяги через свій соціальний статус виступають потенційними жертвами злочинів [216, с. 134].
Для вивчення кримінальної практики з урахуванням досліджень віктимологічного аспекту необхідні належно розроблені програми, а також методики збирання, узагальнення, оцінки отриманих матеріалів. Однак найскладнішим етапом є реалізація заходів віктимологічної профілактики злочинів, що вчинюються відносно осіб, які займаються бродяжництвом. Одними з причин, через які особи починають займатися бродяжництвом, є втрата житла особами, які потрапили в складні життєві обставини [217].
Незаконна приватизація на ринку житла, корупція надають можливість незаконно відсудити, продати житло, позбавляючи людей місця проживання [218, с. 152]. Перебуваючи в становищі бездомності, за відсутності чи при втраті соціальних зв’язків деякі з них морально занепадають, зловживають алкогольними напоями, наркотичними засобами, а інша частка громадян, намагаючись знайти роботу, часто потрапляє в шахрайські махінації з працевлаштуванням, що, як наслідок призводить до незаконного використання праці людини [219].
